Трав'яниста рослина 25-70 см заввишки з тонким, прямим або трохи звивистим стеблом. Має висхідне, циліндричне кореневище, що складається з коренів двох типів: тонких та товстих. В товстих коренях відкладаються запаси поживних речовин, що дозволяють булатці тривалий час існувати у несприятливих умовах. Листки ланцетної форми, загострені, до 12 см завдовжки.
Суцвіття негусте, складається з 2-9 великих, запашних, лілово-рожевих квіток. Приквітки лінійно-ланцетні, майже дорівнюють зав'язі. Зовнішні листочки оцвітини ланцетні, дрібно опушені, до 2,5 см завдовжки, внутрішні — овально-ланцетні, коротші від зовнішніх. Губа білувата, на верхівці і по краях рожева. Зав'язь скручена, сидяча, опушена. Плід — коробочка. Квітне у червні-липні, плодоносить у серпні-вересні. Головний спосіб розмноження — насіннєвий. Крім того, рослина може розмножуватись вегетативно за допомогою тонких кореневищ, на яких утворюються нові пагони.
Число хромосом 2n = 36.
Зустрічається у Європі, на Кавказі, у Малій Азії, Ірані, Північній Африці. Зростає у хвойних та листяних лісах, переважно соснових, дубових та букових. Також поширена у чагарникових заростях, на узліссях. В Україні цю рослину можна зустріти в Карпатах, Поліссі, Гірському Криму, рідше у степових та лісостепових регіонах. В горах підіймається до висоти 1000–2600 м над рівнем моря.
Булатка червона невибаглива до вологості та кислотності середовища, проте полюбляє пухкі ґрунти з великим вмістом органічних речовин і вапна. Високий вміст вапна зумовлює більш яскраве забарвлення квіток.[2] Ця рослина в однаковій мірі уникає як глибокої тіні, так і яскравих променів сонця. За недостатньої освітленості вона може до 20 років вести підземний спосіб життя.
Квіти не мають нектару, тому булатка червона приваблює запилювачів, імітуючи квіти дзвоників. Переважно її відвідують бджоли, також можливе самозапилення. Дрібне насіння розповсюджується за допомогою вітру (анемохорія). Оскільки насіння не містить ендосперму, для проростання воно мусить утворити мікоризу з грибом.
Цю орхідею зрідка використовують у народній медицині, вирощують у садках як декоративну культуру, проте через низький відсоток приживання, її поширення доволі обмежене. В Україні цю рослину можна побачити у колекціях Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка, ботанічному саді Львівського національного університету ім. Івана Франка. В Німеччині для того, щоб привернути увагу до рідкісного виду, в 2000 р. цю рослину було оголошено «Орхідеєю року».
Булатку червону охороняють у таких заповідниках та національних парках: Карпатському, Черемському, Канівському, Кримському, «Мис Мартьян», Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Розточчя», Карпатському НП, Ужанському, «Синевир», «Подільські Товтри», «Святі гори». Головними факторами, що спричинюють вимирання рослин, є вирубка лісів та збір квітів для букетів.
У межах таксона відомо 2 форми, причому одна з них відрізняється білим кольором квіток. Також існують гібриди булатки червоної з близькими видами — булаткою великоквітковою і довголистою.
Форми
Гібриди