Панцир цієї черепахи зливається з ребрами та іншими кістками, тобто є частиною скелету. Коли черепаха відчуває загрозу, вона здатна швидко приховати у панцир голову та шию. Ноги мають тверді луски, що також забезпечують надійний захист.
Дорослі особини можуть важити понад 300 кілограмів і мати розмір 1,2 метрів завдовжки. Зареєстрована максимальна тривалість життя цієї черепахи становить 177 років[1], а за оцінками може досягати і більш ніж 200.
На маленьких островах деякі види тварин розвивалися дуже швидко, й часто протягом лише кількох тисяч років виникало багато нових підвидів чи навіть нових видів. Відбулося це в результаті природного відбору, принципи якого вперше сформулював знаменитий натураліст Чарлз Дарвін, коли відвідав Галапагоські острови в Тихому океані.
В спекотну пору черепахи призвичаїлися пити вологу, що стікає з каменів. Черепахи можуть втягувати вологу навіть носом. Якщо вологи нема, черепахи пересуваються до кактусів і відкушують їх шматочки, багаті вологою. Щелепи черепах і ротова порожнина настільки тверді, що їм не заважають навіть колючки кактусів.
В спекотну пору галапагоські черепахи ховаються в тінь під кущами або виступами скель. Якщо місця мало, черепахи наповзають одна на одну, аби ретельно використати місце в затінку. Це стало можливим через неагресивний характер галапагоських черепах.
Кількість галапагоських черепах значно скоротилась. Серед ворогів черепах — щури і люди. Моряки ловили купи неповоротких черепах і забирали їх на кораблі. Під час довгих переходів морем черепахи ставали чимось на кшталт м'ясних консервів.
Голова самця
_-_Santa_Cruz_Island.jpeg)
Це незавершена стаття з герпетології.
