Lithocarpus a zo anv ur genad a wez e kerentiad ar bezv. Tost a-walc'h ouzh an derv eo ha kavet e vez e reter pe gevred Azia, estreget evit a gaver e norzh Amerika. Hervez ar c'hKew Checklist ez eus 334 spesad met andonioù arall a zamveneg nebeutoc'h eget 100.
Lithocarpus a zo anv ur genad a wez e kerentiad ar bezv. Tost a-walc'h ouzh an derv eo ha kavet e vez e reter pe gevred Azia, estreget evit a gaver e norzh Amerika. Hervez ar c'hKew Checklist ez eus 334 spesad met andonioù arall a zamveneg nebeutoc'h eget 100.
Lithocarpus és un gènere de la família Fagàcia, difereix del gènere Quercus pel fet de tenir els seus aments masculins erectes. El World Checklist accepta 334 espècies, però altres textos en suggereixen unes 100. Unes 100 espècies asiàtiques d'aquest gènere anteriorment s'havien tractat dins del gènere Pasania. Totes excepte una de les espècies són natives de l'est i sud-oest d'Àsia. L'única excepció és L. densiflorus, Tanoak, que és natiu d'Amèrica del Nord al sud-oest d'Oregon i Califòrnia.
Són arbres perennifolis amb fulles dures i alternades. El fruit és una núcula mot similar a una gla, però amb la cúpula molt dura (d'on prové el nom científic, del grec: lithos, pedra, + carpos, llavor).
Diverses espècies són arbres ornamentals en zones subtropicals i temperades càlides.
Notholithocarpus densiflorus (formerly Lithocarpus densiflorus)
Lithocarpus sp. - Museum specimen
Lithocarpus sp. - Museum specimen
Lithocarpus és un gènere de la família Fagàcia, difereix del gènere Quercus pel fet de tenir els seus aments masculins erectes. El World Checklist accepta 334 espècies, però altres textos en suggereixen unes 100. Unes 100 espècies asiàtiques d'aquest gènere anteriorment s'havien tractat dins del gènere Pasania. Totes excepte una de les espècies són natives de l'est i sud-oest d'Àsia. L'única excepció és L. densiflorus, Tanoak, que és natiu d'Amèrica del Nord al sud-oest d'Oregon i Califòrnia.
Són arbres perennifolis amb fulles dures i alternades. El fruit és una núcula mot similar a una gla, però amb la cúpula molt dura (d'on prové el nom científic, del grec: lithos, pedra, + carpos, llavor).
Diverses espècies són arbres ornamentals en zones subtropicals i temperades càlides.
Litokarpus[1] (Lithocarpus) je rod rostlin z čeledi bukovité. Jsou to vesměs stálezelené stromy s kožovitými, jednoduchými, střídavými listy a nenápadnými jednopohlavnými květy v klasovitých květenstvích. Plodem je žalud. Rod zahrnuje asi 100 až 300 druhů a je rozšířen zejména v tropické Asii. Druh Lithocarpus densiflorus roste jako jediný americký zástupce na jihozápadě USA. Litokarpy jsou lokálně těženy pro dřevo, některé druhy mají jedlé plody nebo jsou zdrojem tříslovin.
Litokarpy jsou stálezelené, malé až mohutné stromy dorůstající výšek až 50 metrů, výjimečně i keře. Zimní pupeny jsou vejcovité až eliptické, kryté střechovitými šupinami. Některé asijské druhy mají u paty kmene kořenové náběhy nebo mají chůdovité kořeny. Listy jsou jednoduché, střídavé, tence až tlustě kožovité, na větévce ve spirále, s extrapetiolárními a většinou opadavými palisty. U některých druhů je čepel listů na okraji silně podvinutá. Květenství jsou jednopohlavná nebo oboupohlavná, víceméně vzpřímená, klasovitá. Vyvíjejí se buď v úžlabí listu naproti bázi větévky nebo v hustých latovitých svazcích na téměř vrcholových výhonech. Samčí květy jsou obvykle uspořádané po 3 až 5 ve vidlanovitých svazečcích, mají čtyř až šestilaločné okvětí a obsahují 10 až 12 tyčinek a drobný zakrnělý semeník. Samičí květy jsou jednotlivé nebo ve svazečcích většinou po 3, přičemž plně vyvinuté jsou jen 1 až 2 z nich. Jsou podepřené číškovitým zákrovem tvořeným mnoha střechovitě nebo kruhovitě se překrývajícími šupinami. Čnělky jsou většinou 3, řidčeji 2 nebo až 5. Semeník obsahuje většinou 3 komůrky, z nichž se po oplození pouze 1 vajíčko v jedné komůrce se vyvíjí v plod a ostatní pouzdra zakrňují. Plodem je oříšek s dřevnatým až kamenným oplodím, částečně nebo zcela krytý korkovitou, dřevnatou nebo velmi tvrdou, sklerifikovanou číškou. Plody se podobně jako u dubu označují jako žaludy. Mohou mít vejcovitý, kulovitý nebo kuželovitý tvar.[2][3][4]
Větévky Lithocarpus densiflorus
Květenství litokarpu jedlého
Plody Lithocarpus collettii
Počty udávaných druhů tohoto rodu se v jednotlivých zdrojích dosti různí a pohybují se v počtu od 100[3][5] až po 300.[4][2] Litokarpy jsou rozšířeny v Asii a Severní Americe. Převážná většina druhů roste v Asii, kde sahá areál rozšíření od Nepálu a severovýchodní Indie přes jižní oblasti Číny po jižní Japonsko a přes jihovýchodní Asii po Novou Guineu. Z Číny je uváděno 123 druhů, z toho 69 endemických.[2][4] V Severní Americe roste jediný druh, Lithocarpus densiflorus, rozšířený na jihozápadě USA ve státech Kalifornie a Oregon.[5]
V jihovýchodní Asii rostou litokarpy převážně jako součást nížinných až horských stálezelených tropických lesů v nadmořských výškách až 3000 metrů, zpravidla však do 1500 metrů. Vyskytují se na různých geologických podkladech včetně vápenců.[4]
Květenství litokarpů navštěvuje drobný hmyz sbírající pyl (např. mouchy z čeledi bzučivkovití), přesto však u těchto rostlin převažuje opylování větrem.[6] Plody severoamerického druhu Lithocarpus densiflorus jsou zdrojem potravy pro mnoho různých druhů divokých zvířat.[7]
Severoamerický Lithocarpus densiflorus produkuje úctyhodné množství žaludů. Bylo zjištěno, že strom o výčetním průměru kmene 76 cm je schopen za rok vytvořit téměř 500 kg (půl tuny!) plodů. Plody tohoto druhu jsou poměrně velké, 2,5 až 5 cm dlouhé.[7]
Rod Lithocarpus je v rámci čeledi Fagaceae řazen do podčeledi Castaneoideae.
