Die Kaapse wildepiesang (Strelitzia alba) - ook bekend as die Kaapse strelitza - is boom wat voorkom tussen Knysna en Humansdorp. Dit het eenvoudige blomhofies met wit blomme.
Die Kaapse wildepiesang (Strelitzia alba) - ook bekend as die Kaapse strelitza - is boom wat voorkom tussen Knysna en Humansdorp. Dit het eenvoudige blomhofies met wit blomme.
Die Weiße Strelitzie (Strelitzia alba) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Strelitzien (Strelitzia) in der Familie der Strelitziengewächse (Strelitziaceae). Diese südafrikanische Art wird selten in tropischen Parks und großen Gärten als Zierpflanze verwendet.
Strelitzia alba wächst baumförmig als immergrüne, ausdauernde, krautige Pflanze, die Wuchshöhen von bis zu 10 Meter erreicht. Sie bildet mit ihren verzweigten Rhizomen dichte, horstartige Bestände. Der unverzweigte, etwas verholzende Stamm besitzt Markierungen durch die Blattnarben. Die spiralig am Stamm verteilten, an alten Pflanzen nur im oberen Bereich eine Art Krone bildenden Laubblätter sind deutlich in langen Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Ihre einfachen, glattrandigen, länglichen, etwa ledrigen, glänzend grünen bis gräulichen Blattspreiten besitzen eine Länge von bis zu 2 Meter und eine Breite von 40 bis 60 Zentimeter. Die Blattspreiten zerreißen im Laufe der Zeit im Wind. Insgesamt wirken sie vegetativ wie Bananenpflanzen.
Strelitzia alba blüht das ganze Jahr über, mit einer Hauptblütezeit im Herbst und Winter von Mai bis Juli. Es ist ein seitenständiger, aufrechter Blütenstandsschaft vorhanden. Es ist wie bei Strelitzia caudata ein einfacher Blütenstand vorhanden (Unterschied zu Strelitzia nicolai bei der mehrere Teilblütenstände übereinander stehen). Ein waagrecht oder weist etwas nach oben stehendes, auffälliges, großes, dunkles, blaugrün bereiftes, kahnförmiges Hochblatt (die sogenannten Spatha) ist 25 bis 30 cm lang, 6 bis 8 cm hoch und etwa 4,5 cm dick. Es enthält durchschnittlich fünf Blüten.
Die zwittrigen Blüten sind zygomorph und dreizählig. Die jeweils drei Blütenhüllblätter sind in den beiden Kreisen in Form und Farbe sehr unterschiedlich. Von den drei weißen, 16 bis 18 cm lang und 3 bis 3,5 cm breiten Blütenhüllblättern des äußeren Kreises (oft Sepalen = Kelchblätter genannt) ist das mittlere kleiner als die seitlichen. Von den inneren drei immer weißen (bei Strelitzia nicolai sind sie meist blau, sehr selten weiß) Blütenhüllblättern (oft Pepalen = Kronblätter genannt) überdeckt das, mit einer Länge von etwa 3,5 cm und einer Breite von etwa 1 cm lanzettliche, obere den Eingang zur „Nektarkammer“; die beiden großen seitlichen sind pfeilartig verwachsen (insgesamt 4 bis 4,5 cm lang und 1 bis 1,25 cm breit) und umhüllen den Griffel und die fünf fertilen Staubblätter. Die Staubfäden sind 3 cm lang und die Staubbeutel sind 5 bis 5,5 cm lang. Der reichlich produzierte Nektar lockt Nektarvögel (Nectariniidae), beispielsweise Cinnyris afer und Cinnyris chalybeus an. Die Bestäubung erfolgt durch Vögel.
Es werden holzige, dreifächerige Kapselfrüchte gebildet, die sich von ihrer Spitze aus öffnen. Die schwarzen bis braunen, kugeligen Samen weisen einen gelblichen, wolligen Arillus auf. Früchte können das ganze Jahr über vorhanden sein, doch reifen sie am häufigsten im Sommer zwischen Oktober und Februar.
Strelitzia alba besitzt als einzige einen von den anderen Strelitzia-Arten (2n = 14) abweichenden Chromosomensatz von 2n = 22.
