Leveälehtikämmekkä eli baltiantoukokämmekkä (Dactylorhiza baltica, aikaisemmin D. majalis subsp. baltica, myös D. longifolia) on liuskakämmeköihin kuuluva, lähinnä Keski- ja Itä-Euroopassa kasvava kämmekkäkasvi. Laji on Suomessa luokiteltu äärimmäisen uhanalaiseksi.[2]
Kasvi sekoitetaan usein Keski-Euroopassa esiintyvään toukokämmekkään, josta se kuitenkin poikkeaa pääosin lehtien perusteella.
Leveälehtikämmekkä kasvaa 30–50 cm korkeaksi. Sen varsi on tanakka, paksu ja varren keskiontelo on selvä. Juurimukula on syvään liuskainen. Kapeansoikeita, pitkiä lehtiä on 4–8 kappaletta. Lehdet ovat päältä tummanvihreitä ja ruskeatäpläisiä, alta vaaleanvihreitä ja täplättömiä. Kukinto on hyvin pitkä ja tiheä. Kukat ovat väriltään tummanpunaisia ja tummakirjailuisia. Kukkien alimmat tukilehdet ovat selvästi kukkia pidempiä, ja tukilehtien laidat ovat hienosahaisia. Kukan huuli on kolmiliuskainen ja kannuksellinen. Leveälehtikämmekkä kukkii Suomessa kesäkuussa.[3] Muista liuskakämmeköistä poiketen leveälehtikämmekkä tekee usein kaksi uutta mukulaa ja lisääntyy sillä tavoin myös kasvullisesti.[4]
Kasvi muistuttaa maariankämmekkää, mutta on sitä suurempikokoinen.[4] Yksittäinen kukka muistuttaa kalkkimaariankämmekkää, joskin huulen liuskat ovat yleensä hieman pyöreäpäisiä. Suurikokoisen kukinnon varsi on paksumpi kuin edellä mainituilla lajeilla.
Leveälehtikämmekkää tavataan Pohjois-Saksasta Baltiaan ja Länsi-Venäjälle. Suomesta tunnettiin aiemmin vain yksi monivartinen leveälehtikämmekkäyksilö Dragsfjärdin saaristosta. Kasvi löydettiin vuonna 1985.[4] Toukokuussa 2008 havaittiin kasvin tulleen varastetuksi.[5] Toinen havainto on mainittu Koillismaalta. Uusien kasvupaikkojen löytyminen Suomesta ei olisi kuitenkaan yllättävää, sillä kasvin pienikokoiset siemenet voivat levitä kauaskin tuulen mukana Baltian kasvualueilta. Vuonna 2009 leveälehtikämmeköitä löydettiinkin mm. itäiseltä Uudeltamaalta.[6]
Leveälehtikämmekkää tavataan kuivilla, kalkkipitoisilla niityillä. Laji on kalkinsuosija.[3]
Leveälehtikämmekkä eli baltiantoukokämmekkä (Dactylorhiza baltica, aikaisemmin D. majalis subsp. baltica, myös D. longifolia) on liuskakämmeköihin kuuluva, lähinnä Keski- ja Itä-Euroopassa kasvava kämmekkäkasvi. Laji on Suomessa luokiteltu äärimmäisen uhanalaiseksi.
Kasvi sekoitetaan usein Keski-Euroopassa esiintyvään toukokämmekkään, josta se kuitenkin poikkeaa pääosin lehtien perusteella.
Kukułka bałtycka (Dactylorhiza baltica) - gatunek byliny z rodziny storczykowatych (Orchidaceae). Inne nazwy zwyczajowe w języku polskim: stoplamek bałtycki, storczyk bałtycki. Według nowszych ujęć taksonomicznych podgatunek kukułki szerokolistnej (Dactylorhiza majalis subsp. baltica (Klinge) H.Sund.)[2]. Występuje od Niemiec na zachodzie po środkową Azję na wschodzie[2]. W Polsce jest rzadka; rośnie tylko na północnym wschodzie kraju[3].