Plody litokarpu jedlého, pocházejícího z Japonska, jsou jedlé, mají však hořkou chuť. Žaludy severoamerického Lithocarpus densiflorus tvořily důležitou součást potravy některých indiánských kmenů. Mouka získaná rozdrcením a promytím jader má přijatelnou nakyslou chuť.[7] Jedlé jsou i plody indického L. xylocarpus.[8]
Některé druhy jsou lokálně těženy pro dřevo používané zejména ke stavbě domů, např. Lithocarpus coopertus na Borneu, či L. brassii na Nové Guineji. V Malajsii je dřevo litokarpů obchodováno podobně jako dřevo dubů pod názvem mempening. Větévky L. lampadarius jsou v jihovýchodní Asii používány jako pochodně.[4] Dřevo severoamerického druhu Lithocarpus densiflorus, známého pod názvem tanoak, je místně používáno jako palivo, důlní výdřeva a k výrobě nábytku. Dřevo je tvrdé, pevné, s jemnou strukturou. Kůra je zdrojem tříslovin.[9][7][10] L. densiflorus je v teplejších oblastech světa pěstován jako okrasná dřevina s pohledným olistěním.[11]
Obrázky, zvuky či videa k tématu litokarpus ve Wikimedia Commons
Litokarpus (Lithocarpus) je rod rostlin z čeledi bukovité. Jsou to vesměs stálezelené stromy s kožovitými, jednoduchými, střídavými listy a nenápadnými jednopohlavnými květy v klasovitých květenstvích. Plodem je žalud. Rod zahrnuje asi 100 až 300 druhů a je rozšířen zejména v tropické Asii. Druh Lithocarpus densiflorus roste jako jediný americký zástupce na jihozápadě USA. Litokarpy jsou lokálně těženy pro dřevo, některé druhy mají jedlé plody nebo jsou zdrojem tříslovin.
Garvebarkeg (Lithocarpus) er en slægt med langt over 100 arter i Sydøstasien og en enkelt i Nordamerika. Det er små eller mellemstore, stedsegrønne træer med læderagtige, spredtstillede blade. Bladranden kan være hel eller tandet. Blomstringen minder om den hos Eg, dog med den forskel at her er den hanlige rakle opret. Frugten minder meget om et agern, men den har en meget hårdt forveddet skal (jf. navnet, som kommer af græsk: lithos = "sten" + carpos = "frø"). Kernen er spiselig hos nogle arter (f.eks. Lithocarpus edulis), men meget stærkt garvesyreholdig og derfor uspiselig hos de fleste andre.
Her beskrives kun de arter, som af og til ses dyrket i Danmark.
Beskrevne arter
Die Lithocarpus, deutsch auch „Steinfruchteichen“ oder „Südeichen“ genannt, sind eine Pflanzengattung in der Unterfamilie Quercoideae innerhalb der Familie der Buchengewächse (Fagaceae). Alle Arten sind in Ostasien und Südostasien verbreitet.
Die Lithocarpus-Arten wachsen als immergrüne Bäume, selten Sträucher. Die wechselständig und spiralig am Zweig angeordneten Laubblätter sind oft lederartig; sie sind teilweise ganzrandig, teilweise gezähnt.
Sie sind einhäusig getrenntgeschlechtig (monözisch). Die männlichen Blüten sind in aufrechte traubige Blütenständen angeordnet, ein sicheres Abgrenzungsmerkmal zur Gattung der Eichen (Quercus). Die männlichen Blüten bestehen aus einer vier- bis sechslappigen Blütenhülle und zehn bis zwölf Staubblättern. Die weiblichen Blüten stehen meist zu dritt (zwei bis fünf) zusammen. Die weiblichen Blüten bestehen aus einer sechslappigen Blütenhülle und meist drei (zwei bis fünf), 1 bis 2 (0,5 bis 3) mm langen Stempeln.
Der Same ist eine Nussfrucht und ähnelt stark einer Eichel, hat jedoch eine sehr harte verholzte Schale. Hiervon leitet sich auch der botanische Gattungsname Lithocarpus ab, denn griechisch λίθος lithos bedeutet „Stein“, und καρπός carpos bedeutet „Same“. Die Nussfrüchte einiger Arten wie Lithocarpus edulis sind essbar, die von anderen Arten dagegen sehr bitter und ungenießbar.