Strelitzia alba kommt in Südafrika vom Distrikt Knysna in der Provinz Westkap bis zum Distrikt Humansdorp in der Provinz Ostkap vor. Sie gedeiht natürlich nur in immergrünen Wäldern in der Nähe der Ostküste (entlang der Garden Route). Heute ist sie nur noch in geschützten Schluchten und an Hängen entlang der Fließgewässer zu finden.
Strelitzia alba wird in der Roten Liste der südafrikanischen Pflanzen als nicht gefährdet (Least Concern) bezeichnet. Phakamani Xaba von Kirstenbosch Botanical Gardens hat die Wildpopulationen mehrere Male besucht und kam zu einer anderen Ansicht vom Gefährdungsstatus. Es wurde beobachtet, dass Sammler viele der Seitentriebe, die zur vegetativen Vermehrung erforderlich, sind entfernten. In den Populationen gibt es keine jungen Pflanzen oder Sämlinge und die Samen werden immer geerntet, bevor sie den Boden erreichen.
Diese Art wurde 1782 unter dem Namen Heliconia alba durch Carl von Linné dem Jüngeren in Supplementum Plantarum, S. 157[1] erstveröffentlicht. Carl Peter Thunberg stellte diese Art 1792 in Nova Genera Plantarum, S. 113 unter dem Namen Strelitzia augusta in die Gattung Strelitzia. Homer Collar Skeels gab ihr 1912 den Namen Strelitzia alba in U.S. Department of Agriculture Bureau of Plant Industry Bulletin, 248, S. 57. Das Artepitheton alba stammt aus dem Lateinischen, bedeutet weiß und bezieht sich auf die Blüte.
Bei Moore & Hyypio 1970 wurde die Nomenklatur innerhalb der Gattung Strelitzia diskutiert. Ein weiteres Synonyme für Strelitzia alba Regel & Körn. ist Strelitzia angusta D.Dietr.[2][3]
Die Weiße Strelitzie (Strelitzia alba) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Strelitzien (Strelitzia) in der Familie der Strelitziengewächse (Strelitziaceae). Diese südafrikanische Art wird selten in tropischen Parks und großen Gärten als Zierpflanze verwendet.
Strelitzia alba also known as white-flowered wild banana, or Cape wild banana is a plant of the Bird of Paradise family and is endemic to the Garden Route along the southernmost coastal regions of the district of Humansdorp Eastern and district of Knysna in Western Cape in South Africa. It grows in evergreen forest, gorges, and on slopes along the rivers.
Strelitzia alba is referred to in the Red List of South African plants as not endangered (Least Concern). Phakamani Xaba of Kirstenbosch Botanical Gardens visited the wild populations several times and came to a different view of the threat status. It has been observed that collectors have removed many of the side shoots required for vegetative propagation, in the populations there are no young plants or seedlings and the seeds are always harvested before they reach the soil.
This frost-sensitive, clump-forming evergreen, perennial, herbaceous, plant can grow to 10m tall, with leaves measuring 2m by 0.6m. The leaves are often tattered by strong winds or hail. As the specific name suggests, the flowers are completely white and lack the blue color found in other species. It forms with its branched rhizomes dense, horstartige stocks. The unbranched, slightly woody trunk has marks through the leaf scars. The spirally distributed on the trunk, on old plants only in the upper part of a kind crown forming leaves are clearly articulated in long petiole and leaf blade. Their simple, smooth-edged, elongated, about leathery, shiny green to greyish leaf blades have a length of up to 2 meters and a width of 40 to 60 centimeters. The leaf blades rip in the wind over time. The clean trunk bears the scars of old leaf-bases.
Flowering may take place at any time of the year, but is usually between July and December. It is like Strelitzia caudata a simple inflorescence present (in contrast to Strelitzia nicolai in which several partial inflorescence are on top of each other). The 30 cm long boat-shaped bract encloses from five to ten flowers which emerge in sequence. The hermaphrodite flowers are zygomorphic and threefold. The three bracts are very different in shape and color in the two circles.
