Pleiospilos ist eine Pflanzengattung aus der Familie der Mittagsblumengewächse (Aizoaceae). Der botanische Name der Gattung leitet sich von den griechischen Worten pleio für „viele“ und σπίλος (spilos) für „Fleck“ ab und verweist auf die zahlreichen auf den Blättern sichtbaren kleinen Flecken.
Die Pflanzen der Gattung Pleiospilos wachsen kompakt bis rasenartig und sind nur selten nicht verzweigt. Jede Verzweigung trägt ein bis vier Blattpaare. Die graugrünen oder bräunlichen, an der Basis verwachsenen Laubblätter sind dreieckig bis halbkugelförmig und längs geweitet bis gewölbt. Ihre Oberfläche ist mit einer unregelmäßig dicken Wachsschicht überzogen, die sich leicht abreiben lässt. Durch die unterhalb der kristallfreien äußeren Epidermiswand befindlichen tanninhaltigen Idioblasten sehen die Blätter gefleckt aus. Die Spaltöffnungen der Epidermis sind nicht eingesenkt.
Über Hochblättern erscheinen einzeln oder in kleinen Gruppen bis zu drei Blüten. Der Kelch ist fünf- bis sechs- (selten bis acht-) zipflig. Die zahlreichen Kronblätter sind gelb oder selten weiß gefärbt und manchmal oberhalb des Fruchtknotens zu einer kurzen Röhre verwachsen. Die dunkelgrünen Nektarien bilden einen unauffälligen Ring und umgeben die aufrechten, papillenlosen Staubblätter. Die dunkelbraunen, an der Spitze erhaben und gerundeten Früchte ähneln denen der Gattung Leipoldtia.
Alle Arten blühen in ihrer Heimat im Herbst. Einzige Ausnahme ist Pleiospilos nelii, die im Winter blüht. Die stark duftenden Blüten öffnen sich am späten Nachmittag und bleiben bis kurz nach der Abenddämmerung geöffnet.
Die 9- bis 16- fächrigen Kapselfrüchte besitzen an der Spitze breite, verjüngte Deckelflügel. Die dunkelbraunen, papillösen Samen sind eiförmig und 1 bis 1,5 Millimeter lang sowie 0,9 bis 1,3 Millimeter breit.
Das Verbreitungsgebiet der Gattung Pleiospilos erstreckt sich in Südafrika vom Westen der Provinz Ostkap, über den Süden der Provinz Nordkap bis in den Osten der Provinz Westkap. Das Hauptverbreitungsgebiet liegt in der Kleinen Karoo. Die Pflanzen wachsen auf nördlich ausgerichteten rotbraunen, schieferhaltigen Hängen oder in Ebenen bei einer jährlichen Niederschlagsmenge zwischen 200 und 400 Millimeter, die hauptsächlich im März und November fällt.
Die Chromosomenzahl ist 2 n = 18 {displaystyle 2n=18} 
Die Erstbeschreibung wurde 1925 von Nicholas Edward Brown veröffentlicht.[1] Die Typusart ist Pleiospilos compactus. Eine Revision der Gattung wurde 1986 von Heidrun Hartmann und Sigrid Liede (* 1957) vorgenommen. Nach Hartmann (2017) wird die Gattung in zwei Untergattungen mit folgenden Arten und Unterarten gegliedert:[2]
Pleiospilos ist eine Pflanzengattung aus der Familie der Mittagsblumengewächse (Aizoaceae). Der botanische Name der Gattung leitet sich von den griechischen Worten pleio für „viele“ und σπίλος (spilos) für „Fleck“ ab und verweist auf die zahlreichen auf den Blättern sichtbaren kleinen Flecken.
Pleiospilos l'è 'n zèner de piànte suculènte che fà part de la famìa botànica de le Aizoaceae uriginàre del Sudafrica. L'è 'n zèner emparentàt col zèner Lithops.
La pursiù epigèa de chèste piànte la se rödés a 'n pér de fòie quàse semisfériche, bèle suculènte. Le dò semisfére i è separàde de 'na sfrizidüra bèla profónda. El culùr de le fòie el và del vért médio/scür 'nfìna al gris en sèrte spéci e i è töte piéne de püntì picinì piö scür o che tìra al gris. La còpia de fòie le düra apéna 'na stagiù, quan che vé sà la fì de l'istàt le tàca a secàs e de 'n mès a la sfrizidüra se fùrma en pér de fòie nöe che le ciaparà el pòst de chèle ècie. El gamp de la piantìna l'è cürt e 'l vànsa mìa sö de del teré.
