dcsimg

Çökükburun ağquyruq ( Azerbaijani )

provided by wikipedia AZ

Çökükburun ağquyruq (lat. Vanellochettusia leucura) — Bozcalar fəsiləsinə aid quş növü.

Statusu

Nadirdir.

Kateqoriyası

(CR). Həmişə azsaylı olub. Hazırda kritik vəziyyətdədir.

Qısa təsviri

Başı və gövdəsinin üst tərəfi bənövşəyi–boz, alnı və boğazı ağ, qarın hissəsi sarımtıl, quyruğu tam ağdır. Qanadlarının ucu qaradır, üzərində enli ağ zolaq vardır. Ayaqları açıq-sarıdır.

Yayılması

Aral-Xəzər düzənliyində, İran, İraq və Suriyada yayılıb. Azərbaycanda Qızılağac Dövlət Təbiət Qoruğunda, Şirvan və Ağgöl Milli Parklarında, Kürün deltasında, Mehman, Sarısu, Mahmudçala-Ağçala göllərində, Naxçıvan MR ərazisində bəzi hövzələrdə məskunlaşıb [1][2].

Yaşayış yeri və həyat tərzi

Subasarlar, çaylar, göllər və dəniz sahillərindəki nəmli biotoplar və dərinliyi 5-10 sm olan dayaz su sahələri əsas yaşayış yerləridir. Gündüz fəal olur. Azərbaycana reproduksiya üçün gəlir. Bəzi illərdə nadir qalıb qışlayır. Yazda mart-aprel aylarında gəlir, payızda sentyabr-noyabr aylarında köçüb gedir [3][4]. Aprel-may aylarında kiçik adalarda yerdə yuva qurur, 4 yumurta qoyur. İyunun axırlarında cavan fərdləri görünür. Yemini cücülər təşkil edir [5][6].

Məhdudlaşdırıcı amillər

Su-bataqlıq sahələrinin qurudulması, yayda nəmli biotopların və dayaz su sahələrinin quruması, qoruq olmayan ərazilərdə çox miqdarda mal–qaranın otarılması bu quşa mənfi təsir edir.

Əhali üçün əhəmiyyəti

Elmi və estetik əhəmiyyəti var.

Qorunması üçün qəbul edilmiş tədbirlər

Ovlanması qadağandır. Qızılağac Dövlət Təbiət Qoruğu, Şirvan və Ağgöl Milli Parkları, Dövlət Təbiət Yasaqlıqları optimal yaşayış yerləridir. Ramsar konvensiyasına və AEWA sazişinə daxildir.

Qorunması üçün məsləhət görülmüş tədbirlər

Mahmudçala-Ağçala göllər sisteminə yasaqlıq, Sarısu-Şərbət qobu göllər sisteminə isə qoruq statusunun verilməsi, eyni vaxtda bu növün də qorunmasının fəal maarifçiliyi məsləhətdir.

İstinadlar

  1. Бабаев И.Р. Численность редких и исчезающих водно-болотных птиц Кура-Араксинской низменности // Актуальные вопросы экологии и охраны природы Ставропольского края и сопредельных территорий. Мат. научно-практической конф. Ставрополь, 1991, с. 143;
  2. Tuayev D.Q. Azərbaycan quşlarının kataloqu. Bakı, “Elm”, 2000, s. 82;
  3. Tuayev D.Q. Azərbaycan quşlarının kataloqu. Bakı, “Elm”, 2000, s. 82;
  4. Mustafayev Q.T., Sadıqova N.A. Azərbaycanın quşları. Bakı, “Çaşıoğlu”, 2005, s. 179;
  5. Виноградов В.В. Биологические ресурсы водно-болотных охотничьих угодий Мильской степи, их производительность и перспективы хозяйственного использования // Труды заповедников Азербайджана. вып. 2. М.Л., 1967, с. 72-74;
  6. Tuayev D.Q. Azərbaycan quşlarının kataloqu. Bakı, “Elm”, 2000, s. 82;

Ədəbiyyat

  1. Гамбаров К.М. Нахождение и вероятное гнездование белохвостой пигалицы (Chettusia leucura Licht.) в Мильской степи // Уч. зап. АГУ, им. С.М. Кирова, вып. 7, 1956, с. 51-54;
  2. Греков В.С. Находка некоторых птиц на юго-западе Каспия // Сб. орнитология, вып. 3., 1960;
  3. Патрикеев М.В. К весеннее-летней авиафауне юго-восточной Ширвани и сопредельных территорий // Фауна, население и экология птиц Северного Кавказа. Мат. Научно-практической конференции. Ставрополь, 1991, c. 34-40;
  4. Səmədov Ə.S. Ağgöl Milli Parkının əməkdaşı (şəxsi gündəliyindən), 2005.
  5. Mustafayev Q.T., Babayev İ.R. Quşların qorunması (monoqrafiya). Bakı, "Elm", 2012, 255 s.

Xarici keçidlər

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipediya müəllifləri və redaktorları
original
visit source
partner site
wikipedia AZ

Çökükburun ağquyruq: Brief Summary ( Azerbaijani )

provided by wikipedia AZ

Çökükburun ağquyruq (lat. Vanellochettusia leucura) — Bozcalar fəsiləsinə aid quş növü.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipediya müəllifləri və redaktorları
original
visit source
partner site
wikipedia AZ

Kornigell lost gwenn ( Breton )

provided by wikipedia BR

Ar gornigell lost gwenn (pe kernigell lost gwenn) a zo un evn hirc'harek, Vanellus leucurus an anv skiantel anezhañ.

Doareoù pennañ

Boued

Annez

Rummatadur

Diouzh an evnoniourien e vez renket ar gornigell lost gwenn en urzhiad Charadriiformes pe Ciconiiformes.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia authors and editors
original
visit source
partner site
wikipedia BR

Kornigell lost gwenn: Brief Summary ( Breton )

provided by wikipedia BR

Ar gornigell lost gwenn (pe kernigell lost gwenn) a zo un evn hirc'harek, Vanellus leucurus an anv skiantel anezhañ.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia authors and editors
original
visit source
partner site
wikipedia BR

Fredeluga cuablanca ( Catalan; Valencian )

provided by wikipedia CA

La fredeluga cuablanca[1] (Vanellus leucurus) és un ocell de la família dels caràdrids (Charadriidae) que habita aiguamolls, llacs, rius i camps negats del sud de Turquia, Síria, Iraq, Iran, sud del Kazakhstan, Turkmenistan i Uzbekistan.