Alle Arten sind in Ost- und Südostasien heimisch. Das gesamte Verbreitungsgebiet der Gattung reicht von Nepal und Tibet bis Japan, Indonesien, den Philippinen und Neuguinea. In China kommen etwa 123 Arten vor; 69 davon nur dort.[1] Die früher hierher gerechnete Baumart Notholithocarpus densiflorus (Syn.: Lithocarpus densiflorus (Hook. & Arn.) Rehder, im englischen „Tanoak“ genannt), deren Verbreitungsgebiet im westlichen Nordamerika in den US-Bundesstaaten Oregon und Kalifornien liegt, wurde 2008 in eine eigene Gattung Notholithocarpus ausgelagert.
Die Gattung Lithocarpus wurde 1826 durch Carl Ludwig Blume in Bijdragen tot de flora van Nederlandsch Indië, 10, S. 526 aufgestellt.
Einige Arten der Gattung Lithocarpus werden als Zierbäume in Parks und Gärten verwendet. Die Samen vieler Arten sind essbar, meist jedoch erst nach Entfernen der reichlich enthaltenen Gerbstoffe.
Die Lithocarpus, deutsch auch „Steinfruchteichen“ oder „Südeichen“ genannt, sind eine Pflanzengattung in der Unterfamilie Quercoideae innerhalb der Familie der Buchengewächse (Fagaceae). Alle Arten sind in Ostasien und Südostasien verbreitet.
Литокарпус ( лат. Lithocarpus ) — Fagaceae котырись корья пу увтыр. Литокарпус увтырӧ пырöны 334 вид. Литокарпус пантасьӧ Азияын.
Литокарпус ( латин Lithocarpus ) — Fagaceae котырса корья пу увтыр. Сійӧ быдмӧ Азияын.
Литокарпус ( лат. Lithocarpus ) — Fagaceae семьяысь Азилэн куаро писпу. Дуннеын тодмо ог 334 пӧртэм.
Литокарпус ( лат. Lithocarpus ) — Fagaceae котырись корья пу увтыр. Литокарпус увтырӧ пырöны 334 вид. Литокарпус пантасьӧ Азияын.
Литокарпус ( лат. Lithocarpus ) — Fagaceae семьяысь Азилэн куаро писпу. Дуннеын тодмо ог 334 пӧртэм.
Литокарпус ( латин Lithocarpus ) — Fagaceae котырса корья пу увтыр. Сійӧ быдмӧ Азияын.
Lithocarpus is a genus in the beech family, Fagaceae. Trees in this genus are commonly known as the stone oaks and differ from Quercus primarily because they produce insect-pollinated flowers on erect spikes and the female flowers have short styles with punctate stigmas. At current, around 340 species have been described,[1] mostly restricted to Southeast Asia. Fossils show that Lithocarpus formerly had a wider distribution, being found in North America and Europe during the Eocene to Miocene epochs.[2] The species extend from the foothills of the Hengduan Mountains, where they form dominant stands of trees, through Indochina and the Malayan Archipelago, crossing Wallace's Line and reaching Papua. In general, these trees are most dominant in the uplands (more than 1,000 m or 3,300 ft above sea level) and have many ecological similarities to the Dipterocarpaceae, the dominant lowland tree group.[3] These trees are intolerant of seasonal droughts, not being found on the Lesser Sunda Islands, despite their ability to cross numerous water barriers to reach Papua.[4][5]
The North American tanoak or tanbark oak (Notholithocarpus densiflorus) was previously included in this genus but recent evidence indicates the similarities in flower and fruit morphology are due to convergent evolution. Both genetic and morphological evidence demonstrate that the tanoak is a distant relative to Asian stone oaks and, therefore tanoak has been moved into a new genus, Notholithocarpus.[6]
Lithocarpus trees are evergreen trees with leathery, alternate leaves, the margins of which are almost always entire, rarely toothed. The seed is a nut similar to an oak acorn with a cupule enclosing the basal part of the fruit. Cupules of stone oaks demonstrate a much wider variety in the type and arrangement of lamellae and scales on the outside of the cupule, with some of them completely enclosing the nut, even becoming irregularly dehiscent in a few species. The seeds are often protected by a hard woody shell (hence the genus name, from Greek λίθος, lithos, "stone" and καρπός, karpos, "seed"). In some sections of the genus, the seed is embedded in the basal material of the fruit which becomes highly lignified and hard, lending greater mechanical protection to the seed,[7] creating a novel type of fruit.[8] The kernel is edible in some species (e.g. Lithocarpus edulis), but inedible, and very bitter, in others.
Several of the species are very attractive ornamental trees, used in parks and large gardens in warm temperate and subtropical areas.
In 1948, Aimee Camus produced a comprehensive treatment of the two major genera in the family,[9] given the specimens available to her at the Natural History Museum in Paris. Because of the many collections available from the French colonies in subtropical and tropical Indochina, she worked extensively with stone oaks from the region. Most importantly, she provided the only existing infrageneric structure within the genus but unfortunately, many of the species from the Malesian region, south of the Isthmus of Kra, are not incorporated into this system.
Her classification system included 13 subgenera, including the subgenus Pasania which is by far the largest division within the genus. About 100 Asian species were treated separately in Pasania, at the genus level, and occasionally the old name persists on some herbarium sheets that have not been annotated. Several of the other subgenera possess fewer than ten species and have distinctive morphologies. Few of the Malesian species are treated in Camus' system and Soepadmo, who wrote the Flora Malesiana treatment,[10][11] made no attempt to update or integrate these species into Camus' system, therefore a lot of work obviously remains to be done. Camus' system was highly detailed, as three levels of organization are recognized below the subgenus, but the classification is not systematic at the lowest level.