De la sfrizidüra centrala, entra l'istàt e l'autuno nas apò a i fiùr, de color salmù o zalt piö o méno cargàt. I è grancc presapóch 7 ghèi e i è furmàcc de 'na màsa bèla spèsa de stam zalcc en mès e töt entùren i nömerùs staminóde petalòidi (cioè a fùrma de pétalo) lónch e strècc.
Le spéci acetàde, segónt el sit del giardì botànich del Missouri, per el zèner Pleiospiols i è apéna 4, piö trè sotaspéci[1]:
Pleiospilos l'è 'n zèner de piànte suculènte che fà part de la famìa botànica de le Aizoaceae uriginàre del Sudafrica. L'è 'n zèner emparentàt col zèner Lithops.
Pleiospilos is a genus of succulent flowering plants of the family Aizoaceae, native to South Africa. The name is derived from the Greek pleios "many" and spìlos "spot". The plants are also known as kwaggavy ("Quagga mesemb"), lewerplant ("liver plant"), lewervygie ("liver mesemb"), klipplant ("stone plant"), split rock or mimicry plant.
Pleiospilos species have two or four opposite, very fleshy, grey-green leaves growing from a short stem that may be underground.[1] The leaves, with their hemispherical shape and pitted texture, often strongly resemble a pile of split pebbles to deter predators. Flowers emerge from the center of the leaves, and may be very big in relation to the overall size of the plant.[2]
They reproduce both sexually and asexually. Vegetative offshoots emerge from the root system. Seed set occurs in early spring around March.
The species P. bolusii and P. nelii are cultivated as ornamentals.
Pleiospilos is a genus of succulent flowering plants of the family Aizoaceae, native to South Africa. The name is derived from the Greek pleios "many" and spìlos "spot". The plants are also known as kwaggavy ("Quagga mesemb"), lewerplant ("liver plant"), lewervygie ("liver mesemb"), klipplant ("stone plant"), split rock or mimicry plant.
Pleiospilos species have two or four opposite, very fleshy, grey-green leaves growing from a short stem that may be underground. The leaves, with their hemispherical shape and pitted texture, often strongly resemble a pile of split pebbles to deter predators. Flowers emerge from the center of the leaves, and may be very big in relation to the overall size of the plant.
They reproduce both sexually and asexually. Vegetative offshoots emerge from the root system. Seed set occurs in early spring around March.
The species P. bolusii and P. nelii are cultivated as ornamentals.
Pleiospilos - yellow flower
Pleiospilos es un género de plantas suculentas de la familia Aizoaceae que comprende entre 20 y 40 especies, oriundo de Sudáfrica. Está emparentado con el género Lithops. Su nombre deriva del griego pléios (muchos) y spìlos (manchas).[1][2]
Estas plantas consisten en un par de hojas muy suculentas y opuestas, casi semiesféricas y aplanadas en su cima (entre 2 a 3 cm), con una gran hendidura entre las dos. Su color recuerda al del granito, entre verde medio a oscuro o en algunas especies gris y cubiertas de pequeños puntos o manchas más oscuras o grisáceas. Estas hojas tan sólo duran una estación, al final del verano se marchitan y del centro surge otro par de hojas nuevas. El tallo es tan corto que no es visible sobre la tierra.
De la hendidura central surgen las flores de color salmón, amarillo o dorado, de unos 7 cm formadas por una densa masa de estambres amarillos en el centro y multitud de estrechos pétalos. Florecen en verano u otoño, abriéndose al anochecer.
Como todas las suculentas, Pleiospilos son muy sensibles al exceso de humedad. Son excelentes plantas de interior o invernadero en latitudes frías (la temperatura nunca debe descender de los 5 o 7ºC), siempre que se les procure un sustrato muy poroso, poco riego, sobre todo en la época de reposo, cuando requieren sequedad casi total y una posición soleada, aunque toleran también algo de sombra.
Datos: Q310614
Multimedia:
Especies: Pleiospilos
Pleiospilos es un género de plantas suculentas de la familia Aizoaceae que comprende entre 20 y 40 especies, oriundo de Sudáfrica. Está emparentado con el género Lithops. Su nombre deriva del griego pléios (muchos) y spìlos (manchas).
Les plantes du genre Pleiospilos appartiennent à la famille des Aizoacées.
Pleiospilos nobilis
Pleiospilos rouxii
Pleiospilos leipoldtii
Pleiospilos N.E.Br., 1925 è un genere di piante succulente appartenente alla famiglia delle Aizoaceae, endemico delle Province del Capo (Sudafrica).[1] Il nome deriva dal greco pléios (molti) e spìlos (macchia).
La loro forma consiste in due foglie carnosissime opposte che crescono al centro di altre due foglie le quali poi avvizziscono e seccano. Per la loro forma e il loro colore possono ricordare dei sassi di granito confondendosi così nel terreno come una forma di difesa e di mimetizzazione; sono anche dette "pietre viventi". I loro fiori nascono al centro delle due foglie.