The fruit is a woody capsule, splitting into three lobes to reveal black to brown, spherical seeds with a yellow/orange tufty aril. Fruits can be present throughout the year, but they most often ripen in the summer between October and February. Strelitzia alba is the only one with a different set of 2n = 22 chromosomes than the other Strelitzia species (2n = 14).[2]
Mature Plant
Plant
Leaves
Flowers from Above
Flowers
This species was first published in 1782 under the name Heliconia alba by Carl Linnaeus the Younger in Supplementum Plantarum, p. 157[3] The Swedish botanist Thunberg, who placed it in the genus Strelitzia as Strelitzia augusta in Nov. Gen. Pl.: 113, based on a species found in the neighborhood of the Piesang River at Plettenberg Bay – 'piesang' being Afrikaans for 'banana'. Francis Masson, who was then the Botanical Collector for Kew, introduced it to Europe in 1791.[4] Homer Collar Skeels gave it the name Strelitzia alba in 1912 in the US Department of Agriculture's Bureau of Plant Industry Bulletin , 248, p. 57. The specific epithet alba comes from Latin, meaning white and referring to flowering. In Moore & Hyypio 1970, the nomenclature within the genus Strelitzia was discussed. Another synonym for Strelitzia alba Rule & Körn. Strelitzia angusta D.Dietr.[5][6]
This is one of three arborescent Strelitzias, the other two being Strelitzia caudata and Strelitzia nicolai.
Plate 4167 by Walter Hood Fitch for Curtis's Botanical Magazine, vol. 71 (1845)
Plate 4168 of Curtis's Botanical Magazine, vol. 71 (1845)
_(20914230126).jpg)
German Botanist Adolf Engler's photo of Strelitzia alba published in Die Pflanzenwelt Afrikas, insbesondere seiner tropischen Gebiete; Grundzüge der Pflanzenverbreitung im Afrika und die Charakterpflanzen Afrikas in 1910
.jpg)
{{cite journal}}: CS1 maint: uses authors parameter (link) {{cite journal}}: CS1 maint: uses authors parameter (link) Strelitzia alba also known as white-flowered wild banana, or Cape wild banana is a plant of the Bird of Paradise family and is endemic to the Garden Route along the southernmost coastal regions of the district of Humansdorp Eastern and district of Knysna in Western Cape in South Africa. It grows in evergreen forest, gorges, and on slopes along the rivers.
Strelitzia alba is referred to in the Red List of South African plants as not endangered (Least Concern). Phakamani Xaba of Kirstenbosch Botanical Gardens visited the wild populations several times and came to a different view of the threat status. It has been observed that collectors have removed many of the side shoots required for vegetative propagation, in the populations there are no young plants or seedlings and the seeds are always harvested before they reach the soil.
Strelitzia alba, también conocida como ave del paraíso blanca o ave del paraíso del Cabo, es una planta de la familia Strelitziaceae, endémica de Garden Route a lo largo de las regiones costeras más meridionales del distrito de Humansdorp Eastern y el distrito de Knysna en Western Cape en Sudáfrica. Crece en bosques de hoja perenne, desfiladeros y en laderas a lo largo de los ríos.
En la Lista Roja de plantas sudafricanas, se hace referencia a Strelitzia alba como una preocupación menor. Sin embargo, Phakamani Xaba de Kirstenbosch Botanical Gardens visitó las poblaciones silvestres varias veces y llegó a una visión diferente del estado de amenaza.[cita requerida] Los recolectores extraen las semillas y los brotes laterales o plántulas, que son necesarios para la propagación vegetativa.
Esta planta herbácea, perenne, sensible a las heladas, formadora de matas, puede crecer hasta 10 m de altura, con hojas de 2 m por 0,6 m. Como sugiere el nombre específico, las flores son completamente blancas y carecen del color azul que se encuentra en otras especies. Se forma con sus rizomas ramificados densos, cepas horstartige. Las hojas distribuidas en espiral sobre el tronco, en plantas viejas solo en la parte superior de una especie de corona formando hojas, están claramente articuladas en largos pecíolos y limbo foliar. Las láminas de sus hojas, simples, de bordes lisos, alargadas, casi correosas, de color verde brillante a grisáceo, tienen una longitud de hasta 2 metros y una anchura de 40 a 60 centímetros. Las mismas se rompen con facilidad ante los fuertes vientos y el granizo. El tronco liso tiene las cicatrices de las viejas bases de las hojas.