List of subgenera (No. of species in Camus' treatment): Castanicarpus (1); Corylopasania (2); Cryptostylis (1); Cyclobalanus (58); Cyrtobalanus (1); Eulithocarpus (11); Gymnobalanus (10); Liebmannia (3); Oerstedia (1); Pachybalanus (14); Pasania (209); Pseudosynaedrys (9); Synaedrys (15); indeterminate (12).
Early researchers into the family often suggested that the stone oaks were primitive in the family. An exhaustive study of the inflorescence and fruits of 73 species from eight of Camus' subgenera found that important development and evolutionary characters distinguish the major groups in the genus and indicate differences among the genera of the family.
{{cite web}}: CS1 maint: url-status (link) Lithocarpus sp. - MHNT Lithocarpus sp. - MHNT Lithocarpus is a genus in the beech family, Fagaceae. Trees in this genus are commonly known as the stone oaks and differ from Quercus primarily because they produce insect-pollinated flowers on erect spikes and the female flowers have short styles with punctate stigmas. At current, around 340 species have been described, mostly restricted to Southeast Asia. Fossils show that Lithocarpus formerly had a wider distribution, being found in North America and Europe during the Eocene to Miocene epochs. The species extend from the foothills of the Hengduan Mountains, where they form dominant stands of trees, through Indochina and the Malayan Archipelago, crossing Wallace's Line and reaching Papua. In general, these trees are most dominant in the uplands (more than 1,000 m or 3,300 ft above sea level) and have many ecological similarities to the Dipterocarpaceae, the dominant lowland tree group. These trees are intolerant of seasonal droughts, not being found on the Lesser Sunda Islands, despite their ability to cross numerous water barriers to reach Papua.
The North American tanoak or tanbark oak (Notholithocarpus densiflorus) was previously included in this genus but recent evidence indicates the similarities in flower and fruit morphology are due to convergent evolution. Both genetic and morphological evidence demonstrate that the tanoak is a distant relative to Asian stone oaks and, therefore tanoak has been moved into a new genus, Notholithocarpus.
Lithocarpus trees are evergreen trees with leathery, alternate leaves, the margins of which are almost always entire, rarely toothed. The seed is a nut similar to an oak acorn with a cupule enclosing the basal part of the fruit. Cupules of stone oaks demonstrate a much wider variety in the type and arrangement of lamellae and scales on the outside of the cupule, with some of them completely enclosing the nut, even becoming irregularly dehiscent in a few species. The seeds are often protected by a hard woody shell (hence the genus name, from Greek λίθος, lithos, "stone" and καρπός, karpos, "seed"). In some sections of the genus, the seed is embedded in the basal material of the fruit which becomes highly lignified and hard, lending greater mechanical protection to the seed, creating a novel type of fruit. The kernel is edible in some species (e.g. Lithocarpus edulis), but inedible, and very bitter, in others.
Several of the species are very attractive ornamental trees, used in parks and large gardens in warm temperate and subtropical areas.
Lithocarpus es un género de árboles de la familia Fagaceae. La lista Kew acepta 334 especies aunque algunos sistemas taxonómicos le atribuyen solo 100 especies, todas ellas nativas del suroeste de Asia, con la única excepción de Lithocarpus densiflorus, que es nativa del sur de Norteamérica —Oregón y California—.[2]
Recientes estudios genéticos del Lithocarpus[3] sugieren que la especie Norteamericana está distanciada de las especies asiáticas y puede ser transferida a su propio género.
Son árboles perennes con hojas coriáceas que pueden ser enteras o dentadas. La semilla es una cápsula similar a una bellota de roble, pero con la cáscara muy dura. El núcleo de la cápsula de Lithocarpus edulis es comestible, pero no el de las demás especies.
Varias especies se cultivan como planta ornamental para parques y jardines en zonas templadas y subtropicales.
El género fue descrito por Carl Ludwig Blume y publicado en Bijdragen tot de flora van Nederlandsch Indië 10: 526. 1826.[4]
Lithocarpus: nombre genérico que deriva del griego de lithos = "piedra" y carpos = "fruta".
Lithocarpus es un género de árboles de la familia Fagaceae. La lista Kew acepta 334 especies aunque algunos sistemas taxonómicos le atribuyen solo 100 especies, todas ellas nativas del suroeste de Asia, con la única excepción de Lithocarpus densiflorus, que es nativa del sur de Norteamérica —Oregón y California—.
Recientes estudios genéticos del Lithocarpus sugieren que la especie Norteamericana está distanciada de las especies asiáticas y puede ser transferida a su propio género.
Lithocarpus est un genre d'arbres de la famille des Fagaceae (comme les hêtres ou les chênes). Ses espèces sont appelées lithocarpes ou chênes à tan.
Ce genre se différencie du genre Quercus par ses épis floraux mâles érigés.
On dénombre 334 espèces[1]. Presque toutes les espèces sont originaires de l'Est et du Sud-Est de l'Asie; la seule exception, Lithocarpus densiflorus (chêne à tan), étant originaire de l'Ouest de l'Amérique du Nord, dans le Sud-Ouest de l'Oregon et en Californie.
Bien que normalement incluse dans le genre Lithocarpus, des études génétiques récentes[2] indiquent que l'espèce nord-américaine n'est qu'un parent éloigné des espèces asiatiques; il serait sans doute préférable de le transférer dans son propre genre.
Ce sont des arbres à feuilles persistantes coriaces, disposées de façon alternée, avec le bord du limbe qui peut être denté ou entier. Les fruits sont très similaires aux glands des chênes, mais avec une coque lignifiée très dure (d'où le nom du genre, du grec lithos, pierre, + carpos, fruit; fruit pétrifié). La graine est comestible chez certaines espèces (comme Lithocarpus edulis), mais immangeable, et très amère, chez d'autres (comme Lithocarpus densiflorus).