Il genere comprende le seguenti specie:[2]
Come tutte le piante succulente anche questa specie è sensibile all'umidità per cui richiede un terreno molto drenante composto da terra concimata e da sabbia molto grossolana in modo che il composto risulti molto poroso e non permetta nessun ristagno di acqua. La sua posizione è di pieno sole e le innaffiature dovranno essere moderate e fatte soprattutto quando le due foglie vecchie saranno seccate. Da settembre in poi le annaffiature dovranno essere completamente sospese per essere poi riprese in marzo. La temperatura invernale non dovrà scendere sotto i 5 o 7 °C; nel caso fosse più alta si dovrà procedere ad una scarsa e lieve nebulizzazione della pianta.
La moltiplicazione delle Pleiospilos avviene per divisione della pianta usando per il trapianto vasi profondi per via delle sue radici lunghe. La riproduzione per seme può essere fatta dal mese di marzo in sabbia finissima, umida, mantenendo una posizione ombreggiata e una temperatura di 21 °C. I semi essendo finissimi non andranno interrati ma solo deposti sulla sabbia.
Pleiospilos N.E.Br., 1925 è un genere di piante succulente appartenente alla famiglia delle Aizoaceae, endemico delle Province del Capo (Sudafrica). Il nome deriva dal greco pléios (molti) e spìlos (macchia).
Pleiospilos é um género botânico pertencente à família Aizoaceae[1].
Pleiospilos é um género botânico pertencente à família Aizoaceae.
«Pleiospilos — World Flora Online». www.worldfloraonline.org. Consultado em 19 de agosto de 2020
Pleiospilos (română granitul viu) este un gen de plante decorative suculente din familia Aizoaceae. Denumirea de „granit viu” se datorează aspectului frunzelor, asemănător cu granitul.
Pleiospilos este o plantă tropicală care trăiește în regiuni aride. Ca plantă de ornament, se poate crește împreună cu alți cactuși într-un vas puțin adânc. Durata de viața a plantei este de mai mulți ani. Planta înflorește toamna târziu. Ca talie, este o plantă relativ mică, iar ca aspect seamănă cu o grămadă de pietriș sau pietre rotunjite. Florile, care frecvent pot fi de culoare galben-portocalie, sunt lipsite de miros. Plantele preferă locurile calde și însorite, iarna având nevoie de temperaturi între 10–12°C. Pleiospilos este un gen de plante care are nevoie de foarte puțină apă; spre exemplu, pe parcursul iernii, trebuie stropite numai de câteva ori. Vara au nevoie de puțin îngrășământ diluat, specific cactușilor.
Planta preferă solul pietros sau nisipos, nu trebuie tunse și se înmulțesc prin semințe.
Pleiospilos (română granitul viu) este un gen de plante decorative suculente din familia Aizoaceae. Denumirea de „granit viu” se datorează aspectului frunzelor, asemănător cu granitul.
Klyvstensläktet (Pleiospilos) är en suckulent växtsläkte inom familjen isörtsväxter. Det finns 35 arter inom släktet klyvstenar, som till utseende och växtsätt mycket påminner om levande stenar Lithops, och tillhör de dvärgväxande suckulenterna. Bladen kan bli från fyra till åtta centimeter tjocka och är täckta med små grå prickar.
Blomningstiden är under hösten eller vintern och blommorna kommer fram ensamma eller ibland upp till fyra efter varandra mellan samma blad. Blommorna blir upp till tio centimeter i diameter och dess centrum är alltid fyllda av en mängd ståndare. Petalerna är alltid trådsmala och färgen varierar från rent vit till olika nyanser av gult eller orangegult, men blir blekare ner mot basen. De har en stark doft som påminner om kokos.
Det vetenskapliga namnet på släktet kommer från grekiskans pleios som betyder full och spilos som betyder smutsfläck; full med fläckar, vilket kännetecknar detta släkte.
Släktet kommer ursprungligen från Sydafrika.
Klyvstensläktet är ett lättskött växtsläkte. De ska vara placerade ljust och soligt hela året, men vattnas bara under tillväxtperioden som varar från mars till juli. Under samma period bör en kvävesvag näring tillföras en gång i månaden. Övriga del av året skall ingen bevattning alls utföras. De klarar av att stå utomhus under sommaren, förutsatt att de skyddas från regn. Placeras gärna svalare under vintern, men inte under 7ºC. Klyvstenar trivs bra i en jordblandning som består av två delar grov sand och en del humus. De flesta arter inom detta släkte utvecklar ett mycket kraftigt rotsystem i form av pålrotliknande sidorötter. Med anledning av detta så bör de ej planteras i för små krukor. Man kan naturligtvis beskära rotsystemet vid omplantering så samma kruka kan användas igen. Vid rotbeskärning bör plantan placeras på en bänk i en vecka, på ett varmt och skuggigt ställe, så att sårytorna läks.
