Lathyrus vernus (lat. Lathyrus vernus) — paxlakimilər fəsiləsinin güllücə cinsinə aid bitki növü.
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Lathyrus vernus (lat. Lathyrus vernus) — paxlakimilər fəsiləsinin güllücə cinsinə aid bitki növü.
Hrachor jarní (Lathyrus vernus) je 15 až 40 cm vysoká vytrvalá bylina známá též pod názvem lecha jarní.
Kvete obvykle od dubna do května typickým fialovým květem. Plodem jsou lusky. Barva květu závisí na obsahu kyselin v květu a velmi nápadně se mění i se stářím květů. V poupěti je buněčná šťáva kyselá a jeho barva je proto červená, v rozkvetlém květu je šťáva neutrální, což má za následek červenofialovou a modrou barvu. Konečně po odkvětu je květ zásaditý jako mýdlo a jeho zbarvení se změní na tyrkysovou.
Rostlina má krátký, větvený a tlustý oddenek, ze kterého vyrůstají 20–40 cm vysoké, rýhované, nekřídlaté lodyhy, skládající se z 5–8 článků, naspodu se šupinami (zakrnělé palisty), v horní části se 3–6 sudozpeřenými listy, 3 párů vejčitých lístků. Květy jsou dlouhé 13–18 mm a po 3–5 skládají chudý hrozen.[1]
Vyskytuje se s několika výjimkami téměř po celé Evropě, západní Sibiři, Kavkazu a Malé Asii[1], v lesích, zvláště pak v bučinách s bohatým podrostem, většinou na vápnitých půdách.
Hrachor jarní je průměrnou nektarodárnou a pylodárnou rostlinou. Poskytuje včelám především pyl, který včelstva využívají k jarnímu rozvoji. Pylové rousky jsou malé, narůžovělé. Druhový med hrachoru není znám.[2]
Obrázky, zvuky či videa k tématu hrachor jarní ve Wikimedia Commons
Galerie hrachor jarní ve Wikimedia Commons
Hrachor jarní (Lathyrus vernus) je 15 až 40 cm vysoká vytrvalá bylina známá též pod názvem lecha jarní.
Kvete obvykle od dubna do května typickým fialovým květem. Plodem jsou lusky. Barva květu závisí na obsahu kyselin v květu a velmi nápadně se mění i se stářím květů. V poupěti je buněčná šťáva kyselá a jeho barva je proto červená, v rozkvetlém květu je šťáva neutrální, což má za následek červenofialovou a modrou barvu. Konečně po odkvětu je květ zásaditý jako mýdlo a jeho zbarvení se změní na tyrkysovou.
Rostlina má krátký, větvený a tlustý oddenek, ze kterého vyrůstají 20–40 cm vysoké, rýhované, nekřídlaté lodyhy, skládající se z 5–8 článků, naspodu se šupinami (zakrnělé palisty), v horní části se 3–6 sudozpeřenými listy, 3 párů vejčitých lístků. Květy jsou dlouhé 13–18 mm a po 3–5 skládají chudý hrozen.
Vyskytuje se s několika výjimkami téměř po celé Evropě, západní Sibiři, Kavkazu a Malé Asii, v lesích, zvláště pak v bučinách s bohatým podrostem, většinou na vápnitých půdách.
Vårfladbælg (Lathyrus vernus), ofte skrevet vår-fladbælg, er en 20-40 cm høj, opret urt, der vokser i løvskove. Planten har samliv med kvælstofsamlende bakterier, som den huser i knolde på rødderne. Den anvendes i haver.
Vårfladbælg er en flerårig urt med en opret og tæt, busket vækst. Stænglerne er ugrenede og furede, og de bærer spredte, uligefinnede blade. Småbladene er ægformde og helrandede med en tornagtig spids. Over- og undersiderne er hårløse og græsgrønne. Bladenes fodflige er lancetformede eller smalt ovale med hel rand.
Blomstringen sker i april-maj, hvor man finder blomsterne siddende 5-7 sammen i endestillede klaser. Den enkelte blomst er uregelmæssig (men formet som en typisk ærteblomst) og rød-violet. Frugterne er flade bælge.
Rodnettet består hos den unge plante af en kraftig pælerod med grove siderødder. Senere udvikler planten et netværk af jordstængler, som bærer grove trævlerødder. Planten har samliv med kvælstofsamlende bakterier, som den huser i knolde på rødderne.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 0,35 x 0,50 m (35 x 5 cm/år).
Vårfladbælg er udbredt i Kaukasus, Lilleasien og det meste af Europa. Den findes spredt på Øerne og i Østjylland og regnes for sjælden eller meget sjælden i resten af Danmark. Arten er knyttet til lyse skove med varm, tør og kalkrig bund.
Hadýbakkerne er et naturområde nordøst for Brno, som ligger i 423 m højde. Undergrunden består af kalsten, der er omdannet til karst. Her mødes plantesamfundene fra de hercyniske, karpatiske og pannoniske økoregioner, hvad der giver en forhøjet biodiversitet, og her findes arten sammen med bl.a. alm. bingelurt, alm. hvidtjørn, liguster, bakkestilkaks, bjergstenfrø, Centaurea triumfettii (en knopurt-art), Dactylis polygama (en hundegræs-art), duneg, hvid diktam, håret alant, håret viol, kirsebærkornel, opret galtetand, stinkende storkenæb, tarmvridrøn, æblerose og ædelkortlæbe.[1]
Vårfladbælg bruges som haveplante, bl.a. som bunddækkeplante under havens buske. Den trives fint sammen med velkendte skovbundsplanter som alm. engelsød, alm. guldstjerne, hvid anemone, liljekonval, martsviol, skovmærke og skovstar.