Plusieurs espèces sont utilisées comme arbres ornementaux dans les parcs et les grands jardins dans les régions subtropicales et tempérées chaudes.
Lithocarpus est un genre d'arbres de la famille des Fagaceae (comme les hêtres ou les chênes). Ses espèces sont appelées lithocarpes ou chênes à tan.
Ce genre se différencie du genre Quercus par ses épis floraux mâles érigés.
On dénombre 334 espèces. Presque toutes les espèces sont originaires de l'Est et du Sud-Est de l'Asie; la seule exception, Lithocarpus densiflorus (chêne à tan), étant originaire de l'Ouest de l'Amérique du Nord, dans le Sud-Ouest de l'Oregon et en Californie.
Bien que normalement incluse dans le genre Lithocarpus, des études génétiques récentes indiquent que l'espèce nord-américaine n'est qu'un parent éloigné des espèces asiatiques; il serait sans doute préférable de le transférer dans son propre genre.
Ce sont des arbres à feuilles persistantes coriaces, disposées de façon alternée, avec le bord du limbe qui peut être denté ou entier. Les fruits sont très similaires aux glands des chênes, mais avec une coque lignifiée très dure (d'où le nom du genre, du grec lithos, pierre, + carpos, fruit; fruit pétrifié). La graine est comestible chez certaines espèces (comme Lithocarpus edulis), mais immangeable, et très amère, chez d'autres (comme Lithocarpus densiflorus).
Plusieurs espèces sont utilisées comme arbres ornementaux dans les parcs et les grands jardins dans les régions subtropicales et tempérées chaudes.
Lithocarpus Blume, 1825, dal greco antico: λίθος, lithos («pietra») e καρπός, karpós («frutto»), è un genere di alberi e arbusti sempreverdi affini alle querce e inclusi nella famiglia delle Fagacee.[1]
Questo genere è esclusivo dell'Asia orientale e tropicale, in particolare Cina e Giappone.[1]
Le specie appartenenti al genere Lithocarpus sono piante legnose, a portamento arboreo o arbustivo.
Le foglie sono coriacee, sempreverdi, alterne, semplici, a margine intero o dentato.
I fiori maschili e femminili sono separati, anche se possono coesistere sulla stessa pianta. I fiori maschili sono raccolti in infiorescenze allungate (amenti).
I frutti sono tecnicamente delle noci. Il loro aspetto è simile alle ghiande, con una cupola estremamente dura (da cui il nome del genere).
A parte la cupola, il frutto è commestibile in alcune specie, ma in altre è immangiabile, generalmente a causa del sapore eccessivamente amaro.
Il genere Lithocarpus fu definito da Blume nel 1825 e comprende oltre 300 specie.[1]
Nel 1866 Anders Sandoe Oersted propose di attribuire una parte delle specie a un genere di nuova istituzione, Pasania. Questa scelta non è generalmente seguita e Pasania è oggi considerato sinonimo di Lithocarpus.
Sono state proposte anche altre suddivisioni del genere, e alcune sono ancora in discussione. Una specie precedentemente attribuita a questo genere è Notholithocarpus densiflorus, presente in America del Nord (California e Oregon), ora parte di un genere monospecifico a sé.[2]
Alcune specie di questo genere sono impiegate per scopi ornamentali.
La corteccia della quercia del tannino (Lithocarpus densiflorus) è ricca di tannino e veniva impiegata un tempo per estrarre tannino destinato alla concia delle pelli.
Lithocarpus edulis produce frutti commestibili.
Lithocarpus Blume, 1825, dal greco antico: λίθος, lithos («pietra») e καρπός, karpós («frutto»), è un genere di alberi e arbusti sempreverdi affini alle querce e inclusi nella famiglia delle Fagacee.
Pokok Mempening merupakan sejenis genus tumbuhan yang terdapat di hutan Malaysia serta di negara-negara ASEAN yang lain. Nama botaninya Lithocarpus[1][2], Quercus, dan Trigonobalanus [3].
Pokok Mempening merupakan darimana buah manjakani dituai. Buah manjakani merupakan hasil dari tidakbalas pokok terhadap serangan sejenis tebuan (Cynips gallae tinctoria). Serangan ini akan menyebabkan kulit pokok bertunas, apabila tebuan mengeluarkan larva dan larva ini menetas sejenis bahan kimia yang merangsang pertumbuhan puru akan terhasil. Buah manjakani yang berkualiti baik selalunya ialah buah yang dipetik ketika anak tebuan mula membesar kerana ketika ini peratus tanin yang tinggi akan dimakan oleh anak-anak tebuan tersebut. Tanin yang tinggi akan meningkatkan lagi khasiat manjakani. Biji manjakani berbentuk bulat berkerutu sebesar biji guli. Warna hijau kebiruannya akan berubah menjadi warna kelabu atau putih apabila ia kering. Bahagian dalamnya berwarna putih kekuningan.
Pokok manjakani boleh ditemui di hutan-hutan tanah pamah atau ditanam untuk tujuan perubatan. Di India pokok Oak digunakan untuk menghasilkan manjakani yang bermutu tinggi. Di Malaysia ia biasa dihasilkan oleh pokok Mempening.
Mempening ialah sejenis tumbuhan renek dan selalunya mempunyai ketinggian sekitar 1.8 meter. Daun mempening menyerupai daun ubi kayu manakala batangnya tumbuh bersilang, licin, berbentuk bulat dan berwarna hijau muda.