Små plantor cirka 15 mm höga, den till höger har fortfarande hjärtbladen kvar.
Klyvstensläktet (Pleiospilos) är en suckulent växtsläkte inom familjen isörtsväxter. Det finns 35 arter inom släktet klyvstenar, som till utseende och växtsätt mycket påminner om levande stenar Lithops, och tillhör de dvärgväxande suckulenterna. Bladen kan bli från fyra till åtta centimeter tjocka och är täckta med små grå prickar.
Blomningstiden är under hösten eller vintern och blommorna kommer fram ensamma eller ibland upp till fyra efter varandra mellan samma blad. Blommorna blir upp till tio centimeter i diameter och dess centrum är alltid fyllda av en mängd ståndare. Petalerna är alltid trådsmala och färgen varierar från rent vit till olika nyanser av gult eller orangegult, men blir blekare ner mot basen. De har en stark doft som påminner om kokos.
Det vetenskapliga namnet på släktet kommer från grekiskans pleios som betyder full och spilos som betyder smutsfläck; full med fläckar, vilket kännetecknar detta släkte.
Släktet kommer ursprungligen från Sydafrika.
Родова назва цієї рослини походить грецьких слів pleios — «весь» і spilos — «крапка». Це пов'язано із зовнішнім виглядом рослин цього роду, що вкриті безліччю темніших ніж інша поверхня листа крапок.
У природі плейоспілоси, що дуже нагадують каміння, часто ростуть серед уламків граніта, практично зливаючись з ними, за що отримали назву «живий граніт».
Рід був описаний у 1925 році англійським ботаніком Ніколасом Брауном.
До роду включали до 30 видів. У 1986 році німецька дослідниця родини аїзових Гайдрун Гартманн виконала ревізію роду, згідно з якою Pleiospilos ділиться на 2 підроди:[3]
Високосукулентні рослини з дуже укороченим стеблом, що з віком утворюють дернини. Складаються з одно-двох, іноді трьох-чотирьох пар товстого листя, що зростається в основі. Листкові пластини, м'ясисті, завдовжки 5-7 см, темно-зеленого кольору, верхня поверхня листків плоска, нижня дуже опукла, верхівка тупа або гострокутна. Листя вкриті безліччю прозорих, темних крапок. Ці крапки є клітинами великих розмірів — так звані ідіобласти. Спочатку вони безбарвні, але з розвитком листка набувають певного кольору, що добре видний крізь епідерміс дорослих рослин. Призначення ідіобластів до кінця не з'ясовано, але припускають, що речовини, що містяться в них, роблять плейоспілоси неїстівними і таким чином захищають рослини від зазіхань тварин. Розміри крапин помітно варіюють всередині роду. Поверхня листя вкрита восковим нальотом, що зменшує випаровування вологи. У деяких видів він настільки розвинений, що відшаровується лусочками. Квітки одиночні, жовті, оранжево-жовті, зрідка білі, до 10 см в діаметрі, в деяких видів дуже запашні. Цвітіння відбувається у серпні-листопаді.
Всі види роду є ендемічними для Південно-Африканської Республіки.
Ґрунти на місцях зростання піщані для рівнинних місць, кам'янисті для горбистих, або складені з покритих тріщинами гірських сланцевих порід. Ґрунти будь-якого типу залишаються пористими і в період тривалих посух рослини втягуються в них майже по самі верхівки листя.
Плейоспілоси в своїй більшості більші за інші африканські суперсукуленти, що всі входять до родини аїзових — літопси, конофітуми, аргіродерми, дінтерантуси та інші.
Плейоспілоси потребують світлого місця. Період вегетації припадає на квітень-липень. В цей час полив має бути постійно помірним. У серпні полив скорочують, а з вересня повністю припиняють. Зимівля має бути зовсім суха. Добре переносять зниження температури до 10 °C і пряме сонячне освітлення. Коренева система потужна, посуд повинен бути досить великим. Ґрунтова суміш має складатися з рівних частин листового ґрунту і великозернистого піску з додаванням грудочок глини.
Розмножується переважно насінням.
Плейоспілоси легко піддаються гібридизації на видовому рівні, тому, як в природі, так і в колекціях майже не збереглося рослин, відповідних їх первинним описам.
Придатні для кімнатних колекцій та ландшафтних композицій.
Pleiospilos là chi thực vật có hoa trong họ Aizoaceae.[1]
Pleiospilos là chi thực vật có hoa trong họ Aizoaceae.
_(8296374053).jpg)
.jpg)