Referències

 src= A Wikimedia Commons hi ha contingut multimèdia relatiu a: Fredeluga cuablanca Modifica l'enllaç a Wikidata
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autors i editors de Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia CA

Fredeluga cuablanca: Brief Summary ( Catalan; Valencian )

provided by wikipedia CA

La fredeluga cuablanca (Vanellus leucurus) és un ocell de la família dels caràdrids (Charadriidae) que habita aiguamolls, llacs, rius i camps negats del sud de Turquia, Síria, Iraq, Iran, sud del Kazakhstan, Turkmenistan i Uzbekistan.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autors i editors de Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia CA

Cornchwiglen gynffonwen ( Welsh )

provided by wikipedia CY

Aderyn a rhywogaeth o adar yw Cornchwiglen gynffonwen (sy'n enw benywaidd; enw lluosog: cornchwiglod cynffonwyn) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Vanellus leucurus; yr enw Saesneg arno yw White-tailed plover. Mae'n perthyn i deulu'r Cwtiaid (Lladin: Charadriidae) sydd yn urdd y Charadriiformes.[1]

Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn V. leucurus, sef enw'r rhywogaeth.[2]

Teulu

Mae'r cornchwiglen gynffonwen yn perthyn i deulu'r Cwtiaid (Lladin: Charadriidae). Dyma rai o aelodau eraill y teulu:

Rhestr Wicidata:

rhywogaeth enw tacson delwedd Corgwtiad Aur Pluvialis dominica Corgwtiad aur y Môr Tawel Pluvialis fulva
Pluvialis fulva -Bering Land Bridge National Preserve, Alaska, USA-8.jpg
Cwtiad aur Pluvialis apricaria
Rohkunborri Pluvialis Apricaria.jpg
Cwtiad Caint Charadrius alexandrinus
Kentish Plover Charadrius alexandrinus, India.jpg
Cwtiad gwargoch Charadrius ruficapillus
Charadrius ruficapillus Breeding Plumage.jpg
Cwtiad Llwyd Pluvialis squatarola
Pluvialis squatarola (summer plumage).jpg
Cwtiad Malaysia Charadrius peronii
Charadrius peronii - Laem Pak Bia.jpg
Cwtiad teirtorch Charadrius tricollaris
Charadrius tricollaris -near Sand River Selous, Selous Game Reserve, Tanzania-8.jpg
Cwtiad torchog Charadrius hiaticula
Charadrius hiaticula tundrae Varanger.jpg
Cwtiad torchog bach Charadrius dubius
Charadrius dubius - Laem Pak Bia.jpg
Cwtiad tywod mawr Charadrius leschenaultii
Greater Sand Plover.jpg
Hutan mynydd Charadrius morinellus
Charadrius morinellus male.jpg
Diwedd y rhestr a gynhyrchwyd yn otomatig o Wicidata.

Gweler hefyd

Cyfeiriadau

  1. Gwefan Cymdeithas Edward Llwyd; adalwyd 30 Medi 2016.
  2. Gwefan Avibase; adalwyd 3 Hydref 2016.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Awduron a golygyddion Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia CY

Cornchwiglen gynffonwen: Brief Summary ( Welsh )

provided by wikipedia CY

Aderyn a rhywogaeth o adar yw Cornchwiglen gynffonwen (sy'n enw benywaidd; enw lluosog: cornchwiglod cynffonwyn) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Vanellus leucurus; yr enw Saesneg arno yw White-tailed plover. Mae'n perthyn i deulu'r Cwtiaid (Lladin: Charadriidae) sydd yn urdd y Charadriiformes.

Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn V. leucurus, sef enw'r rhywogaeth.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Awduron a golygyddion Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia CY

Keptuška běloocasá ( Czech )

provided by wikipedia CZ

Keptuška běloocasá (Vanellus leucurus) je středně velký druh bahňáka z čeledi kulíkovitých. Od podobných druhů se liší především nápadnými dlouhýma žlutýma nohama. Jinak je celkové zbarvení spíše nenápadné, na hlavě chybí výrazná kresba. V letu stejně jako keptuška stepní (Vanellus gregaria) kontrastní černobílou kresbu letek, ocas je však bílý bez černého koncovéhi pruhu.

 src=
Keptušky běloocasé v letu, s charakteristickým bílým ocasem

Hnízdí v západní části střední Asie, výjimečně zaletuje až do západní Evropy.[2] V červnu 2001 byla poprvé zjištěna také v České republice (na rybnících u Tovačova).[3]

Reference

  1. Červený seznam IUCN 2018.1. 5. července 2018. Dostupné online. [cit. 2018-08-11]
  2. LEWINGTON, Ian; ALSTRÖM, Per; COLSTON, Peter. A field guide to the rare birds of Britain and Europe. New York: HarperCollinsPublishers, 1992. ISBN 000-219917-3.
  3. Pozorování keptušky běloocasé v ČR na stránkách FK ČSO

Související články

Externí odkazy

Pahýl
Tento článek je příliš stručný nebo postrádá důležité informace.
Pomozte Wikipedii tím, že jej vhodně rozšíříte. Nevkládejte však bez oprávnění cizí texty.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia autoři a editory
original
visit source
partner site
wikipedia CZ

Keptuška běloocasá: Brief Summary ( Czech )

provided by wikipedia CZ

Keptuška běloocasá (Vanellus leucurus) je středně velký druh bahňáka z čeledi kulíkovitých. Od podobných druhů se liší především nápadnými dlouhýma žlutýma nohama. Jinak je celkové zbarvení spíše nenápadné, na hlavě chybí výrazná kresba. V letu stejně jako keptuška stepní (Vanellus gregaria) kontrastní černobílou kresbu letek, ocas je však bílý bez černého koncovéhi pruhu.

 src= Keptušky běloocasé v letu, s charakteristickým bílým ocasem

Hnízdí v západní části střední Asie, výjimečně zaletuje až do západní Evropy. V červnu 2001 byla poprvé zjištěna také v České republice (na rybnících u Tovačova).

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia autoři a editory
original
visit source
partner site
wikipedia CZ

Sumpvibe ( Danish )

provided by wikipedia DA

Sumpviben (latin: Vanellus leucurus) er en fugleart i slægten viber. Den er kun få gange set i Danmark som tilfældig gæst fra det vestlige Asien.


Kilder

  • M. Beaman, S. Madge & Klaus Malling Olsen, Fuglene i Europa, Nordafrika og Mellemøsten, Gads Forlag 1998. ISBN 8712022764.

Eksterne henvisninger

Noter

Stub
Denne artikel om fugle er kun påbegyndt. Hvis du ved mere om emnet, kan du hjælpe Wikipedia ved at udvide den.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia-forfattere og redaktører
original
visit source
partner site
wikipedia DA

Sumpvibe: Brief Summary ( Danish )

provided by wikipedia DA

Sumpviben (latin: Vanellus leucurus) er en fugleart i slægten viber. Den er kun få gange set i Danmark som tilfældig gæst fra det vestlige Asien.


license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia-forfattere og redaktører
original
visit source
partner site
wikipedia DA

Weißschwanzkiebitz ( German )

provided by wikipedia DE
Wissenschaftlicher Name Vanellus leucurus (Lichtenstein, 1823)
White-tailed Lapwing I IMG 9540.jpg
 src=
Weißschwanzkiebitze bei der Nahrungssuche

Der Weißschwanzkiebitz (Vanellus leucurus) ist eine monotypische Vogelart aus der Familie der Regenpfeifer. Er ist ein seltener Gastvogel in Mittel- und Westeuropa sowie dem Mittelmeergebiet. Er wird in Mitteleuropa jedoch häufiger beobachtet, seit die Art ihr Areal am Schwarzen Meer deutlich ausgeweitet hat.[1]

Beschreibung

Der Weißschwanzkiebitz erreicht eine Körperlänge von 26 bis 29 Zentimetern und wiegt zwischen 99 und 198 Gramm. Die Beine sind lang und von auffällig gelber Farbe. Der Schnabel ist im Verhältnis zur Körpergröße lang. Der Rücken und der Hinternacken sind bräunlich, der Kopf ist überwiegend beigebraun mit einem helleren Gesicht und einer helleren Kehle. Der Hals ist sandbraun und hebt sich deutlich von der grauen Brust ab. Der Bauch ist cremefarben und hellt zum Schwanz hin auf, der Schwanz ist rein weiß. Die Körperoberseite ist graubraun mit einem violettfarbenen Schimmer. Im Ruhekleid ist der Weißschwanzkiebitz etwas düsterer gefärbt und weist mehr Weiß um Kehle und Gesicht auf. Die Jungvögel ähneln den adulten Weißschwanzkiebitzen, haben aber hell gesäumte Federn auf der Körperoberseite.