Biji manjakani mengandungi 50-70 % tanin dan 3 % gallic asid. Biji manjakani terbaik dikatakan berasal dari daerah Aleppo, Syria.
Data adalah berdasarkan nilai purata yang lebih rendah daripada ujian yang dijalankan antara Q. argentata dan Q. lamponga.[4] Sifat (MPa) Hijau Kering udara Modulus kepecahan 83 115 Modulus keanjalan 16900 19400 Kekuatan menghancur maksimum 45.9 61.7
Lithocarpus er en slekt med eviggrønne trær, eller mer sjeldent busker, i bøkefamilien. Den hannlige blomsterstanden er opprett, og blomstene bestøves av insekter. Frukten er en nøtt som nederst er omgitt av en skålformet cupola, ikke ulikt eik.
De omtrent 300 artene er utbredt i subtropiske og tropiske deler av Øst- og Sørøst-Asia. Én art fra vestlige Nord-Amerika ble tidligere regnet hit, men den er nå plassert i en egen slekt, Notholithocarpus. I Kina er nordgrensen for utbredelsen sørskråningen til Qinling-fjellene.
Noen arter, for eksempel den japanske Lithocarpus edulis, har spiselige nøtter. De blir også plantet som prydtrær i land der klimaet passer.
Lithocarpus er en slekt med eviggrønne trær, eller mer sjeldent busker, i bøkefamilien. Den hannlige blomsterstanden er opprett, og blomstene bestøves av insekter. Frukten er en nøtt som nederst er omgitt av en skålformet cupola, ikke ulikt eik.
De omtrent 300 artene er utbredt i subtropiske og tropiske deler av Øst- og Sørøst-Asia. Én art fra vestlige Nord-Amerika ble tidligere regnet hit, men den er nå plassert i en egen slekt, Notholithocarpus. I Kina er nordgrensen for utbredelsen sørskråningen til Qinling-fjellene.
Noen arter, for eksempel den japanske Lithocarpus edulis, har spiselige nøtter. De blir også plantet som prydtrær i land der klimaet passer.
Multimedia w Wikimedia Commons Lithocarpus Blume – rodzaj roślin z rodziny bukowatych (Fagaceae Dumort.). Według The Plant List w obrębie tego rodzaju znajduje się 336 gatunków o nazwach zweryfikowanych i zaakceptowanych, podczas gdy kolejnych 7 taksonów ma status gatunków niepewnych (niezweryfikowanych)[3]. Występuje naturalnie w Azji Południowo-Wschodniej, jednak jeden gatunek jest obecny w zachodniej części Ameryki Północnej (w tej części świata znaleziono również skamieliny roślin z tego rodzaju)[4][5]. Gatunkiem typowym jest L. javensis Blume[2].
Lithocarpus Blume – rodzaj roślin z rodziny bukowatych (Fagaceae Dumort.). Według The Plant List w obrębie tego rodzaju znajduje się 336 gatunków o nazwach zweryfikowanych i zaakceptowanych, podczas gdy kolejnych 7 taksonów ma status gatunków niepewnych (niezweryfikowanych). Występuje naturalnie w Azji Południowo-Wschodniej, jednak jeden gatunek jest obecny w zachodniej części Ameryki Północnej (w tej części świata znaleziono również skamieliny roślin z tego rodzaju). Gatunkiem typowym jest L. javensis Blume.
Lithocarpus é um género botânico pertencente à família Fagaceae.[1]
Lithocarpus é um género botânico pertencente à família Fagaceae.
Літокарпус (Lithocarpus) — рід вічнозелених дерев середніх розмірів родини букових (Fagaceae), деякі з яких досягають значної висоти (до 45 м), рідше — чагарники висотою 1-3 м, звичайно з глибоким і розгалуженим стрижневим коренем.
Близько 250 видів літокарпусів поширені в тропічних, субтропічних, рідше в помірних широтах Гімалаїв, Східної Азії та гірських поясах Південно-Східної Азії — від рівня моря до висоти 3000 м (від Непалу до Корейського півострова, Японії, острова Тайвань, Індокитаю, Філіппін і Нової Гвінеї; один вид літокарпус густоквітковий — L. densiflora — на заході США).
Листя літокарпусів товсте, шкірясте, з цілими краями або дрібнозубчасте, середніх розмірів, але іноді дуже велике (у деяких видів до 35-45 см), завжди із розвинутими черешками, у крупнолистних форм іноді дуже товстими (до 8 мм). Квітки розвиваються на жорстких вертикальних або косих спеціалізованих пагонах, що виходять з пазух верхніх листків вегетативних пагонів. Є 4 типи суцвіть — чоловічі (в нижній частині пагона), жіночі, двостатеві (з жіночими квітками біля основи, чоловічими — у верхівки) і змішані (чоловічі квітки розташовуються по черзі на осі), у більшості видів спостерігається поєднання обох статей (верхніх) і чоловічих (нижніх) суцвіть. Чоловічі квітки поодинокі або частіше зібрані в 3-24-квіткові дихазіальних груп, з 6-12 тичинками на подовжених нитках, пиляки прикріплені до ниток спинками, з рудиментарним гінецеєм (іноді навіть з 3 нефункціонуючими стовпчиками). Жіночі діхазіі одноквіткові, у багатьох видів вони зібрані в дихазіальні групи вищого порядку (по 2-24) і мають відповідні приквітки. Жіночі квітки мають 3-членну 2-кругову оцвітину, частки якої шкірясті, з 10-12 стамінодіями, 3-6-гніздновою зав'яззю і 3-6 циліндричними стовпчиками, рильця термінальні, точкоподібні. У деяких малезійських видів стамінодії добре розвинені.