Gatunek objęty w Polsce ochroną ścisłą.
Roślina umieszczona na Czerwonej liście roślin i grzybów Polski (2006, 2016)[4][5] w grupie gatunków narażonych na wyginięcie (kategoria zagrożenia V (VU)). Znajduje się także w Polskiej Czerwonej Księdze Roślin w tej samej kategorii[6].
Kukułka bałtycka (Dactylorhiza baltica) - gatunek byliny z rodziny storczykowatych (Orchidaceae). Inne nazwy zwyczajowe w języku polskim: stoplamek bałtycki, storczyk bałtycki. Według nowszych ujęć taksonomicznych podgatunek kukułki szerokolistnej (Dactylorhiza majalis subsp. baltica (Klinge) H.Sund.). Występuje od Niemiec na zachodzie po środkową Azję na wschodzie. W Polsce jest rzadka; rośnie tylko na północnym wschodzie kraju.
Рослини 40-70 см заввишки з глибоко-2-4-роздільними бульбами, з витонченими на кінцях лопатями. Стебла досить товсті, до 10 мм в діаметрі, прямі, порожнисті, листя в числі 4-5 видовжено-ланцетні, спрямовані вгору і часто притиснуті до стебла, з дрібними плямами; 2 нижніх листка 9-20 см завдовжки і 2-3,2 см завширшки, найверхні листки досягають основи колоса, вони дрібні, загострені. Суцвіття — густий, багатоквітковий короткоциліндричний колос, приквітки вузьколанцетні, верхні дорівнюють квіткам. Квітки фіолетово-пурпурні, середній зовнішній листочок оцвітини і 2 бічних внутрішніх складені в шолом, бічні зовнішні листочки відігнуті; зовнішні листочки оцвітини яйцевидно-ланцетні, тупі, середній увігнутий, 7-9 мм завдовжки, бічні — нерівнобокі, зазвичай з темнішими цятками; 2 листочки внутрішнього кола тупі, майже яйцеподібні, трохи менше середнього зовнішнього. Губа 8-9 мм завширшки, 6-8 мм завдовжки, округло-ромбічна, трилопатева, з темно-фіолетовими цятками, бічні лопаті напівкруглі, середня лопать яйцевидно-трикутна, трохи довше бічних, шпорець 7-9 мм завдовжки, циліндрично-конічний, тупий, біля основи 2-2,5 мм завтовшки. Зав'язь сидяча, скручена. Цвіте у червні — липні. Розмножується насінням.
Кількість хромосом — 2n = 80.
Ареал диз'юнктивний: основна частина розташована в Західній Європі і в Прибалтиці, в європейській частині Росії, у північних та центральних її районах, менш значна — у Північному Приураллі і в Сибіру. У Західному Сибіру ареал цієї рослини майже збігається з ареалом зозульок м'ясо-червоних, захоплюючи смугу дрібнолистих підтаєжних лісів і лісостепу з березовими колками — у нижній і частково середній течії Тобола, Ішима, Іртиша. На сході спостерігається розширення ареалу, включає пониззя Чулима, значну частину басейну Томі, північну частину Алтаю, основну частину басейну Бії. Ще східніші знаходження — в долині Єнісею і за Ангарою — вважаються заареальними, так само як і південнокрасноярські. Зустрічається також на північному заході Китаю і на заході Монголії.
Росте на струмкових низинних болотах, вкритих зеленим мохом, рідше — в сирих лісах, на галявинах і в заростях чагарників, а також по берегах водойм і на сирих луках. Іноді зустрічається по сирих днищах вапнякових кар'єрів. У Сибіру цей вид відрізняється різноманітною екологією. Найзвичайніший він по сирих місцях, заболоченим, заливним, солончаковокритим, солонцюватим лукам, лісовим, рямовим, кочкарним болотам. Зустрічається по берегах струмків і річок, у тому числі в уремах, а також у вогкуватих позадолинних розріджених осикових, березових і березово-соснових лісах.