La floración puede tener lugar en cualquier época del año, pero suele ser entre julio y diciembre. Es, como Strelitzia caudata, una simple inflorescencia presente, en contraste con Strelitzia nicolai en la que varias inflorescencias parciales están una encima de la otra. La bráctea en forma de bote de 30 cm de largo encierra de cinco a diez flores que emergen en secuencia. Las flores hermafroditas son zigomorfas y triples. Las tres brácteas son muy diferentes en forma y color en los dos círculos.
La fruta es una cápsula leñosa que se divide en tres lóbulos para revelar semillas esféricas de color marrón oscuro, con un arilo de color amarillo o naranja. Las frutas pueden estar presentes durante todo el año, pero con mayor frecuencia maduran en el verano entre octubre y febrero. Strelitzia alba es la única con un conjunto diferente de 2n = 22 cromosomas que las otras especies de Strelitzia (2n = 14).[1]
Esta especie fue publicada por primera vez en 1782 con el nombre de Heliconia alba por Carlos Linneo el Joven en Supplementum Plantarum, p. 157[2] El botánico sueco Thunberg, quien lo colocó en el género Strelitzia como Strelitzia augusta en Nov. Gen. Pl.: 113, basado en una especie que se encuentra en la vecindad del río Piesang en Plettenberg Bay. Francis Masson, quien entonces era el recolector botánico de Kew, lo introdujo en Europa en 1791. [3] Homer Collar Skeels le dio el nombre de "Strelitzia alba" en 1912 en el "Boletín de la Oficina de Industria Vegetal del Departamento de Agricultura de EE. UU.", 248, p. 57. El epíteto específico alba proviene del latín, que significa blanco y se refiere a la floración. En Moore & Hyypio 1970, se discutió la nomenclatura dentro del género Strelitzia. Otro sinónimo de Strelitzia alba Rule & Körn. Strelitzia angusta D.Dietr.[4][5]
Esta es una de las tres estrelitzias arborescentes, las otras dos son Strelitzia caudata y Strelitzia nicolai.
Hábito
Hojas
Flores
Datos: Q187675
Multimedia:
Especies: Strelitzia alba
Strelitzia alba, también conocida como ave del paraíso blanca o ave del paraíso del Cabo, es una planta de la familia Strelitziaceae, endémica de Garden Route a lo largo de las regiones costeras más meridionales del distrito de Humansdorp Eastern y el distrito de Knysna en Western Cape en Sudáfrica. Crece en bosques de hoja perenne, desfiladeros y en laderas a lo largo de los ríos.
En la Lista Roja de plantas sudafricanas, se hace referencia a Strelitzia alba como una preocupación menor. Sin embargo, Phakamani Xaba de Kirstenbosch Botanical Gardens visitó las poblaciones silvestres varias veces y llegó a una visión diferente del estado de amenaza.[cita requerida] Los recolectores extraen las semillas y los brotes laterales o plántulas, que son necesarios para la propagación vegetativa.
Kapska strelicija (lat. Strelitzia alba) , jedna od pet vrsta biljaka iz roda Strelitzia, porodica strelicijevki (Strelitziaceae)[1][2]
Prvi ju je 1792. opisao švedski botaničar Thunberg pod imenom Strelitzia augusta, koji ju je otkrio u blizini rijeke Piesang kod Plettenberg Baya na jugu Južnoafričke Republike gdje je autohtona vrsta.
To je vazdazeleno drvo nalik banani, koje naraste do 10 metara visine[3]
S. alba, Stellenbosch Botanical Garden, Južna Afrika
cvijet
Kapska strelicija (lat. Strelitzia alba) , jedna od pet vrsta biljaka iz roda Strelitzia, porodica strelicijevki (Strelitziaceae)
Prvi ju je 1792. opisao švedski botaničar Thunberg pod imenom Strelitzia augusta, koji ju je otkrio u blizini rijeke Piesang kod Plettenberg Baya na jugu Južnoafričke Republike gdje je autohtona vrsta.