Цвітіння літокарпуса зазвичай відбувається навесні. У тропіках Малезії сезон цвітіння настає безпосередньо за самим сухим місяцем року: на Молуккських островах — у березні-квітні, на острові Ява — у липні — серпні. Запилення у всіх видів, як це видно по формі дрібного термінального точкоподібного рильця, проводиться головним чином комахами — дрібними мухами, бджолами і жуків, що поїдають пилок. Дозрівання плодів у тропічних видів відбувається через 6 місяців після цвітіння. Цвітіння і плодоношення у багатьох видів відбувається щорічно, у деяких — дуже нерегулярно. Проростання жолудів підземне, і в сприятливих умовах температури і вологості відбувається протягом 1-2 тижнів після їх опадання.
Більшість видів літокарпуса мають великі, важкі плоди, які не можуть розноситися вітром; в їх розповсюдженні важливу роль відіграють білки, для яких вони є суттєвим видом корму. У деяких сприятливих для зростання цих дерев районах тропічної Азії, де немає білок (наприклад, в гірських лісах острова Суматра вище 1500 м), літокарпус не зустрічається. Деяке значення в поширенні плодів відіграють птиці, переносять їх іноді на значну відстань, а також річки — злегка підсохлі плоди якийсь час не тонуть у воді.
Деревину літокарпуса використовують для будівництва будинків, виготовлення меблів, возів, деталей рисових млинів, для всякого роду столярних робіт, для залізничних шпал. Деякі види дають дуже міцну, тверду деревину, але в умовах тропіків вона легко пошкоджується термітами, деревина лише небагатьох видів стійка до цих комах. Деревина єдиного каліфорнійського виду — літокарпуса густоквіткового, хоча і тверда, але ламка і використовується головним чином на паливо. Кора багатьох видів містить багато танінів. Таніни є в значних кількостях і в плюсках. Жолуді багаті крохмалем і рослинними оліями, і після висушування, коли вони значною мірою втрачають терпкий присмак, їх використовує в їжу місцеве населення (у Японії, Китаї, Індокитаї і Малезії).
Род литокарпус (Lithocarpus) (рос.)
Літокарпус (Lithocarpus) — рід вічнозелених дерев середніх розмірів родини букових (Fagaceae), деякі з яких досягають значної висоти (до 45 м), рідше — чагарники висотою 1-3 м, звичайно з глибоким і розгалуженим стрижневим коренем.
Близько 250 видів літокарпусів поширені в тропічних, субтропічних, рідше в помірних широтах Гімалаїв, Східної Азії та гірських поясах Південно-Східної Азії — від рівня моря до висоти 3000 м (від Непалу до Корейського півострова, Японії, острова Тайвань, Індокитаю, Філіппін і Нової Гвінеї; один вид літокарпус густоквітковий — L. densiflora — на заході США).
Листя літокарпусів товсте, шкірясте, з цілими краями або дрібнозубчасте, середніх розмірів, але іноді дуже велике (у деяких видів до 35-45 см), завжди із розвинутими черешками, у крупнолистних форм іноді дуже товстими (до 8 мм). Квітки розвиваються на жорстких вертикальних або косих спеціалізованих пагонах, що виходять з пазух верхніх листків вегетативних пагонів. Є 4 типи суцвіть — чоловічі (в нижній частині пагона), жіночі, двостатеві (з жіночими квітками біля основи, чоловічими — у верхівки) і змішані (чоловічі квітки розташовуються по черзі на осі), у більшості видів спостерігається поєднання обох статей (верхніх) і чоловічих (нижніх) суцвіть. Чоловічі квітки поодинокі або частіше зібрані в 3-24-квіткові дихазіальних груп, з 6-12 тичинками на подовжених нитках, пиляки прикріплені до ниток спинками, з рудиментарним гінецеєм (іноді навіть з 3 нефункціонуючими стовпчиками). Жіночі діхазіі одноквіткові, у багатьох видів вони зібрані в дихазіальні групи вищого порядку (по 2-24) і мають відповідні приквітки. Жіночі квітки мають 3-членну 2-кругову оцвітину, частки якої шкірясті, з 10-12 стамінодіями, 3-6-гніздновою зав'яззю і 3-6 циліндричними стовпчиками, рильця термінальні, точкоподібні. У деяких малезійських видів стамінодії добре розвинені.
Цвітіння літокарпуса зазвичай відбувається навесні. У тропіках Малезії сезон цвітіння настає безпосередньо за самим сухим місяцем року: на Молуккських островах — у березні-квітні, на острові Ява — у липні — серпні. Запилення у всіх видів, як це видно по формі дрібного термінального точкоподібного рильця, проводиться головним чином комахами — дрібними мухами, бджолами і жуків, що поїдають пилок. Дозрівання плодів у тропічних видів відбувається через 6 місяців після цвітіння. Цвітіння і плодоношення у багатьох видів відбувається щорічно, у деяких — дуже нерегулярно. Проростання жолудів підземне, і в сприятливих умовах температури і вологості відбувається протягом 1-2 тижнів після їх опадання.
Більшість видів літокарпуса мають великі, важкі плоди, які не можуть розноситися вітром; в їх розповсюдженні важливу роль відіграють білки, для яких вони є суттєвим видом корму. У деяких сприятливих для зростання цих дерев районах тропічної Азії, де немає білок (наприклад, в гірських лісах острова Суматра вище 1500 м), літокарпус не зустрічається. Деяке значення в поширенні плодів відіграють птиці, переносять їх іноді на значну відстань, а також річки — злегка підсохлі плоди якийсь час не тонуть у воді.