Занесений до Червоної книги Росії (2008), а також до багатьох регіональних Червоних книг Російської Федерації: Алтайського краю (2006), Брянської області (2004), Вологодської області (2015), Володимирської області (2008), Івановської області (2010), Іркутської області (2010), Калузької області (2015), Кемеровської області (2010), Кіровської області (2014), Красноярського краю (2012), Курської області (2013), Ленінградської області (2015), Москви (2011), Московської області (2008), Новгородської області (2011), Новосибірської області (2008), Омської області (2005), Оренбурзької області (1998), Орловської області (2007), Пензенської області (2013), Псковської області (2014), Республіки Алтай (2007), Республіки Башкортостан (2011), Республіки Карелія (2007), Республіки Комі (2008), Республіки Марій Ел (2013), Республіки Тива, Республіки Хакасія (2012), Рязанської області (2011), Самарської області (2007), Санкт-Петербурга (2004), Саратовської області (2006), Смоленської області (1997), Тверської області (2006), Тюменської області (2004), Удмуртської республіки (2011).
Також включений до Червоних книг Латвії, Литви та Естонії.
Хімічний склад близький за до зозульок м'ясо-червоних.
Dactylorhiza majalis là một loài phong lan.
Phương tiện liên quan tới Dactylorhiza majalis tại Wikimedia Commons
Dactylorhiza majalis là một loài phong lan.
Пальчатокоре́нник балти́йский[1], или Пальцекорник балтийский[2] (лат. Dactylorhíza baltica) — вид травянистых растений из рода Пальчатокоренник семейства Орхидные.
Растения 30—60 см высоты с глубоко дважды— или четыреждыраздельными клубнями, с утончёнными на концах лопастями.
Стебли довольно толстые, прямые, полые.
Листья в числе четырёх—пяти, продолговато-ланцетные, пятнистые; два нижних листа 9—20 см длины и 2—3,2 см ширины, самые верхние листья достигают основания колоса, они мелкие, заострённые.
Соцветие — густой, многоцветковый короткоцилиндрический колос, прицветники узколанцетные, верхние равны цветкам. Цветки фиолетово-пурпурные, средний наружный листочек околоцветника и два боковых внутренних сложены в шлем, боковые наружные листочки отогнуты; наружные листочки околоцветника яйцевидно-ланцетные, тупые, средний вогнутый, 7—9 мм длины, боковые — неравнобокие, обычно с более тёмными пятнышками; два листочка внутреннего круга тупые, почти яйцевидные, немного меньше среднего наружного. Губа округло-ромбическая, трёхлопастная, с тёмно-фиолетовыми пятнышками, боковые лопасти полукруглые, средняя лопасть яйцевидно-треугольная, чуть длиннее боковых, шпорец 7—9 мм длины, цилиндрически-конический, тупой. Завязь сидячая, скрученная. Цветёт в июне — июле.
Размножается семенами.
Растёт пальчатокоренник балтийский в европейской части России, в северных и центральных её районах, в Прибалтике, на Алтае. Найден также в Скандинавии и Средней Европе.
Растёт на зеленомошных ключевых болотах, по сырым лугам, реже в сырых лесах и по зарослям кустарников, берегам водоемов, в промышленных районах иногда по сырым днищам старых известняковых карьеров и оврагов[2].
Численность вида мала и сокращается из-за мелиоративных работ, из-за сбора очень декоративного растения на букеты.
В условиях Москвы и Тверской области (Андреапольский район) вид цвёл и завязывал семена практически ежегодно[3].
Красная книга РоссииПальчатокоре́нник балти́йский, или Пальцекорник балтийский (лат. Dactylorhíza baltica) — вид травянистых растений из рода Пальчатокоренник семейства Орхидные.