Verbreitungsgebiet

Der Weißschwanzkiebitz ist inselartig in Halbwüsten vom Wolgadelta und dem Osten des Kaspigebietes bis zum Balchaschsee verbreitet. Ein geschlosseneres Verbreitungsgebiet erstreckt sich vom Norden des Iran und dem Irak bis in den Westen Pakistans. Der Verbreitungsschwerpunkt der Art ist das Marschland im Irak und im Südwesten des Iran sowie die warme gemäßigte Steppenzone im südlichen Kasachstan, in Turkmenistan und Usbekistan.[2] Einzelne Brutnachweise gibt es außerdem für Syrien, die Ukraine und Aserbaidschan sowie für den Süden und das Zentralland der Türkei. Gegen Ende des 20. Jahrhunderts hat man außerdem brütende Vögel in den Vereinigten Arabischen Emiraten und im Osten Saudi-Arabiens beobachtet.[2] Seit dem Jahr 2000 gibt es auch vereinzelte Brutnachweise für das Donaudelta in Rumänien.

Der Weißschwanzkiebitz ist ein Teilzieher, wobei die Brutvögel im Norden der Kaspiküste und in Jordanien offenbar Zugvögel sind. Überwinterungsquartiere finden sich im Süden Zentralasiens bis in den Nordwesten Indiens, im Irak, in Vorderasien und im Niltal. Der Wegzug aus den Brutquartieren beginnt ab August, und ab September finden sich die Vögel im Winterquartier ein. Der Heimzug setzt im März/April ein.[3]

Lebensraum und -weise

Weißschwanzkiebitze brüten an stehendem oder langsam fließendem Flachwasser sowie in Sumpfwiesen und Salzpflanzenbeständen. Gelegentlich finden sie sich auch auf Reisfeldern ein. Die Nahrung besteht aus Insekten und schlammbewohnenden Wirbellosen. Dabei stellen Käfer den größten Teil der Nahrung dar, daneben spielen auch Heuschrecken, Würmer, Wasserinsekten sowie kleine Mollusken eine Rolle.[4]

Weißschwanzkiebitze brüten in lockeren Kolonien. Die meisten Kolonien bestehen nur aus einigen wenigen Vögeln. Insbesondere aus dem Irak sind jedoch Kolonien bekannt, die mehr als 100 Nester umfassen. Dabei handelt es sich häufig um Brutkolonien auf kleinen Inseln. Einige der Nester befinden sich dort nur wenige Meter voneinander entfernt.[4] Wie für Kiebitze charakteristisch ist das Nest eine flache Mulde, die spärlich mit verfügbarem Pflanzenmaterial ausgelegt wird. Das Gelege besteht aus drei bis vier Eiern. Diese sind cremefarben mit dunkelbraunen Flecken und Punkten. Die Brutzeit beträgt 22 bis 24 Tage. Die Jungvögel werden für etwa 30 Tage von den Elternvögeln geführt.[5]

Außerhalb der Brutzeit leben Weißschwanzkiebitze gesellig.

Bestand und Gefährdung

Der Bestand umfasste in Europa zu Beginn des 20. Jahrhunderts etwa 80 bis 320 Brutpaare. Davon entfallen etwa 50 bis 150 Brutpaare auf Aserbaidschan und 30 bis 120 Brutpaare auf Russland. Der globale Bestand beträgt vermutlich weniger als 100.000 Individuen.[3] Auf Grund des großen Verbreitungsgebietes, der angenommenen Populationsentwicklung und der Populationsgröße wird die Art von der IUCN als nicht gefährdet (Least Concern, LC) eingestuft.[6]

Belege

Literatur

  • Hans-Günther Bauer, Einhard Bezzel und Wolfgang Fiedler (Hrsg.): Das Kompendium der Vögel Mitteleuropas: Alles über Biologie, Gefährdung und Schutz. Band 1: Nonpasseriformes – Nichtsperlingsvögel, Aula-Verlag Wiebelsheim, Wiesbaden 2005, ISBN 3-89104-647-2
  • Peter Colston, Philip Burton: Limicolen – Alle europäischen Watvogel-Arten, Bestimmungsmerkmale, Flugbilder, Biologie, Verbreitung. BlV Verlagsgesellschaft, München 1989, ISBN 3-405-13647-4
  • Simon Delany, Derek Scott, Tim Dodman, David Stroud (Hrsg.): An Atlas of Wader Populations in Africa and Western Eurasia. Wetlands International, Wageningen 2009, ISBN 978-90-5882-047-1.

Weblinks

 src= Commons: Vanellus leucurus – Sammlung von Bildern, Videos und Audiodateien

Einzelbelege

  1. Bauer et al., S. 439
  2. a b Delany et al., S. 175
  3. a b Bauer et al., S. 440
  4. a b Colston et al., S. 70
  5. Colston et al., S. 71
  6. Vanellus leucurus in der Roten Liste gefährdeter Arten der IUCN 2011.1. Eingestellt von: BirdLife International, 2009. Abgerufen am 24. Juni 2011.
 title=
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia Autoren und Herausgeber
original
visit source
partner site
wikipedia DE

Weißschwanzkiebitz: Brief Summary ( German )

provided by wikipedia DE
White-tailed Lapwing I IMG 9540.jpg  src= Weißschwanzkiebitze bei der Nahrungssuche

Der Weißschwanzkiebitz (Vanellus leucurus) ist eine monotypische Vogelart aus der Familie der Regenpfeifer. Er ist ein seltener Gastvogel in Mittel- und Westeuropa sowie dem Mittelmeergebiet. Er wird in Mitteleuropa jedoch häufiger beobachtet, seit die Art ihr Areal am Schwarzen Meer deutlich ausgeweitet hat.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia Autoren und Herausgeber
original
visit source
partner site
wikipedia DE

सेतोपुच्छ्रे हुटिट्याउँ ( Nepali )

provided by wikipedia emerging languages

सेतोपुच्छ्रे हुटिट्याउँ नेपालमा पाइने एक प्रकारको चराको नाम हो । यसलाई अङ्ग्रेजीमा ह्वाइट-टेल्ड ल्याप्विङ (White-tailed Lapwing) भनिन्छ ।

तस्वीर संग्रह

यो पनि हेर्नुहोस्

सन्दर्भ सामग्रीहरू

बाह्य लिङ्कहरू

license
cc-by-sa-3.0
copyright
विकिपेडिया लेखक र सम्पादकहरू

सेतोपुच्छ्रे हुटिट्याउँ: Brief Summary ( Nepali )

provided by wikipedia emerging languages

सेतोपुच्छ्रे हुटिट्याउँ नेपालमा पाइने एक प्रकारको चराको नाम हो । यसलाई अङ्ग्रेजीमा ह्वाइट-टेल्ड ल्याप्विङ (White-tailed Lapwing) भनिन्छ ।

license
cc-by-sa-3.0
copyright
विकिपेडिया लेखक र सम्पादकहरू

White-tailed lapwing

provided by wikipedia EN

The white-tailed lapwing or white-tailed plover (Vanellus leucurus) is a wader in the lapwing genus. The genus name Vanellus is Medieval Latin for a lapwing and derives from vannus a winnowing fan. The specific leucurus is from Ancient Greek leukouros, "white-tailed".[2]

This medium-sized lapwing is long-legged and fairly long-billed. It is the only lapwing likely to be seen in other than very shallow water, where it picks insects and other small prey mainly from the surface.