Lathyrus vernus 'Alboroseus'
Lathyrus vernus
Vårfladbælg (Lathyrus vernus), ofte skrevet vår-fladbælg, er en 20-40 cm høj, opret urt, der vokser i løvskove. Planten har samliv med kvælstofsamlende bakterier, som den huser i knolde på rødderne. Den anvendes i haver.
Die Frühlings-Platterbse (Lathyrus vernus) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Platterbsen (Lathyrus) in der Unterfamilie der Schmetterlingsblütler (Faboideae). Sie ist in Eurasien verbreitet.
Die Frühlings-Platterbse ist eine ausdauernde, krautige Pflanze und erreicht Wuchshöhen von 20 bis 40, selten bis 60 Zentimetern. Sie bildet ein kurzes, verzweigtes Rhizom und die Wurzeln reichen bis in eine Tiefe von 1 Meter. Die aufrechten bis aufsteigenden Stängel sind nicht verzweigt, gefurcht, eher kahl und besitzen an ihrer Basis verkümmerte Nebenblätter.
Die gefiederten Laubblätter besitzen zwei bis drei (selten ein bis vier) Fiederpaare und keine Ranken. Beim Trocknen werden die Blätter nicht schwarz. Der Blattstiel ist nicht geflügelt. Die Rhachis läuft in eine grannenartige Spitze aus. Die Fiederblättchen sind eiförmig, drei bis sieben (selten bis zehn) cm lang, 1 bis 3 cm breit und lang zugespitzt. Die Fiedernerven sind bogig und netzig verbunden. Die Blätter sind am Rand und an der Oberseite häufig kurz behaart, an der Unterseite glänzend. Die Spaltöffnungen sitzen an der Blattunterseite, an der Blattoberseite befinden sich elliptische Wasserspalten zur Ausscheidung flüssigen Wassers. Die Nebenblätter sind 10 bis 25 mm lang und 2 bis 8 mm breit, halbspießförmig mit kleinen Öhrchen.
Drei bis acht, selten bis zehn Blüten stehen in traubigen Blütenständen zusammen, die kürzer oder länger als ihr Tragblatt sind. Die oberen Blütenstände überragen den Endspross. Die Blüten stehen nickend bis abstehend und haben einen 1 bis 3 mm langen Blütenstiel. Deckblätter fehlen oder sind verkümmert.
Die zwittrigen Blüten sind zygomorph und fünfzählig mit doppelter Blütenhülle. Der Kelch ist an der Oberseite ausgesackt, eher kahl und braun bis violett überlaufen. Die Kelchzähne sind ungleich lang: die oberen sind dreieckig, zusammenneigend und deutlich kürzer als die unteren. Die unteren sind lanzettlich und ein Viertel bis halb so lang wie die Kelchröhre. Die Krone besitzt die typische Form der Schmetterlingsblüte, ist 13 bis 20 mm lang, von rotvioletter Farbe und wird beim Welken blau bis blaugrün. Die Fahne ist deutlich länger als Flügel und Schiffchen. Der Griffel ist nach oben hin nicht verbreitert, behaart und nicht gedreht. Blütezeit ist April bis Mai.
Die Hülsenfrüchte stehen aufrecht ab, sind 4 bis 6 cm lang und 5 bis 8 mm breit. Sie haben eine linealische, flache Form, der Griffelrest ist nach unten gekrümmt. Die Frucht ist netznervig, meistens kahl, von brauner Farbe und beinhaltet 8 bis 14 Samen. Diese sind 3 bis 4 mm lang, kugelig bis linsenförmig, haben eine glatte Oberfläche und sind einfärbig gelbbraun oder sind etwas dunkler marmoriert. Der Nabel ist schmal und nimmt ein Viertel bis ein Drittel des Samenumfangs ein.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 14.[1]
Die Blüten sind nektarführende Schmetterlingsblumen mit einem Bürstenmechanismus. Flügel und Schiffchen sind recht fest miteinander verbunden, die Blüten können nur von relativ kräftigen Insekten bestäubt werden. Dazu zählen besonders einige Hummel-Arten (Bombus pascuorum (agrorum), Bombus confusus, Bombus hortorum, Bombus lapidarius, Bombus mastrucatus), aber auch einige Wildbienen-Arten (Osmia rufa, Anthophora acervorum, Leptidia sinapis, Eucera longicornis, Andrena-Arten) sowie die Westliche Honigbiene (Apis mellifera). Bombus terrestris ist ein Nektarräuber und beißt die Blüten seitlich auf.
Die Früchte sind Schleuderfrüchte: Durch das Austrocknen der Hülse reißt diese auf und verstreut die Samen, die somit als Diasporen fungieren.
Die Pflanze dient mehreren Insektenarten als Wirtspflanze, etwa dem Fünffleckigen Blütenrüssler.
Die Frühlings-Platterbse ist ein eurasisches Florenelement. Das Areal reicht von Ostfrankreich mit Unterbrechungen bis an die Pazifikküste Sibiriens.[2] In Belgien und den Niederlanden ist sie ein Neophyt, im Nordosten Deutschlands kommt sie nur zerstreut vor, im Nordwesten fehlt sie bis Kiel, ansonsten ist sie verbreitet. Im Saarland ist sie verschollen.
Die Frühlings-Platterbse wächst vor allem in Laubwäldern, seltener in Nadelmischwäldern. Sie kommt besonders auf frischen, nährstoffreichen, eher kalkhaltigen lockeren Ton- und Lehmböden vor. Sie ist ein Mullboden- und Kalkzeiger. Sie steigt bis in die montane, selten auch subalpine Höhenstufe.