Деревину літокарпуса використовують для будівництва будинків, виготовлення меблів, возів, деталей рисових млинів, для всякого роду столярних робіт, для залізничних шпал. Деякі види дають дуже міцну, тверду деревину, але в умовах тропіків вона легко пошкоджується термітами, деревина лише небагатьох видів стійка до цих комах. Деревина єдиного каліфорнійського виду — літокарпуса густоквіткового, хоча і тверда, але ламка і використовується головним чином на паливо. Кора багатьох видів містить багато танінів. Таніни є в значних кількостях і в плюсках. Жолуді багаті крохмалем і рослинними оліями, і після висушування, коли вони значною мірою втрачають терпкий присмак, їх використовує в їжу місцеве населення (у Японії, Китаї, Індокитаї і Малезії).
Восточноазиатский тропический род. Распространён на северо-востоке Индии (Ассам), в Непале, Бутане, Китае (отсутствует на северо-западе и западе), Японии, Таиланде, Малезии.
Род включает более 330 видов[6].
Некоторые виды:
Восточноазиатский тропический род. Распространён на северо-востоке Индии (Ассам), в Непале, Бутане, Китае (отсутствует на северо-западе и западе), Японии, Таиланде, Малезии.
参见条目内容.
石栎属（學名：Lithocarpus），又稱柯屬，是山毛榉科中的一个属，在雄性穗型上与栎属不同。《World Checklist》收录了属下334个种，其他文献建议至少还有另外的100种。大约有100种之前被认为是Pasania属。虽然一个通用名stone oak已经被提出，但是所有的这些东亚及东南亚的品种都没有一个广泛使用的英语俗名。
最近，一个被称为tanoak或tanbark oak的北美品种被归为石櫟屬，但最近的基因证据表明这个北美品种与亚洲品种的遗传关系很远。基于大量证据[1]，Tanbark-oak被移至Notholithocarpus属。
石栎属是常绿乔木，叶互生，全缘或具齿。种子与橡树的橡子相似，但拥有非常坚固的木质坚果壳。因此属名是由希腊语lithos（石） + carpos（种子）组成。某些品种的果核可以使用（如日本石柯），某些果核呈苦味，不可使用。
一些品种是非常美观的观赏树种，在公园和温带和亚热带地区的大型花园中使用。
石栎属（學名：Lithocarpus），又稱柯屬，是山毛榉科中的一个属，在雄性穗型上与栎属不同。《World Checklist》收录了属下334个种，其他文献建议至少还有另外的100种。大约有100种之前被认为是Pasania属。虽然一个通用名stone oak已经被提出，但是所有的这些东亚及东南亚的品种都没有一个广泛使用的英语俗名。
最近，一个被称为tanoak或tanbark oak的北美品种被归为石櫟屬，但最近的基因证据表明这个北美品种与亚洲品种的遗传关系很远。基于大量证据，Tanbark-oak被移至Notholithocarpus属。
石栎属是常绿乔木，叶互生，全缘或具齿。种子与橡树的橡子相似，但拥有非常坚固的木质坚果壳。因此属名是由希腊语lithos（石） + carpos（种子）组成。某些品种的果核可以使用（如日本石柯），某些果核呈苦味，不可使用。
など約300種
マテバシイ属（Lithocarpus）（シノニム Pasania）は東アジア、東南アジアに約300種が分布、日本にはその内の2種、マテバシイ Lithocarpus edulis とシリブカガシ Lithocarpus glaberが分布する、唯一の例外として北アメリカ南西部のオレゴン州とカリフォルニア州 に1種類、タンオーク Lithocarpus. densiflorus のみが隔離分布するが、この種は遺伝的にも他と離れており、別属とする説もある(シノニム Notholithocarpus densiflorus)。
クリ属に近縁だが、日本に自生する2種、マテバシイとシリブカガシは堅果はいわゆるドングリ状で、常緑高木であり、どちらかと言うとコナラ属のアカガシ亜属のものによく似ている、また前述のタンオークを別属とすると、日本はこの属の分布北限であり、他のブナ科各属にものに比べると寒さに弱い。
コナラ属は風媒花であるが、本属は同じクリ亜科であるクリ属、シイ属と同じく虫媒花であり、両属と同じく花は精液のような不快な匂いを放つ。
Lithocarpus costatus
シリブカガシLithocarpus glaber
Lithocarpus pseudoreinwardtii
Lithocarpus costatus
Lithocarpus harlandii
マテバシイLithocarpus edulis
マテバシイのどんぐり
マテバシイの花
Lithocarpus vestitus
Lithocarpus sp. - Museum specimen
Lithocarpus sp. - Museum specimen
マテバシイ属（Lithocarpus）（シノニム Pasania）は東アジア、東南アジアに約300種が分布、日本にはその内の2種、マテバシイ Lithocarpus edulis とシリブカガシ Lithocarpus glaberが分布する、唯一の例外として北アメリカ南西部のオレゴン州とカリフォルニア州 に1種類、タンオーク Lithocarpus. densiflorus のみが隔離分布するが、この種は遺伝的にも他と離れており、別属とする説もある(シノニム Notholithocarpus densiflorus)。
クリ属に近縁だが、日本に自生する2種、マテバシイとシリブカガシは堅果はいわゆるドングリ状で、常緑高木であり、どちらかと言うとコナラ属のアカガシ亜属のものによく似ている、また前述のタンオークを別属とすると、日本はこの属の分布北限であり、他のブナ科各属にものに比べると寒さに弱い。
コナラ属は風媒花であるが、本属は同じクリ亜科であるクリ属、シイ属と同じく虫媒花であり、両属と同じく花は精液のような不快な匂いを放つ。