To je vazdazeleno drvo nalik banani, koje naraste do 10 metara visine
Jättepapegojblomma (Strelitzia alba) är en art i familjen papegojblomsväxter från Kap-provinsen i Sydafrika.
Jättepapegojblomma (Strelitzia alba) är en art i familjen papegojblomsväxter från Kap-provinsen i Sydafrika.
Вид вперше описав у 1782 році Карл Лінней молодший під назвою «геліконія біла» (Heliconia alba). У 1792 році Карл Петер Тунберг відніс його до роду Стрелітція під назвою стрелітція велична (Strelitzia augusta), яка вказувала на великий розмір цих рослин в порівнянні з іншими представниками роду. Наразі ця назва застосовується як синонімічна. З 1912 року основною вважається назва Strelitzia alba (в перекладі «стрелітція біла»), яка вказує на білий колір пелюсток цього виду — типову ознаку, яка дозволяє безпомилково відрізнити стрелітцію величну від дуже схожих на неї Strelitzia caudata та Strelitzia nicolai.
Вічнозелена трав'яниста рослина заввишки 3-4 (іноді до 10) м. Корені великі та м'ясисті. Завдяки значній висоті стрелітція велична нагадує дерево, хоча її коричневий стовбур несправжній і утворений піхвами листків; у його нижній частині добре помітні листкові рубці. Крона утворена листками завдовжки до 2 м, завширшки 40-60 см, розташованими віялоподібно на довгих черешках. Листкова пластинка жорстка, шкіряста, довгасто-ланцетна, гола, на верхівці опушена, її край часто буває пошматований вітром. Жилкування пірчасте, жилки рельєфні. У період поза цвітінням стрелітція велична зовнішнім виглядом нагадує банан.
Квітконоси у цього виду відносно короткі (завдовжки 30-35 см), несуть по 2-3 суцвіття, кожне з яких складається з 5-10 квіток. Суцвіття являють собою видозмінені завитки, кожен з яких оточений покривним листком темно-фіолетового або синьо-зеленого кольору, який під час цвітіння розташований горизонтально або піднятий під незначним кутом угору. Довжина цього човникоподібного приквітка сягає 25-30 см, висота складає 6-8 см, а товщина — 4,5 см. Квіти великі, сидячі, двостатеві, зигоморфні, без запаху. Оцвітина тричленна, дворядна. Чашолистки довгасто-яйцеподібні, білі або кремово-білі, вільні, завдовжки 16-18 см, завширшки 3-3,5 см. Пелюстки білі, з них дві зростаються разом і утворюють своєрідну «стрілу» завдовжки 3,5 см і завширшки 1 см. Це утворення охоплює тичинки і стовпчик. Довжина тичинок сягає 3 см, а їхніх пиляків — 5-5,5 см. Плід — тригнізда розкривна коробочка. Насінини кулясті, коричневі, з принасінником, що має вигляд густого жовто-гарячого опушенням з одного боку.
Число хромосом 2n = 22.
Як і в інших представників роду, усі частини цієї рослини мають слабкі отруйні властивості.
Світло-, тепло- та помірно вологолюбний вид. В природі зростає по берегах річок, в захищених від вітру ущелинах. Віддає перевагу добре дренованим, поживним ґрунтам.
Стрелітція велична може квітнути цілорічно, але в природі цвітіння найчастіше спостерігається в період з травня до липня, а плодоношення — з листопада до лютого. Запилення в природі відбувається за допомогою нектарниць Cinnyris afer та Cinnyris chalybeus, які сідають на приквіток, щоб поласувати нектаром, а в цей час пиляки вистрелюють в них пилком.
Окрім насіннєвого можливе вегетативне розмноження поділом куща.
Первинний ареал стрелітції величної охоплював Східну і Західну Капські провінції Південно-Африканської Республіки. Сучасний стан диких осередків цього виду викликає занепокоєння, оскільки колекціонери рослин викопують кореневища та збирають насіння, внаслідок чого в автохтонних популяціях практично немає молодих особин.
Натомість поза межами природного ареалу стрелітція велична акліматизована в багатьох тропічних країнах, а в помірному поясі досить часто вирощується в оранжереях.