Die Frühlings-Platterbse ist eine typische Pflanzenart der mitteleuropäischen Edellaubwälder. Sie ist eine Ordnungscharakterart der Buchenwälder (Fagetalia sylvaticae).
In der Schweiz werden zwei Unterarten unterschieden:
Die Frühlings-Platterbse (Lathyrus vernus) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Platterbsen (Lathyrus) in der Unterfamilie der Schmetterlingsblütler (Faboideae). Sie ist in Eurasien verbreitet.
Lathyrus vernus, the spring vetchling, spring pea, or spring vetch, is a species of flowering herbaceous perennial plant in the genus Lathyrus, native to forests of Europe and Siberia. It forms a dense clump of pointed leaves with purple flowers in spring, shading to a greenish-blue with age.[2]
This species,[3] and the cultivar 'Alboroseus',[4] have gained the Royal Horticultural Society's Award of Garden Merit.
Lathyrus vernus is a perennial plant with an upright stem without wings. The stem grows to 20 to 40 cm (8 to 16 in) and is erect and nearly hairless. The leaves are alternate with short stalks and large, wide stipules. The leaf blades are pinnate with two to four pairs of ovate tapering leaflets with blunt tips, entire margins and no tendrils. The inflorescence has a long stem and three to ten purplish-red flowers, each 13 to 20 mm (0.5 to 0.8 in) long, turning bluer as they age. These have five sepals and five petals and are irregular. The uppermost petal is known as the "standard", the lateral two as the "wings" and the lowest two are joined to form the "keel". There are ten stamens and a single carpel. The fruit is a long brown pod up to 60 mm (2.4 in) in length containing eight to fourteen seeds which are poisonous. This plant flowers early in the year, in May and June. It can be distinguished from bitter vetch (L. linifolius) and black pea (L. niger) by the breadth of its ovate leaflets. It does not wither after flowering but continues to grow until autumn.[5]
Lathyrus vernus is native to Europe and parts of northern Asia. Its typical habitat is broad-leaved woodland, forest margins, plantations and clearings.[5]
Lathyrus vernus, the spring vetchling, spring pea, or spring vetch, is a species of flowering herbaceous perennial plant in the genus Lathyrus, native to forests of Europe and Siberia. It forms a dense clump of pointed leaves with purple flowers in spring, shading to a greenish-blue with age.
This species, and the cultivar 'Alboroseus', have gained the Royal Horticultural Society's Award of Garden Merit.
Kevadine seahernes (Lathyrus vernus (L.) Bernh.) ehk kevadine kurelääts (Orobus vernus L.) on seaherne perekonda kuuluv taimeliik.
Ta on Eestis pärismaine, laialt levinud kevadel õitsev taim.
Kevadine seahernes (Lathyrus vernus (L.) Bernh.) ehk kevadine kurelääts (Orobus vernus L.) on seaherne perekonda kuuluv taimeliik.
Ta on Eestis pärismaine, laialt levinud kevadel õitsev taim.
Kevätlinnunherne (Lathyrus vernus) on pääosin Euroopassa kasvava lehtojen kevätkasvi. Suomessa laji on paikoitellen yleinen.
Kevätlinnunherne kasvaa tavallisesti 20–40 senttimetriä korkeaksi. Varsi on pysty, siipipalteeton ja lähes kalju. Kasvin lehdet ovat 2–4 parisia ja kärhettömiä. Lehdykät ovat kooltaan 3–6 x 1–3 cm, puikeita ja suippoja. Korvakkeet ovat isoja ja leveitä. Kukinto on 3–10-kukkainen terttu. Kukat ovat nuorina punaiset, mutta vanhemmiten niistä tulee sinisiä. Jos kasvissa on eri aikoihin auenneita kukkia, kukinnosta tulee monivärinen. Teriö on kooltaan 13–20 cm. Kevätlinnunherne kukkii Suomessa touko-kesäkuussa. Hedelmänä on 4–6 cm pitkä kalju ja musta palko.[1]
Kevätlinnunherne on myrkyllinen kasvilaji.[1]
Kevätlinnunherneen päälevinneisyysalue ulottuu Ranskasta Venäjälle aina Länsi-Siperiaan, pohjoisessa Norjan, Ruotsin ja Suomen keskiosiin ja etelässä Italiaan ja Pohjois-Kreikkaan.[2] Suomessa kevätlinnunhernettä tavataan yleisesti Etelä-, Kaakkois- ja Keski-Suomessa Raahen korkeudelle saakka. Runsaimmillaan laji on Etelä-Suomessa.[3]
Kevätlinnunhernettä tavataan lehdoissa ja tuoreissa metsissä. Suomessa sitä kasvaa myös harjumaiden käenkaali-mustikkatyypin kankailla.[1][4]
Toisinaan kevätlinnunhernettä viljellään koristekasvina. Laji on sukua Suomessa yleisesti koristekasvina viljellylle tuoksuherneelle (L. odoratus).[2] Aikaisemmin kevätlinnunhernettä kerättiin runsaasti toreille myytäväksi muun muassa Helsingissä.[5]
Kevätlinnunherne (Lathyrus vernus) on pääosin Euroopassa kasvava lehtojen kevätkasvi. Suomessa laji on paikoitellen yleinen.
Lathyrus vernus
La Gesse printanière ou Orobe printanier (Lathyrus vernus), est une espèce de plante herbacée vivace de la famille des Fabaceae (de la sous-famille des Faboideae selon la classification phylogénétique).
Elle est originaire d'Europe et d'Asie tempérée
Données d'après : Julve, Ph., 1998 ff. - Baseflor. Index botanique, écologique et chorologique de la flore de France. Version : 23 avril 2004.