Adults are slim erect birds with a brown back and foreneck, paler face and grey breast. Its long yellow legs, pure white tail and distinctive brown, white and black wings make this species unmistakable. Young birds have a scaly back, and may show some brown in the tail.

The breeding season call is a peewit, similar to northern lapwing.

It breeds semi-colonially on inland marshes in Iraq, Iran and southern Russia. Four eggs are laid in a ground nest. The Iraqi and Iranian breeders are mainly residents, but Russian birds migrate south in winter to the Indian Subcontinent, the Middle East and north east Africa. It is a very rare vagrant in western Europe, the first example in Britain being found at Packington, Warwickshire on 12 July 1975.

In some parts of its distribution range the species faces threats related to habitat destruction and unintentional poaching.[3]

The white-tailed lapwing is one of the species to which the Agreement on the Conservation of African-Eurasian Migratory Waterbirds (AEWA) applies.

 src=
near Hodal in Faridabad District of Haryana, India

References

  1. ^ BirdLife International (2012). "Vanellus leucurus". IUCN Red List of Threatened Species. IUCN. 2012. Retrieved 26 November 2013.old-form url
  2. ^ Jobling, James A (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. pp. 225, 397. ISBN 978-1-4081-2501-4.
  3. ^ Armenian Bird Census. "The State of White-tailed Lapwing in Armenia". TSE NGO. Retrieved 31 January 2018.

 title=
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia authors and editors
original
visit source
partner site
wikipedia EN

White-tailed lapwing: Brief Summary

provided by wikipedia EN

The white-tailed lapwing or white-tailed plover (Vanellus leucurus) is a wader in the lapwing genus. The genus name Vanellus is Medieval Latin for a lapwing and derives from vannus a winnowing fan. The specific leucurus is from Ancient Greek leukouros, "white-tailed".

This medium-sized lapwing is long-legged and fairly long-billed. It is the only lapwing likely to be seen in other than very shallow water, where it picks insects and other small prey mainly from the surface.

Adults are slim erect birds with a brown back and foreneck, paler face and grey breast. Its long yellow legs, pure white tail and distinctive brown, white and black wings make this species unmistakable. Young birds have a scaly back, and may show some brown in the tail.

The breeding season call is a peewit, similar to northern lapwing.

It breeds semi-colonially on inland marshes in Iraq, Iran and southern Russia. Four eggs are laid in a ground nest. The Iraqi and Iranian breeders are mainly residents, but Russian birds migrate south in winter to the Indian Subcontinent, the Middle East and north east Africa. It is a very rare vagrant in western Europe, the first example in Britain being found at Packington, Warwickshire on 12 July 1975.

In some parts of its distribution range the species faces threats related to habitat destruction and unintentional poaching.

The white-tailed lapwing is one of the species to which the Agreement on the Conservation of African-Eurasian Migratory Waterbirds (AEWA) applies.

 src= near Hodal in Faridabad District of Haryana, India
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia authors and editors
original
visit source
partner site
wikipedia EN

Blankvosta vanelo ( Esperanto )

provided by wikipedia EO

La Blankvosta vanelo (Vanellus leucurus) estas unu el la specio protektitaj de internaciaj traktatoj.

Referencoj

Notoj

  1. Bird, J. & Butchart, S. (BirdLife International Red List Authority) (2009). Vanellus leucurus. Internacia Ruĝa Listo de Endanĝeritaj Specioj, eldono de 2006. IUCN 2006. Elŝutita 3/2/2009.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipedio aŭtoroj kaj redaktantoj
original
visit source
partner site
wikipedia EO

Blankvosta vanelo: Brief Summary ( Esperanto )

provided by wikipedia EO

La Blankvosta vanelo (Vanellus leucurus) estas unu el la specio protektitaj de internaciaj traktatoj.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipedio aŭtoroj kaj redaktantoj
original
visit source
partner site
wikipedia EO

Vanellus leucurus ( Spanish; Castilian )

provided by wikipedia ES

El avefría coliblanca[2]​ (Vanellus leucurus) es una especie de ave en la familia Charadriidae.

Descripción

Es un ave de porte mediano, sus patas son largas y su pico es bastante largo también. Es la única especie de avefría que solo habita en zonas con aguas muy poco profundas, donde caza insectos y otras presas pequeñas principalmente en la superficie.

Los adultos son aves erguidas con el dorso y nuca marrones, su cara es más clara y su pecho es gris. Sus largas patas amarillas, cola blanca y alas con combinación de marrones, blanco y negro hacen que la especie se inconfundible. Los jóvenes poseen el dorso con pintas, y la cola puede tener una coloración marrón.

Durante la temporada de reproducción su llamada es unpeewit.

Distribución

Se reproduce en semi-colonias en pantanos en el interior de Iraq, Irán y el sur de Rusia. Su puesta consiste de 4 huevos, en un nido en el suelo. Los que se reproducen en Irak e Irán son en gran parte residentes, pero las aves rusas emigran al sur en invierno hacia el subcontinente indio, el Medio Oriente y el norte de África. Es un vagabundo muy raro en el oeste de Europa, el primer ejemplar registrado en Gran Bretaña fue observado en Packington, Warwickshire en 1975.

Galería

Referencias

  1. BirdLife International (2012). «'Vanellus leucurus'». Lista Roja de especies amenazadas de la UICN 2013.2 (en inglés). ISSN 2307-8235. Consultado el 26 de noviembre de 2013.
  2. Bernis, F; De Juana, E; Del Hoyo, J; Fernández-Cruz, M; Ferrer, X; Sáez-Royuela, R; Sargatal, J (1996). «Nombres en castellano de las aves del mundo recomendados por la Sociedad Española de Ornitología (Tercera parte: Opisthocomiformes, Gruiformes y Charadriiformes)». Ardeola. Handbook of the Birds of the World (Madrid: SEO/BirdLife) 43 (2): 231-238. ISSN 0570-7358. Consultado el 23 de septiembre de 2015.

 title=
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autores y editores de Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia ES

Vanellus leucurus: Brief Summary ( Spanish; Castilian )

provided by wikipedia ES

El avefría coliblanca​ (Vanellus leucurus) es una especie de ave en la familia Charadriidae.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autores y editores de Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia ES

Valgesaba-kiivitaja ( Estonian )

provided by wikipedia ET
 src=
Valgesaba-kiivitaja

Valgesaba-kiivitaja (Vanellus leucurus) on tülllaste sugukonda kuuluv lind.