Стрелітція велична має привабливий вигляд як під час цвітіння, так і поза ним, тому її часто вирощують в тропічних і субтропічних регіонах. Втім, враховуючи значний розмір цього виду, висаджують його переважно на відкритих ділянках: паркових галявинах, вуличних газонах тощо. В Європі вирощується з 1791 року, коли цю рослину було висаджено в Королівських ботанічних садах в К'ю. В помірних регіонах з демонстраційною метою вирощують в оранжереях, але на відміну від стрелітції королівської досить рідко культивують у кімнатах. До того ж квіти стрелітції величної менш яскраві і розташовані на коротких квітконосах, тому практично не придатні для зрізування і складання букетів.
Вимоги щодо вирощування у цього виду такі ж самі, як і в стрелітції королівської. Найкращий час для посіву насіння — рання весна. Посів здійснюють на глибину 2-2,5 см у пухку, поживну суміш з рівних частин землі, торфу і піску. Оптимальна температура для проростання насіння — 20-25 °C. Після появи другого листка рослини обережно пересаджують у більший горщик, протягом перших 2-3 років утримують за постійної температури 18-20 °C. Після досягнення трирічного віку до саджанців застосовують зимове пониження температури до 12-14 °C. Рослини поливають помірно, а під час появи пуп'янків та квіток — рясно. Під час цвітіння не підживлюють, в період відносного спокою підживлюють щодекади повним мінеральним добривом і 0,05% розчином борної кислоти (10 г/м³ ґрунту).[1]
Strelitzia alba là một loài thực vật có hoa trong họ Strelitziaceae. Loài này được (L.f.) Skeels miêu tả khoa học đầu tiên năm 1912.[2]
Strelitzia alba là một loài thực vật có hoa trong họ Strelitziaceae. Loài này được (L.f.) Skeels miêu tả khoa học đầu tiên năm 1912.
Strelitzia alba (L. f.) Skeels
Стрели́тция бе́лая, также Стрели́ция бе́лая (лат. Strelitzia alba) — многолетнее травянистое растение, вид рода Стрелитция (Strelitzia) семейства Стрелитциевые (Strelitziaceae).
Травянистое растение с несколькими стеблями, неразветвлённое. В высоту может достигать 10 м. Старые побеги деревенеют, на листьях появляются рубцы. Листья растут пучками, имеют продолговатую форму, достигают 2 м в длину и 0,4—0,6 м в ширину, жёсткие, расположены друг напротив друга, от зелёного до серого цвета.
Цветки одиночные, появляются с мая по июль, сизые, 25—30 см в длину, 6—8 см в высоту и около 4,5 см в толщину, на конце сужаются до тонкого наконечника. Чашелистники белые, длиной 16—18 см и шириной 3—3,5 см. Лепестки белые, верхний лепесток ланцетной формы, нижний имеет форму ладьи; длина 3,5 см, ширина 1 см. Тычиночные нити 3 см длиной, пыльники — 5—5,5 см.
Плод — жёсткая коробочка, с ноября по февраль верхушка расщепляется. Семена округлые, окрас колеблется от чёрного до коричневого; кожура жёлтая.
Количество хромосом 2n = 22, в отличие от других видов рода, у которых 2n = 14.
Опылителями видами являются нектарницы.
Стрелитция белая имеет очень ограниченный ареал в прибрежной зоне Восточной Капской провинции. Она произрастает в охраняемых ущельях и на склонах вдоль рек. В Красной книге южноафриканских растений вид имеет статус Least Concern (находящийся под наименьшей угрозой).
Культивируется как декоративное растение в оранжереях; выращивается также на срезку цветков.
Стрели́тция бе́лая, также Стрели́ция бе́лая (лат. Strelitzia alba) — многолетнее травянистое растение, вид рода Стрелитция (Strelitzia) семейства Стрелитциевые (Strelitziaceae).
扇芭蕉（学名：Strelitzia alba）为鹤望兰科鹤望兰属的植物。原生于非洲南部，目前已由人工引种栽培，在台湾岛、南美洲等地都有分布。[1]
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