Lathyrus vernus
La Gesse printanière ou Orobe printanier (Lathyrus vernus), est une espèce de plante herbacée vivace de la famille des Fabaceae (de la sous-famille des Faboideae selon la classification phylogénétique).
Elle est originaire d'Europe et d'Asie tempérée
Nalětni hróšik (Lathyrus vernus) je rostlina ze swójby łušćinowcow (Fabaceae).
Nalětni hróšik dosahuje wysokosć wot 30 cm. Wón kćěje wot apryla hač do meje.
Wón rosće w lisćowych lěsach; na wapnu.
Nalětni hróšik je w nimale cyłej Europje, k wuchodźe hač do Kawkaza, a w Sibirskej rozšěrjeny.
Nalětni hróšik
Ilustracija
Kwěty wšelakeje staroby wšelakeje barby, Frankenwald we Bayerskej.
Jeli eksistuje w druhej rěči hižo bóle wuwity nastawk ze samsnej temu, potom přełožuj a dodawaj z njeho.
Jeli nastawk ma wjace hač jedyn njedostatk, wužiwaj prošu předłohu {{Předźěłuj}}. Nimo toho so awtomatisce kategorija Kategorija:Zarodk wo botanice doda.
Nalětni hróšik (Lathyrus vernus) je rostlina ze swójby łušćinowcow (Fabaceae).
La Cicerchia primaticcia (nome scientifico Lathyrus vernus, (L.) Bernh. 1800) è un piccolo arbusto perenne ed erbaceo appartenente alla famiglia delle Fabaceae.
Il genere Lathyrus è abbastanza corposo: comprende da 100 a 200 specie a seconda delle varie classificazioni di cui almeno 40 vivono spontaneamente in Italia. Nelle classificazioni più vecchie la famiglia di questa specie (Fabaceae) è chiamata Leguminosae ma anche Papilionaceae. Il genere di questa specie è polimorfo. Infatti Linneo inizialmente aveva sistemato la specie di questa scheda in un genere a parte, ora divenuto una sezione del genere Lathyrus : Orobus (L.); sezione caratterizzata da piante perenni, prive di cirri ma con strutture fogliari terminanti con una breve “seta” (o resta - filamento terminale rigido).
La variabilità di questa specie si manifesta nella forma e nelle dimensioni delle foglie (vedere il paragrafo “Varietà alpine”). Facilmente si possono trovare individui “stenofili” (con foglie a segmenti filiformi), oppure piante con infiorescenze di dimensioni maggiori della norma. Nell'elenco che segue sono indicate alcune varietà e sottospecie (l'elenco può non essere completo e alcuni nominativi sono considerati da altri autori dei sinonimi della specie principale o anche di altre specie):
Con altre specie Lathyrus vernus forma il seguente ibrido interspecifico:
La specie di questa scheda, in altri testi, può essere chiamata con nomi diversi. L'elenco che segue indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:
Si dice che il creatore della denominazione del genere sia il botanico francese Joseph Pitton de Tournefort (1656 – 1708). Sembra che pensando alle presunte proprietà afrodisiache di alcune piante del genere abbia accostato due termini: la particella intensiva la e il verbo greco thero (= io riscaldo) e abbia quindi creato il nome del genere lathyrus. In realtà tale nome era conosciuto già nei tempi antichi: Teofrasto lo aveva usato per alcune non meglio identificate leguminose. L'epiteto specifico (venus = primavera) fa riferimento alla precocità della fioritura ed è stato assegnato dal naturalista svedese Carl von Linné nel 1753 inizialmente ad un altro genere: Orobus; mentre invece l'assegnazione definitiva al genere attuale è opera del botanico tedesco Johann Jakob Bernhardi (1774-1850). Gli inglesi chiamano questa pianta con nome di Spring-vetch.
È una pianta alta al massimo 30 - – 40 cm, quasi glabra. La forma biologica è del tipo geofita rizomatosa (G rhiz): quindi sono piante la cui parte sotterranea del fusto (chiamata rizoma), ad ogni nuovo anno produce nuove radici e nuovi fusti (chiamati avventizi).
Radici secondarie da rizoma.
Le foglie sono paripennate (o pennato-composte in numero pari) con 4 – 8 segmenti largamente lanceolati (quasi ovali) e terminanti con una robusta punta. La lamina fogliare è penninervia. Sono presenti inoltre delle stipole semi astate; mentre la parte apicale della foglia (asse centrale o rachide) si prolunga in una breve resta. Le foglie non sono persistenti, cadono dopo la fioritura. Dimensioni delle foglie: larghezza 10 - – 13 mm, lunghezza 22 - – 35 mm; dimensioni delle stipole: larghezza 9 mm, lunghezza 18 mm.
L'infiorescenza si compone di pochi fiori (5 – 8 fiori) ed è lungamente peduncolata. I fiori sono penduli dalla tipica forma papilionacea. La fioritura inoltre non è contemporanea ma procede dal basso verso l'alto (fioritura acropeta). Dimensione dei peduncoli fiorali: 4 - – 5 mm.
I fiori sono ermafroditi, pentameri (calice e corolla a 5 parti) e zigomorfi.
Il frutto è di colore bruno; la forma è lineare e piatta ed è glabro; all'interno sono contenuti diversi semi scuri. Si apre in due valve (è un frutto deiscente). Dimensioni del legume: larghezza 5 - – 7 mm, lunghezza 30 - – 35 mm.
In questo paragrafo vengono descritte le due sottospecie alpine vernus e gracilis (vengono evidenziati soprattutto quei dati che si discostano dalla specie base).
La “Cicerchia primaticcia” è una pianta di facile coltura: resiste a temperature anche rigide e a condizioni di scarsa acqua (ha radici abbastanza profonde). La posizione migliore è quella in mezzombra con impasti nutrizionali medi di terreno.