Eestis on ta eksikülaline.[1]

Viited

Välislingid

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipeedia autorid ja toimetajad
original
visit source
partner site
wikipedia ET

Valgesaba-kiivitaja: Brief Summary ( Estonian )

provided by wikipedia ET
 src= Valgesaba-kiivitaja

Valgesaba-kiivitaja (Vanellus leucurus) on tülllaste sugukonda kuuluv lind.

Eestis on ta eksikülaline.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipeedia autorid ja toimetajad
original
visit source
partner site
wikipedia ET

Hegabera buztanzuri ( Basque )

provided by wikipedia EU

Hegabera buztanzuri (Vanellus leucurus) Vanellus generoko animalia da. Hegaztien barruko Charadriidae familian sailkatua dago.

Erreferentziak

  1. (Ingelesez)BirdLife International (2012) Species factsheet. www.birdlife.org webgunetitik jaitsia 2012/05/07an
  2. (Ingelesez) IOC Master List

Ikus, gainera

(RLQ=window.RLQ||[]).push(function(){mw.log.warn("Gadget "ErrefAurrebista" was not loaded. Please migrate it to use ResourceLoader. See u003Chttps://eu.wikipedia.org/wiki/Berezi:Gadgetaku003E.");});
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipediako egileak eta editoreak
original
visit source
partner site
wikipedia EU

Hegabera buztanzuri: Brief Summary ( Basque )

provided by wikipedia EU

Hegabera buztanzuri (Vanellus leucurus) Vanellus generoko animalia da. Hegaztien barruko Charadriidae familian sailkatua dago.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipediako egileak eta editoreak
original
visit source
partner site
wikipedia EU

Suohyyppä ( Finnish )

provided by wikipedia FI

Suohyyppä (Vanellus leucurus) on hyyppien sukuun kuuluva aasialainen kahlaajalintu. Lajin kuvaili Martin Lichtenstein vuonna 1823.

Koko ja ulkonäkö

Suohyypän pyrstö on valkoinen. Pituus on 25–30 cm, siipien kärkiväli 60–70 cm ja paino 100–200 grammaa. Ääni muistuttaa töyhtöhyyppää.

Levinneisyys

Suohyyppä pesii Irakin ja Iranin suoalueilla sekä Etelä-Venäjällä. Maailman populaation koko on 20 000–130 000 yksilöä. Venäläiset linnut muuttavat talveksi Aasiaan ja Itä-Afrikkaan. Muuttajat voivat harhautua Eurooppaan. Suomessa suohyyppä on tavattu toistaiseksi neljästi: 11.–16. toukokuuta 1975 Vehkalahdella, 15. toukokuuta 1990 Siikajoella, 11. toukokuuta 1997 Parikkalassa ja 21. toukokuuta 2000 Merikarvialla.

Elinympäristö

Lajin elinympäristöä ovat järvien ja hitaasti virtaavien jokien rannat ja rantaniityt.

Lisääntyminen

Suohyyppä on yksiavioinen ja se pesii hajanaisissa yhdyskunnissa. Pesä on kuoppa maassa. Munia on neljä ja niitä haudotaan runsaat kolme viikkoa.

Ravinto

Linnun ravintoa ovat maassa elävät selkärangattomat.

Lähteet

Viitteet

  1. BirdLife International: Vanellus leucurus IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.2. 2012. International Union for Conservation of Nature, IUCN, Iucnredlist.org. Viitattu 23.5.2014. (englanniksi)

Aiheesta muualla

  • Haataja, Kari & Hämäläinen, Antti 1976: Suohyyppä Vanellus leucurus* ensi kerran Suomessa. - Lintumies 3.1976 s. 95. SLY.
  • Suohyyppä Lintukuva.fi-verkkopalvelussa
Tämä lintuihin liittyvä artikkeli on tynkä. Voit auttaa Wikipediaa laajentamalla artikkelia.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedian tekijät ja toimittajat
original
visit source
partner site
wikipedia FI

Suohyyppä: Brief Summary ( Finnish )

provided by wikipedia FI

Suohyyppä (Vanellus leucurus) on hyyppien sukuun kuuluva aasialainen kahlaajalintu. Lajin kuvaili Martin Lichtenstein vuonna 1823.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedian tekijät ja toimittajat
original
visit source
partner site
wikipedia FI

Vanneau à queue blanche ( French )

provided by wikipedia FR

Vanellus leucurus

Le Vanneau à queue blanche (Vanellus leucurus) est une espèce d'oiseaux limicoles de la famille des Charadriidae.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Auteurs et éditeurs de Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia FR

Vanellus leucurus ( Italian )

provided by wikipedia IT

La pavoncella codabianca (Vanellus leucurus, Lichtenstein 1823), è un uccello della famiglia dei Charadriidae.

Sistematica

Vanellus leucurus non ha sottospecie, è monotipico.

Distribuzione e habitat

Questo uccello vive nella Penisola Arabica, in Israele, Giordania, Siria, negli stati caucasici, in Kazakistan, Uzbekistan, Turkmenistan, Tagikistan, Afghanistan, Pakistan, India, Nepal, in Turchia e Romania. Nidifica soprattutto in Iraq, Iran e nella Russia meridionale. È di passo nel Nord Africa, in Niger, Nigeria, Etiopia, e in Europa occidentale e meridionale, compresa l'Italia.

Bibliografia

 title=
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autori e redattori di Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia IT

Vanellus leucurus: Brief Summary ( Italian )

provided by wikipedia IT

La pavoncella codabianca (Vanellus leucurus, Lichtenstein 1823), è un uccello della famiglia dei Charadriidae.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autori e redattori di Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia IT

Baltauodegė pempė ( Lithuanian )

provided by wikipedia LT
Binomas Vanellus leucurus

Baltauodegė pempė (lot. Vanellus leucurus, angl. White-tailed Lapwing) – sėjikinių (Charadriidae) šeimos paukštis. Paprastos pempės dydžio, apie 30 cm ilgio, 200-250 g svorio. Kūno viršutinė pusė pilko atspalvio, uodega balta su plačia juoda juosta, kojytės pailgos, oranžinės spalvos.

Šių pempių kolonijos dažniausiai veisiasi Irako, Irano bei pietų Rusijos pelkėse. Žiemą emigruoja į Azijos pietus, Artimuosius rytus ir Afrikos šiaurės rytus. Minta įvairiais pelkių vabzdžiais. Deda apie 4 kiaušinius.

Baltauodegė pempė daug skraido, tačiau kartais su savo kolonija ieškosi maisto pėščiomis.

Taip pat paukštis saugomas Afrikos-Eurazijos emigruojančių paukščių saugumo konvencijos.

Vikiteka

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipedijos autoriai ir redaktoriai
original
visit source
partner site
wikipedia LT

Baltauodegė pempė: Brief Summary ( Lithuanian )

provided by wikipedia LT

Baltauodegė pempė (lot. Vanellus leucurus, angl. White-tailed Lapwing) – sėjikinių (Charadriidae) šeimos paukštis. Paprastos pempės dydžio, apie 30 cm ilgio, 200-250 g svorio. Kūno viršutinė pusė pilko atspalvio, uodega balta su plačia juoda juosta, kojytės pailgos, oranžinės spalvos.