La Cicerchia primaticcia (nome scientifico Lathyrus vernus, (L.) Bernh. 1800) è un piccolo arbusto perenne ed erbaceo appartenente alla famiglia delle Fabaceae.
Pavasarinis pelėžirnis (lot. Lathyrus vernus, angl. Spring Vetchling, vok. Frühlings-Platterbse) – pupinių (Fabaceae) šeimos, pelėžirnių (Lathyrus) genties augalas.
Daugiametis, 20-50 cm aukščio žolinis augalas. Šakniastiebis trumpas, storas, gumbuotas. Stiebas stačias, kartais šakotas. Lapai poromis plunksniški, sudaryti iš 2-3 porų lapelių, jų lapkočiai latakiški, prielapiai stamboki, su smailiaviršūne skiaute. Žiedynai - ilgakotės retos kekės iš 3-8 palinkusių žiedų. Taurelė varpiška, trumpa, su nevienodo ilgio danteliais ir įžambiai nukirstu vamzdeliu. Vainikėlis gana didelis, 1,3-2 cm ilgio, iš pradžių raudonai ar mėlynai violetinis, vėliau mėlynas, o į žydėjimo pabaigą žalsvai melsvas. Vaisius - įstriža, plokščia, 3-5 cm ilgio ir 0,5-0,7 cm pločio ruda ankštis su 8-12 sėklų. Sėkloms prinokus, ankštis sprogsta ir išsvaido sėklas.
Žydi balandžio - gegužės mėn. Dažnas visoje Lietuvoje. Auga pavieniui arba nedideliais sąžalynais ūksmėtuose lapuočių ir mišriuose miškuose, krūmuose, daugiausia vidutinio drėgnumo kalkinguose priemolio dirvožemiuose. Medingas, turintis alkaloidų. Žolę noriai ėda galvijai. Perspektyvus kaip dekoratyvinis augalas. Šaknyse yra gumbeliai su oro azotą fiksuojančiomis bakterijomis, be to, jos sudaro ir mikorizę.
Pavasarį žydintys augalai, Živilė Lazdauskaitė, Vilnius, Mokslas, 1985, 42 psl.
Pavasarinis pelėžirnis (lot. Lathyrus vernus, angl. Spring Vetchling, vok. Frühlings-Platterbse) – pupinių (Fabaceae) šeimos, pelėžirnių (Lathyrus) genties augalas.
Daugiametis, 20-50 cm aukščio žolinis augalas. Šakniastiebis trumpas, storas, gumbuotas. Stiebas stačias, kartais šakotas. Lapai poromis plunksniški, sudaryti iš 2-3 porų lapelių, jų lapkočiai latakiški, prielapiai stamboki, su smailiaviršūne skiaute. Žiedynai - ilgakotės retos kekės iš 3-8 palinkusių žiedų. Taurelė varpiška, trumpa, su nevienodo ilgio danteliais ir įžambiai nukirstu vamzdeliu. Vainikėlis gana didelis, 1,3-2 cm ilgio, iš pradžių raudonai ar mėlynai violetinis, vėliau mėlynas, o į žydėjimo pabaigą žalsvai melsvas. Vaisius - įstriža, plokščia, 3-5 cm ilgio ir 0,5-0,7 cm pločio ruda ankštis su 8-12 sėklų. Sėkloms prinokus, ankštis sprogsta ir išsvaido sėklas.
Žydi balandžio - gegužės mėn. Dažnas visoje Lietuvoje. Auga pavieniui arba nedideliais sąžalynais ūksmėtuose lapuočių ir mišriuose miškuose, krūmuose, daugiausia vidutinio drėgnumo kalkinguose priemolio dirvožemiuose. Medingas, turintis alkaloidų. Žolę noriai ėda galvijai. Perspektyvus kaip dekoratyvinis augalas. Šaknyse yra gumbeliai su oro azotą fiksuojančiomis bakterijomis, be to, jos sudaro ir mikorizę.
De voorjaarslathyrus (Lathyrus vernus, basioniem: Orobus vernus) is een vaste plant uit de vlinderbloemenfamilie. De plant kan een hoogte bereiken van 20 tot 40 cm. De bloeiperiode is van april tot juni.
Zijn rechtopstaande stengels, die op een rizoom groeien, zijn iets of wat behaard. Zijn bladeren zijn geveerd met twee tot vier paar eironde of lancetvormige blaadjes die een afmeting hebben van 3 tot 7 cm in de lengte en 1 à 3 cm in de breedte.
De voorjaarslathyrus vormt lang gesteelde trossen met drie tot zeven paarsrode tot blauwgroene bloemen die circa 2 cm groot zijn. Ze vormen een bruine peul van 4 tot 6 cm die acht tot veertien zaden bevatten.
De plant heeft een voorkeur voor (matig) beschaduwde plaatsen op vochthoudende, kalkrijke grond. De soort komt voornamelijk voor in bosranden, bossen, struwelen en heggen. Het verspreidingsgebied strekt zich uit van Centraal-Europa tot Rusland.
Het is de waardplant van onder andere het oostelijk boswitje.
De voorjaarslathyrus (Lathyrus vernus, basioniem: Orobus vernus) is een vaste plant uit de vlinderbloemenfamilie. De plant kan een hoogte bereiken van 20 tot 40 cm. De bloeiperiode is van april tot juni.
Zijn rechtopstaande stengels, die op een rizoom groeien, zijn iets of wat behaard. Zijn bladeren zijn geveerd met twee tot vier paar eironde of lancetvormige blaadjes die een afmeting hebben van 3 tot 7 cm in de lengte en 1 à 3 cm in de breedte.
De voorjaarslathyrus vormt lang gesteelde trossen met drie tot zeven paarsrode tot blauwgroene bloemen die circa 2 cm groot zijn. Ze vormen een bruine peul van 4 tot 6 cm die acht tot veertien zaden bevatten.
De plant heeft een voorkeur voor (matig) beschaduwde plaatsen op vochthoudende, kalkrijke grond. De soort komt voornamelijk voor in bosranden, bossen, struwelen en heggen. Het verspreidingsgebied strekt zich uit van Centraal-Europa tot Rusland.
Het is de waardplant van onder andere het oostelijk boswitje.
Vårerteknapp (Lathyrus vernus) er en plante i erteknappslekta, i erteblomstfamilien (Fabaceae). Den er 10-40 cm høy, og har stender av 3-10 purpurrøde eller dypt mørk-rosa blomster som sitter en og en eller i par omvendt oppover stengelen med 1-2 cm mellomrom (såkalt skaftet klase). Stengelen er litt kantete og skjev. Planten mangler klengetråder på blad og stengel.
Blomstene starter purpurrøde, men med modningen blir de blå-lilla eller grønnblå. Når blomsten modner, utvikles den til en brun, 4-6 cm lang frøbelg (skolme) som slynger frøene ut. Planten har mellomgrønne blader som sitter parvis med 2-4 par på hver bladstengel. Bladene er bredt lansettformet eller eggeformet med en spiss brodd i enden.
Vårerteknapp vokser på frodige og varme plasser i solsiden av skogsbryn, edelløvskog og lunder. Den er utbredt på Østlandet, og vokser spredt opp kysten til Beiarn i Nordland. Øvre grense er om lag 1 000 moh. i Sør-Norge.
Planten foretrekker fuktig og fruktbar eng, beitemark, i gressbakker og i veigrøfter. Den er sjelden nord for Troms, og finnes opp til om lag 1.050 meter over havet.
Vårerteknapp likner på knollerteknapp (Lathyrus linifolius), men denne er mindre med tydelige vingekanter på stengelen og smale og slanke blader som er mer blågrønne eller grønngrå av farge. Knollerteknapp har heller ikke den dråpeformen på bladene som vårerteknapp ofte har ytterst. Knollerteknapp har dessuten mer blå-fiolette eller grå-lilla blomster som sitter 2-6 i skaftet klase på stengelen. Skolmen hos sistnevnte er svartbrun.
Vårerteknapp (Lathyrus vernus) er en plante i erteknappslekta, i erteblomstfamilien (Fabaceae). Den er 10-40 cm høy, og har stender av 3-10 purpurrøde eller dypt mørk-rosa blomster som sitter en og en eller i par omvendt oppover stengelen med 1-2 cm mellomrom (såkalt skaftet klase). Stengelen er litt kantete og skjev. Planten mangler klengetråder på blad og stengel.
Blomstene starter purpurrøde, men med modningen blir de blå-lilla eller grønnblå. Når blomsten modner, utvikles den til en brun, 4-6 cm lang frøbelg (skolme) som slynger frøene ut. Planten har mellomgrønne blader som sitter parvis med 2-4 par på hver bladstengel. Bladene er bredt lansettformet eller eggeformet med en spiss brodd i enden.
Vårerteknapp vokser på frodige og varme plasser i solsiden av skogsbryn, edelløvskog og lunder. Den er utbredt på Østlandet, og vokser spredt opp kysten til Beiarn i Nordland. Øvre grense er om lag 1 000 moh. i Sør-Norge.
Planten foretrekker fuktig og fruktbar eng, beitemark, i gressbakker og i veigrøfter. Den er sjelden nord for Troms, og finnes opp til om lag 1.050 meter over havet.
Vårerteknapp likner på knollerteknapp (Lathyrus linifolius), men denne er mindre med tydelige vingekanter på stengelen og smale og slanke blader som er mer blågrønne eller grønngrå av farge. Knollerteknapp har heller ikke den dråpeformen på bladene som vårerteknapp ofte har ytterst. Knollerteknapp har dessuten mer blå-fiolette eller grå-lilla blomster som sitter 2-6 i skaftet klase på stengelen. Skolmen hos sistnevnte er svartbrun.
Groszek wiosenny (Lathyrus vernus (L.) Bernh.) – gatunek rośliny zielnej z rodziny bobowatych (motylkowatych). Rośnie dziko na znacznych obszarach Azji i na terenie niemal całej Europy[2]. W Polsce jest rośliną dość pospolitą.
Bylina, geofit ryzomowy. Kwiaty zapylane są przez trzmiele, gdyż tylko one dostać się mogą do nektaru. Kwitnie: kwiecień – maj. Po dojrzeniu dwie łupiny strąka skręcają się śrubowato, wyrzucając nasiona na pewną odległość. Siedlisko: lasy liściaste i ich skraje, zarośla. Lubi gleby próchniczne, umiarkowanie wilgotne o odczynie lekko kwaśnym i obojętnym. W klasyfikacji zbiorowisk roślinnych gatunek charakterystyczny dla O. Fagetalia[3]. Roślina pokarmowa gąsienicy motyli Wietek morsei i Pasyn debrak.
Groszek wiosenny (Lathyrus vernus (L.) Bernh.) – gatunek rośliny zielnej z rodziny bobowatych (motylkowatych). Rośnie dziko na znacznych obszarach Azji i na terenie niemal całej Europy. W Polsce jest rośliną dość pospolitą.