Šių pempių kolonijos dažniausiai veisiasi Irako, Irano bei pietų Rusijos pelkėse. Žiemą emigruoja į Azijos pietus, Artimuosius rytus ir Afrikos šiaurės rytus. Minta įvairiais pelkių vabzdžiais. Deda apie 4 kiaušinius.

Baltauodegė pempė daug skraido, tačiau kartais su savo kolonija ieškosi maisto pėščiomis.

Taip pat paukštis saugomas Afrikos-Eurazijos emigruojančių paukščių saugumo konvencijos.

Vikiteka

White tailed Lapwing I IMG 9916.jpg White-tailed Lapwing I MG 9541.jpg Vanellus leucurus01.jpg White-tailed Lapwing (Vanellus leucurus) at Sultanpur I Picture 217.jpg White-tailed Lapwing (Vanellus leucurus) at Sultanpur I Picture 200.jpg White-tailed Lapwing I IMG 9540.jpg White tailed Lapwing I IMG 9928.jpg White tailed Lapwing Im IMG 9984.jpg
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Vikipedijos autoriai ir redaktoriai
original
visit source
partner site
wikipedia LT

Witstaartkievit ( Dutch; Flemish )

provided by wikipedia NL

Vogels

De witstaartkievit (Vanellus leucurus) behoort tot de familie van kieviten en plevieren (Charadriidae).

Herkenning

De vogel is 26 tot 29 cm lang. De vogel lijkt qua uiterlijk, zeker in vlucht, op de sporenkievit. De vogel heeft echter lange, gele poten en de staart is geheel wit. Verder is de vogel egaal licht grijsbruin en een markante koptekening, zoals bij sporen- en indische kievit ontbreekt.[2]

Verspreiding en leefgebied

Deze soort komt voor in het zuidwesten van Azië, met name van zuidoostelijk Turkije tot Afghanistan en overwintert van noordoostelijk Afrika tot India.

Het leefgebied bevindt zich altijd in de buurt van ondiep stilstaand en langzaam stromend water, zoals in rivierdalen of in geleidelijk opdrogende moerassen met grazige vegetatie. De vogel broedt in kleinschalige, dichte vegetatie in open gebieden, in zowel in de buurt van zoet, brak of zout water.[3]

Status

De witstaartkievit heeft een groot verspreidingsgebied en daardoor is de kans op de status kwetsbaar (voor uitsterven) gering. De grootte van de wereldpopulatie is niet gekwantificeerd en over trends is weinig bekend. Belangrijke draslanden in Irak verdwijnen door drooglegging en daardoor krimpt het leefgebied in. Echter het tempo waarin het leefgebied wordt aangetast ligt onder de 30% in tien jaar (minder dan 3,5% per jaar). Om deze redenen staat deze kievit als niet bedreigd op de Rode Lijst van de IUCN.[1]

Bronnen, noten en/of referenties
  1. a b (en) Witstaartkievit op de IUCN Red List of Threatened Species.
  2. Svensson, L. et al., 2012. ANWB Vogelgids van Europa, Tirion, Baarn. ISBN 978 90 18 03080 3
  3. Handbook of the Birds of the World deel 3, 1996.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia-auteurs en -editors
original
visit source
partner site
wikipedia NL

Witstaartkievit: Brief Summary ( Dutch; Flemish )

provided by wikipedia NL

De witstaartkievit (Vanellus leucurus) behoort tot de familie van kieviten en plevieren (Charadriidae).

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia-auteurs en -editors
original
visit source
partner site
wikipedia NL

Sumpvipe ( Norwegian )

provided by wikipedia NO

Sumpvipe (Vanellus leucurus) er en fugl.


Eksterne lenker

ornitologistubbDenne ornitologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den.
Det finnes mer utfyllende artikkel/artikler på .
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia forfattere og redaktører
original
visit source
partner site
wikipedia NO

Sumpvipe: Brief Summary ( Norwegian )

provided by wikipedia NO

Sumpvipe (Vanellus leucurus) er en fugl.


license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia forfattere og redaktører
original
visit source
partner site
wikipedia NO

Czajka stepowa ( Polish )

provided by wikipedia POL
Commons Multimedia w Wikimedia Commons

Czajka stepowa[3] (Vanellus leucurus) – gatunek średniego ptaka wędrownego z rodziny sieweczkowatych (Charadriidae), zamieszkujący środkową i południowo-wschodnią Azję Mniejszą oraz przez wschodnią Syrię, Azerbejdżan po Azję Środkową, osiągając brzegi Bałchaszu. Na południu osiąga Irak, Iran po zachodni Pakistan. Zimuje od Sudanu, przez Iran, Irak po Pakistan i Indie na wschodzie. W Polsce pojawia się sporadycznie.

Cechy gatunku
Brak wyraźnego dymorfizmu płciowego. Ubarwienie dorosłych osobników popielatobrązowe z różowawym nalotem, o bledszej głowie z czapeczką koloru grzbietu. Ogon czystobiały. Pierś szara, brzuch różowawy. Nogi żółte, dziób czarny.
Wymiary średnie
dł. ciała ok. 25-30 cm
rozpiętość skrzydeł ok. 60-70 cm
waga ok. 100-200 g
Biotop
Brzegi jezior i rzek. W pobliżu wolno płynących, lub stojących płytkich wód oraz zalewowe łąki, bagna, również słone.
Gniazdo
Gniazdo na ziemi, z części roślin. Zazwyczaj w otwartym terenie w pobliżu wody.
Jaja
W ciągu roku wyprowadza jeden lęg, składając w kwietniu lub maju 4 jaja.
Wysiadywanie
Jaja wysiadywane są przez okres 21 do 25 dni przez obydwoje rodziców.
Pożywienie
Głównie owady i inne bezkręgowce.
Ochrona
W Polsce podlega ścisłej ochronie gatunkowej[4].

Zobacz też

Przypisy

  1. Vanellus leucurus, w: Integrated Taxonomic Information System (ang.).
  2. BirdLife International 2012, Vanellus leucurus [w:] The IUCN Red List of Threatened Species 2016 [online], wersja 2016-1 [dostęp 2016-10-08] (ang.).
  3. Systematyka i nazwy polskie za: P. Mielczarek, M. Kuziemko: Podrodzina: Charadriinae Leach, 1820 - sieweczki (Wersja: 2015-10-31). W: Kompletna lista ptaków świata [on-line]. Instytut Nauk o Środowisku Uniwersytetu Jagiellońskiego. [dostęp 2016-10-08].
  4. Rozporządzenie Ministra Środowiska z dnia 6 października 2014 r. w sprawie ochrony gatunkowej zwierząt (Dz.U. z 2014 r. poz. 1348).
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autorzy i redaktorzy Wikipedii
original
visit source
partner site
wikipedia POL

Czajka stepowa: Brief Summary ( Polish )

provided by wikipedia POL

Czajka stepowa (Vanellus leucurus) – gatunek średniego ptaka wędrownego z rodziny sieweczkowatych (Charadriidae), zamieszkujący środkową i południowo-wschodnią Azję Mniejszą oraz przez wschodnią Syrię, Azerbejdżan po Azję Środkową, osiągając brzegi Bałchaszu. Na południu osiąga Irak, Iran po zachodni Pakistan. Zimuje od Sudanu, przez Iran, Irak po Pakistan i Indie na wschodzie. W Polsce pojawia się sporadycznie.