Vårärt (Lathyrus vernus) är en ört i familjen ärtväxter. Den är en flerårig ört med upprätta, ogrenade stjälkar, som blir upp till 40 centimeter hög. Stjälken är kantig saknar vingkanter. Blad parbladiga med 2-4 par småblad och saknar klänge. Småbladen är rent gröna, kala och glänsande, 0,2-2,5 centimeter breda, och uddspetsiga. Blommorna kommer i klasar i bladvecken, de är rödvioletta, bleknar senare till en smutsblå färgton. Vårärt blommar i maj-juni.
Två underarter kan urskiljas:
Artepitetet vernus (latin) betyder vårlig och syftar på blomningstiden.
Vårärt bildar hybrider med L. occidentalis, vilka har fått namnet Lathyrus ×tournefortii.
Wikimedia Commons har media som rör Vårärt.
Vårärt (Lathyrus vernus) är en ört i familjen ärtväxter. Den är en flerårig ört med upprätta, ogrenade stjälkar, som blir upp till 40 centimeter hög. Stjälken är kantig saknar vingkanter. Blad parbladiga med 2-4 par småblad och saknar klänge. Småbladen är rent gröna, kala och glänsande, 0,2-2,5 centimeter breda, och uddspetsiga. Blommorna kommer i klasar i bladvecken, de är rödvioletta, bleknar senare till en smutsblå färgton. Vårärt blommar i maj-juni.
Två underarter kan urskiljas:
ssp. vernus - blad cirka 2 centimeter breda. ssp. gracilis - blad 0,2-0,5 centimeter bredaArtepitetet vernus (latin) betyder vårlig och syftar på blomningstiden.
Волівник ярий, заячий горох весняний, бики́нь, бики́нь ди́кий, веснянка(и), горо́х, горо́х гороби́ний, горо́х ди́кий, горох журавлиний, горо́х за́ячий, горо́х ми́шачий, горох мишиний, горох мошиний, гороша́нка, гороши́на, горошни́к, горошник лісний, горошок, горо́шок гороби́ний, горо́шок ди́кий, горошок заячий, грабина, кікоть орлів, когу́тики, косиці, ле́нча, ле́нча ди́ка, лугови́к, луце́рна, луце́рна ди́ка, мучи́ця, ограб, оро́х потя́чий, ороша́нка, оро́шок, пасульки́, петрушок, пі́вники, ра́нник, ряст зозулин, серде́ш(ч)на трава́, суховершки, тро́пник, фасо́ля ди́ка, череви́чки, черевички волоскові, череви́чки зозу́л(ьч)ині, чистик, чобітки зазульчині, чорна борова трава, чорне зіллє.[2]
Багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище товсте, гіллясте, без пагонів, з численними тонкими чорними коренями. Стебла прямостоячі, гіллясті, гранисті. Прилистки великі, яйцевидно-ланцетні, 15 — 20 мм завдовжки, 5 — 8 мм завширшки. Черешки жолобчасті, довші за прилистки. Листя складається з 2 — 4 пар яйцевидних або широкоовального листочків 3,5 — 8 см завдовжки, 5 — 8 мм завширшки, довго загострених, знизу сіро-зелених. Квітконоси прямостоячі, довші за листя. Суцвіття — китиця з 3 — 8 квітками. Квітки досить великі, 15 — 20 мм завдовжки, пониклі, пурпурові, при висушуванні синіють. Чашечка широкодзоникова. Зубці чашечки загострені, трикутно-ланцетні; нижній, найдовший, за довжинрою трохи коротший трубки; верхні сходяться один з одним — набагато коротші трубки. Прапор округло-овальний, поступово звужений в короткий нігтик. Крила на вузькому короткому нігтику. Човник однакової довжини з крилами, розширюється на вузькому нігтику. Боби довгасто-лінійні, стислі з боків, звужені до основи і до кінця, 4 — 5 см завдовжки і 4 — 5 мм завширшки, темно-бурі, майже чорні. Насіння кулясте, гладеньке, строкате, 8 — 10 штук у бобі. Рубчик становить близько 1/4 окружності насінини. Цвіте у квітні — травні, плодоносить у червні — липні. Комахозапилювана. Зоохор. Каріотип — 2n = 14.
Зустрічається в лісовій та лісостеповій зонах, дуже типова для широколистяних лісів, але зростає і в мішаних лісах, в дрібнолистих, хвойних лісах, на вирубках, серед чагарників, на рівнинах і по схилах гір, рідше на луках. У хвойних лісах тяжіє до більш освітлених місць. Мезофіт. Не дуже вимоглива до багатства ґрунтів: росте як на багатих, так і на бідних. Чина досить теневинослива, але сильна затіненність пригноблює її, різко знижується відсоток генеративних пагонів.