Cechy gatunku Brak wyraźnego dymorfizmu płciowego. Ubarwienie dorosłych osobników popielatobrązowe z różowawym nalotem, o bledszej głowie z czapeczką koloru grzbietu. Ogon czystobiały. Pierś szara, brzuch różowawy. Nogi żółte, dziób czarny. Wymiary średnie dł. ciała ok. 25-30 cm
rozpiętość skrzydeł ok. 60-70 cm
waga ok. 100-200 g Biotop Brzegi jezior i rzek. W pobliżu wolno płynących, lub stojących płytkich wód oraz zalewowe łąki, bagna, również słone. Gniazdo Gniazdo na ziemi, z części roślin. Zazwyczaj w otwartym terenie w pobliżu wody. Jaja W ciągu roku wyprowadza jeden lęg, składając w kwietniu lub maju 4 jaja. Wysiadywanie Jaja wysiadywane są przez okres 21 do 25 dni przez obydwoje rodziców. Pożywienie Głównie owady i inne bezkręgowce. Ochrona W Polsce podlega ścisłej ochronie gatunkowej.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autorzy i redaktorzy Wikipedii
original
visit source
partner site
wikipedia POL

Sumpvipa ( Swedish )

provided by wikipedia SV

Sumpvipa[2] (Vanellus leucurus) är en vadare inom vipsläktet Vanellus i familjen pipare (Charadriidae).[3]

Utbredning

Sumpvipan förekommer som häckfågel i Centralasien i Irak, Iran, södra Ryssland, Kazakstan, Uzbekistan, Turkmenistan, Azerbajdzjan och oregelbundet i Turkiet. Populationerna i Irak och Iran är mestadels stannfåglar medan de övriga populationerna flyttar söderut om vintern till södra Asien, Mellanöstern och nordöstra Afrika.

Den är en sällsynt gäst i Västeuropa men har observerats i ett flertal av dess länder, bland annat i Storbritannien och alla Nordens länder förutom Island. År 2000 häckade arten i Rumänien vilket var första observerade häckningen i Europa.[4] I Sverige finns elva godkända fynd, det första på Mörkö i Södermanland 1975.[5]

Utseende och läte

 src=
Notera den helvita stjärten och vingovansidans teckning i brunt, vitt och svart.

Sumpvipan är en smal medelstor vipa som mäter 26-29 cm och har en upprätt kroppshållning. Den har mycket långa gula ben och ganska lång mörk näbb. Den adulta fågeln har brungrå ovansida och hals, ljusare ansikte, grått bröst och vit buk och undergump. Den har helvit stjärt och en distinkt och kontrastrikt tecknad vinge i brunt, vitt och svart. Juvenila fåglar är ljusare och har en fläckig rygg och stjärten kan ha bruna inslag.

Dess läte under häckningstid är ett peewit, som påminner om tofsvipans.

Ekologi

Den häckar i glesa kolonier i träskområde i inlandet. På flytten rastar den oftare vid åar, kanaler och diken med frodig växtlighet istället för vid öppna dystränder. Den lägger fyra ägg i ett bo placerat på marken. Sumpvipan är den enda vipa som vadar i lite djupare vatten där den födosöker efter insekter och andra små byten som den främst plockar ifrån ytan.

Status och hot

Sumpvipan är en av arterna som ingår i Agreement on the Conservation of African-Eurasian Migratory Waterbirds (AEWA). Arten har ett stort utbredningsområde och en stor population med okänd utveckling.[1] Utifrån dessa kriterier kategoriserar IUCN arten som livskraftig (LC).[1] Världspopulationen uppskattas till mellan 20.000 och 130.000 individer, varav det i Europa tros häcka 560-5.100 par.[1]

Referenser

Noter

  1. ^ [a b c d] BirdLife International 2012 Vanellus leucurus Från: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.1 www.iucnredlist.org. Läst 7 januari 2014.
  2. ^ Sveriges ornitologiska förening (2017) Officiella listan över svenska namn på världens fågelarter, läst 2017-08-14
  3. ^ Clements, J. F., T. S. Schulenberg, M. J. Iliff, D. Roberson, T. A. Fredericks, B. L. Sullivan, and C. L. Wood (2017) The eBird/Clements checklist of birds of the world: Version 2017 http://www.birds.cornell.edu/clementschecklist/download, läst 2017-08-11
  4. ^ Lars Larsson (2001) Birds of the World, CD-rom
  5. ^ Sumpvipa, Sveriges ornitologiska förenings raritetskatalog.

Källor

Externa länkar

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia författare och redaktörer
original
visit source
partner site
wikipedia SV

Sumpvipa: Brief Summary ( Swedish )

provided by wikipedia SV

Sumpvipa (Vanellus leucurus) är en vadare inom vipsläktet Vanellus i familjen pipare (Charadriidae).

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia författare och redaktörer
original
visit source
partner site
wikipedia SV

Ak kuyruklu kız kuşu ( Turkish )

provided by wikipedia TR

Ak kuyruklu kız kuşu (Vanellus leucurus), yağmurcungiller (Charadriidae) familyasına ait bir kuş türü.

Bu zarif orta boyutlardaki kızkuşu, uzun-bacaklı ve uzun-gagalıdır. Çok sığ sudan çoğunlukla yüzeyden böcekler ve diğer küçük avları seçerler. Erişkinler, kahverengi bir arka ve ön boynu ince dik kuşlardır, soluk bir yüz ve gri göğüsleri vardır. Uzun sarı bacakları, saf beyaz kuyruğu ve ayırıcı kahverengisi, beyaz ve siyah kanatlar, bu türü yanlış anlaşılamaz yapar. Genç kuşların, pullu bir arkası vardır ve kuyrukta bazı kahverengi renkler gösterebilirler.

Stub icon Ötücü kuşlar ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia yazarları ve editörleri
original
visit source
partner site
wikipedia TR

Чайка білохвоста ( Ukrainian )

provided by wikipedia UK

Опис

Морфологічні ознаки

White tailed Lapwing I IMG 9928.jpg

Маса тіла біля 200 г, довжина тіла 26-29 см, розмах крил 67-70 см. У дорослого птаха оперення верху буре; воло сірувате; груди і черево білі, з вохристим відтінком; надхвістя, підхвістя і хвіст білі; першорядні махові пера чорні, другорядні махові — білі, зовнішні — з чорною верхівкою, великі покривні пера верху крил біля основи сірувато-бурі, на верхівці — білі; спід крил білий; дзьоб чорний; ноги жовті, у польоті значно виступають за хвостом. Молодий птах тьмяніший, пера верху з темними плямами і світлою облямівкою.[1]

Від степової чайки відрізняється суцільно білим хвостом, за яким у польоті виступають довгі жовті ноги, та відсутністю білих «брів».

Звуки

Голос нагадує голос звичайної чайки, звучить як голосне «четире — четире».

Поширення

Ареал чайки білохвостої охоплює головним чином Месопотамію, Центральну Азію та південь Росії на схід від Каспійського моря. Протягом останніх десятиліть вид розширює ареал на захід.

До кінця 1960-х років гніздовий ареал чайки білохвостої охоплював окремі ділянки південного Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Східного Сибіру, Йорданії, Іраку, Ірану та Афганістану. Поселення в Казахстані були найбільш північними областями гніздування в ареалі, що сягали 48º північної широти. Після 1960-х рр. та особливо після 1975 року зальоти білохвостої чайки в Європу почастішали. Протягом 1996—2000 рр. тривало стрімке проникнення виду вглиб Європи. У цей час виникли поселення в Україні, Румунії та Греції, а також розширились існуючі гніздові поселення в західному Прикаспії.[2]

В Україні випадки гніздування зафіксовані в Криму[3], Херсонській[2][4] та Дніпропетровській областях[5]. Зальоти відмічені також в інших областях.

Деякі популяції в Ірані і Іраку осілі, птахи з території Росії та Казахстану є перелітними. Місця зимівель розташовані на північному сході Африки — в долині Нілу, Нубійській пустелі, а також в Афганістані, на півночі Пакистану та Індії, у невеликій кількості зимує на узбережжі південної частини Каспія.

Чисельність

Чисельність виду в Європі становить 560-5100 пар (BirdLife International 2015); світова популяція нараховує 20-130 тис. особин (Wetlands International 2015)[6].

Місця існування

Населяє острови, зарослі густою рослинністю, що розкидані серед озер; вогкі береги і дрібні острівці солонуватих озер; вологі місця, порослі ефемерами та полином, поблизу від прісної та солоної води.

Гніздування

Моногамний птах. Гніздиться розрідженими колоніями чисельністю від 4 до 24 пар (інколи до 100)[6] поруч з куликами-довгоногами, крячками, мартинами. Шлюбний сезон з квітня по травень. Шлюбні токові польоти самців нагадують токування звичайної чайки. Гнізда може розташовувати на солончаках, осушених рисових полях, зарослих болотах та маленьких острівцях. Гніздо білохвостої чайки являє собою заглибину у відкритому ґрунті з вистилкою із сухої трави. Кладка містить найчастіше 3-4 яйця. Загальне тло шкаралупи глинисто-вохристе або зеленкувато-оливкове, з глибокими темно-вохристими і поверхневими буровато-оливковими плфмами і крапками. Кладку птахи насиджують протягом 21-24 днів. Пташенят доглядають обидва з батьків. Молоді птахи починають літати у віці близько 30 днів.

Живлення

Живляться різноманітними дрібними безхребетними, такими як черви та молюски, а також різноманітними комахами, особливо твердокрилими та коротковусими прямокрилими. Білохвоста чайка зазвичай збирає здобич з поверхні води. Вкрай рідко може плавати в пошуках здобичі та є одним з двох видів цієї родині, які регулярно занурюють голову під воду у пошуках їжу. Також інколи шукає поживу на сухому ґрунті.

Загрози та охорона

Загрозами для білохвостої чайки є втрата водно-болотних угідь внасідок меліорації та руйнування біотопів[6]. Вид перебуває під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів[7].

Посилання та джерела

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. а б Черничко И. И. О расширении ареала белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Западной Палеарктике // Бранта: Сб. научн. трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 2003. — Вып. 5. — С. 67-95.
  3. Гармаш Б. А. О гнездовании степной тиркушки (Glareola nordmanni) и белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Крыму // Фауна, экология и охрана птиц Азово-Черно­морского региона. Сб. научных трудов. — Симферополь: Сонат, 1999. — С. 43.
  4. Ардамацкая Т. Б., Черничко И. И. Успешное гнездование белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Херсонской области // Бранта: Сб. научн. трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 2002. — Вып. 5. — С. 129—131.
  5. Бредбір П. Білохвоста пігалиця під Дніпропетровськом // Свята справа. — 2001. — № 4. — С. 40-41.
  6. а б в BirdLife International. 2016. Vanellus leucurus. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T22694064A86584315. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22694064A86584315.en. Downloaded on 20 May 2017.
  7. Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Автори та редактори Вікіпедії
original
visit source
partner site
wikipedia UK

Vanellus leucurus ( Vietnamese )

provided by wikipedia VI

Vanellus leucurus là một loài chim trong họ Charadriidae.[1]

Chú thích

  1. ^ Clements, J. F., T. S. Schulenberg, M. J. Iliff, B.L. Sullivan, C. L. Wood, and D. Roberson (2012). “The eBird/Clements checklist of birds of the world: Version 6.7.”. Truy cập ngày 19 tháng 12 năm 2012.

Tham khảo


Hình tượng sơ khai Bài viết Bộ Choi choi này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia tác giả và biên tập viên
original
visit source
partner site
wikipedia VI

Vanellus leucurus: Brief Summary ( Vietnamese )

provided by wikipedia VI

Vanellus leucurus là một loài chim trong họ Charadriidae.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia tác giả và biên tập viên
original
visit source
partner site
wikipedia VI

Белохвостая пигалица ( Russian )

provided by wikipedia русскую Википедию
Царство: Животные
Подцарство: Эуметазои
Без ранга: Вторичноротые
Подтип: Позвоночные
Инфратип: Челюстноротые
Надкласс: Четвероногие
Класс: Птицы
Подкласс: Настоящие птицы
Инфракласс: Новонёбные
Семейство: Ржанковые
Подсемейство: Чибисы
Род: Чибисы
Вид: Белохвостая пигалица
Международное научное название

Vanellus leucurus (Lichtenstein, 1823)

Синонимы
Охранный статус Wikispecies-logo.svg
Систематика
на Викивидах
Commons-logo.svg
Изображения
на Викискладе
ITIS 176490EOL 1049069

Белохвостая пигалица (лат. Vanellus leucurus) — кулик, напоминающий телосложением чибиса, но мельче (140—150 грамм) и выше на ногах. Спина дымчато-бурая, грудь пепельно-серая, лицевая часть головы, хвост и большая часть крыльев белые. У летящей птицы хорошо видны черные концы крыльев, отграниченные от серой спины и основания крыльев широкой белой полосой.

Ареал

Населяет Среднюю и Юго-Восточную часть Азии. Поселяются они по берегам рек и озер пустынной зоны. Как и остальные пигалицы, гнездятся рыхлыми колониями, коллективно охраняя покой своего маленького сообщества. Гнезда устраивают на сухих местах недалеко от воды. В кладе 3—4 пятнистых яйца. Подробности гнездовой жизни изучены слабо.

Question book-4.svg
В этой статье не хватает ссылок на источники информации.
Информация должна быть проверяема, иначе она может быть поставлена под сомнение и удалена.
Вы можете отредактировать эту статью, добавив ссылки на авторитетные источники.
Эта отметка установлена 27 октября 2018 года.
 title=
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Авторы и редакторы Википедии

Белохвостая пигалица: Brief Summary ( Russian )

provided by wikipedia русскую Википедию

Белохвостая пигалица (лат. Vanellus leucurus) — кулик, напоминающий телосложением чибиса, но мельче (140—150 грамм) и выше на ногах. Спина дымчато-бурая, грудь пепельно-серая, лицевая часть головы, хвост и большая часть крыльев белые. У летящей птицы хорошо видны черные концы крыльев, отграниченные от серой спины и основания крыльев широкой белой полосой.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Авторы и редакторы Википедии