У квітці спочатку дозрівають тичинки, потім маточка. Запилюється бджолами і джмелями. Самозапилення відсутнє. Дозрілі плоди розкриваються двома скрученими стулками, і насіння з силою викидаються. Насіння відрізняються низькою схожістю, їх часто пошкоджують комахи. Вони проростають підземно через 20-25 днів. До початку зими у проростка розвивається головний корінь і невеликий пагін з трьома — чотирма дрібними листочками; весь проросток прихований в шарі лісової підстилки. Після зимівлі пагін починає зростати, в цей час в підземній частині пагона налічується 2 — 3 вузла з лускоподібним листям, а в надземній — 3 — 4 складних перистих листка, що мають по одній парі листочків. Протягом літа збільшуються розміри головного і бічних коренів, з'являються додаткові корені. До осені зберігається зелене листя. З настанням морозів пагін відмирає і залишається тільки його базальна частина з бруньками відновлення. Пагін наступного року розвивається з пазушній брунці в основі головного пагона, брунька починає рости вже в серпні, але зачатковий пагін залишається в ґрунті до весни. У чини весняної в кінці літа і восени в бруньках відновлення повністю формується пагін майбутнього року, включаючи суцвіття і окремі квітки. Навесні листова пластинка складена уздовж, черешок її круто загнутий і забезпечений особливими, дуже міцними, клітинами. Таким колінчатозігнутим черешком (його опуклою частиною) рослина пробиває землю і виходить на поверхню, після чого черешок випрямляється і витягає з-під землі листкову пластинку. У дорослої рослини коротке, товсте кореневище формується з основ надземних пагонів. Воно розташовується горизонтально на глибині приблизно 5 см. Бруньки відновлення закладаються на нижніх вузлах чергового річного приросту, під землею. У першій фазі свого розвитку пагін росте підземно, утворюючи лише лускоподібне листя. Вийшовши верхівкою на поверхню ґрунту, пагін продовжує зростання з зеленим листям і суцвіттями. Наприкінці вегетаційного періоду надземна частина пагона повністю відмирає, у складі кореневища залишається нижня підземна частина, яка розвиває потужні додаткові корені. Рослина зацвітає на третій рік вже через 15-18 днів після початку зростання. До періоду масового цвітіння листя розвинені лише частково. Після осипання плодів чина залишається зеленою до осені, причому вегетативні і генеративні пагони мало відрізняються один від одного. Живе 35 — 40 років, можливо, більше. На коренях в значній кількості утворюються бульби. Має мікоризу.
Чина весняна росте в тінистих лісах, по чагарниках і є звичайною рослиною для лісових і лісостепових районів України.[3]
Ареал зростання в Україні: Черкаська, Чернігівська, Чернівецька, Донецька, Івано-Франківська, Харківська, Хмельницька, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Вінницька, Волинська, Луганська, Закарпатська, Житомирська області, АР Крим.
Входить до Червоного списку рослин Дніпропетровської області[4].
Кормова рослина — на лісових пасовищах, медоносна, декоративна, використовується в народній медицині.
Lathyrus vernus là một loài thực vật có hoa trong họ Đậu. Loài này được (L.) Bernh. miêu tả khoa học đầu tiên.[1]
Bài viết liên quan đến tông Đậu này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn.
Lathyrus vernus là một loài thực vật có hoa trong họ Đậu. Loài này được (L.) Bernh. miêu tả khoa học đầu tiên.
Стебли 25—50 см длиной, прямостоячие, голые.
Листья с 2—3(4) парами листочков. Ось листа заканчивается небольшим линейным отростком, близ которого иногда имеется ложноконечный листочек. Листочки яйцевидные или эллиптические, изредка почти ланцетные, длинно оттянуто заострённые, 3—8(9) см длиной, (1)1,5—3(4) см шириной, с обеих сторон голые, редко сверху рассеянно-волосистые, по краю короткореснитчатые, иногда книзу полузавёрнутые.
Кисти рыхлые, 3—10-цветковые. Чашечка 7—9 мм длиной, верхние треугольные зубцы её в два-три раза короче трубки, нижние ланцетные почти равны трубке. Венчики пурпурово- или сине-фиолетовые, 15—17 мм длиной. Завязь может быть мелкожелезистая. Бобы 3,5—5 см длиной, линейные, голые. Цветёт весной.
Растёт в разреженных хвойных и смешанных лесах, на лугах и среди кустарников.
Встречается в Европе, на Кавказе, на Алтае, в Сибири и в Малой Азии.
На Алтае встречается в борах у Барнаула и далее к юго-востоку по долинам реки Иши у села Верх-Пьянково и реки Бии у сёл Кибезеня и Пыжи.
В надземной части обнаружены алкалоиды, флавоноиды (гликозиды, кемпферола), антоцианы, витамины. На Алтае чина весенняя содержит 23,4 мг% каротина.
Чина весенняя даёт медоносным пчёлам много нектара и пыльцы-обножки[3].
Чина весенняя широко применялась в народной медицине Древней Руси.
Н. И. Анненков в «Ботаническом словаре», изданном в 1878 году, отмечал:
ИмѢтъ растворяющее дѢствіе и употр. отъ внутренняго разстройства, отъ боли сердца, отъ ранъ (Кіевск.), ногтоѢды (УФ.). Стручья Ѣдятъ отъ зубной боли (Вор.)[4]
В современной народной медицине считается, что трава обладает сердечно-сосудистым, обезболивающим и ранозаживляющим действием.
В Западной Сибири и на Алтае отвар измельчённой сухой травы пьют при заболеваниях нервной системы, при стенокардии. Отвар плодов со стручками принимают при зубной боли. Отвар семян пьют как мочегонное и кровоостанавливающее средство, а также при диарее. Настоем травы полощут рот и горло при воспалительных процессах.
Согласно данным GRIN существуют следующие подвиды:[5]
Стебли 25—50 см длиной, прямостоячие, голые.
Листья с 2—3(4) парами листочков. Ось листа заканчивается небольшим линейным отростком, близ которого иногда имеется ложноконечный листочек. Листочки яйцевидные или эллиптические, изредка почти ланцетные, длинно оттянуто заострённые, 3—8(9) см длиной, (1)1,5—3(4) см шириной, с обеих сторон голые, редко сверху рассеянно-волосистые, по краю короткореснитчатые, иногда книзу полузавёрнутые.
Кисти рыхлые, 3—10-цветковые. Чашечка 7—9 мм длиной, верхние треугольные зубцы её в два-три раза короче трубки, нижние ланцетные почти равны трубке. Венчики пурпурово- или сине-фиолетовые, 15—17 мм длиной. Завязь может быть мелкожелезистая. Бобы 3,5—5 см длиной, линейные, голые. Цветёт весной.
