Oryctes[1] is the most economically important genus of rhinoceros beetles in the subfamily Dynastinae (family: Scarabaeidae), since it includes a notorious insect pest of palms.
Currently (2022), BioLib[2] includes:
Oryctes is the most economically important genus of rhinoceros beetles in the subfamily Dynastinae (family: Scarabaeidae), since it includes a notorious insect pest of palms.
Oryctes es un género de escarabajos rinoceronte de la familia Scarabaeidae y subfamilia Dynastinae. Es importante económicamente, ya que incluye algunas importantes plagas de palmeras.
En la actualidad hay 42 especies dentro del género:[1]
Oryctes es un género de escarabajos rinoceronte de la familia Scarabaeidae y subfamilia Dynastinae. Es importante económicamente, ya que incluye algunas importantes plagas de palmeras.
En la actualidad hay 42 especies dentro del género:
Oryctes agamemnon Burmeister, 1847 Oryctes amberiensis Sternberg, 1910 Oryctes anguliceps Fairmaire, 1901 Oryctes ata Semenov & Medvedev, 1932 Oryctes augias (Olivier, 1789) Oryctes boas (Fabricius, 1775) Oryctes borbonicus Dechambre, 1986 Oryctes capucinus Arrow, 1937 Oryctes centaurus Sternberg, 1910 Oryctes cherlonneixi Dechambre, 1996 Oryctes chevrolatii Guérin-Méneville, 1844 Oryctes colonicus Coquerel, 1852 Oryctes comoriensis Fairmaire, 1893 Oryctes congonis Endrödi, 1969 Oryctes curvicornis Sternberg, 1910 Oryctes dollei Fairmaire, 1897 Oryctes elegans Prell, 1914 Oryctes erebus Burmeister, 1847 Oryctes forceps Dechambre, 1980 Oryctes gigas Laporte de Castelnau, 1840 Oryctes gnu Mohnike, 1874 Oryctes gracilis Prell, 1934 Oryctes heros Endrödi, 1973 Oryctes hisamatsui Nagai, 2002 Oryctes latecavatus Fairmaire, 1891 Oryctes mayottensis Dechambre, 1982 Oryctes minor Waterhouse, 1876 Oryctes monardi Beck, 1942 Oryctes monoceros (Olivier, 1789) Oryctes nasicornis (Linnaeus, 1758) - specie tipo (como Scarabaeus nasicornis L.) Oryctes nudicauda Arrow, 1910 Oryctes ohausi Minck, 1913 Oryctes owariensis Beavois, 1807 Oryctes politus Fairmaire, 1901 Oryctes proxilus Wollaston 1864 Oryctes pyrrhus Burmeister, 1847 Oryctes ranavalo Coquerel, 1852 Oryctes rhinoceros (Linnaeus, 1758 Oryctes richteri Petrovitz, 1958 Oryctes sahariensis de Miré, 1960 Oryctes simiar Coquerel, 1852 Oryctes sjoestedti Kolbe, 1905 Oryctes tarandus (Olivier, 1789) Oryctes vicinus Gahan, 1900Oryctes on kovakuoriaisiin (Coleoptera) kuuluva suku.
Oryctes on kovakuoriaisiin (Coleoptera) kuuluva suku.
Oryctes est un genre d'insectes coléoptères de la sous-famille des Dynastinae regroupant les scarabées rhinocéros ou oryctes. Plusieurs espèces de ce genre sont des ravageurs des palmiers, notamment le cocotier et le palmier à huile.
Ces espèces européennes ne sont pas nuisibles mais dans les régions tropicales, Oryctes rhinoceros est l'un des plus sérieux ravageurs des cocotiers. Cette espèce peut soulever jusqu'à 850 fois son poids, ce qui la classe parmi les insectes les plus puissants au sein du règne animal.
Selon Catalogue of Life (4 juillet 2014)[1] :
Selon Paleobiology Database (4 juillet 2014)[2] :
En lutte microbiologique, le champignon entomopathogène Metarhizium anisopliae est utilisé contre les oryctes.
Oryctes est un genre d'insectes coléoptères de la sous-famille des Dynastinae regroupant les scarabées rhinocéros ou oryctes. Plusieurs espèces de ce genre sont des ravageurs des palmiers, notamment le cocotier et le palmier à huile.
Oryctes Illiger, 1798 è un genere di coleotteri scarabeidi, appartenente alla tribù degli Oryctini, nella sottofamiglia dei Dynastinae.
Gli adulti delle specie del genere Oryctes possono superare i 7 cm. Il corpo presenta solitamente una colorazione castano scuro sul dorso, mentre il ventre è di un colore più verso il rossiccio. Le zampe, soprattutto quelle anteriori, sono molto forti e relativamente lunghe ma, al pari degli altri scarabeidi, non consentono all'insetto di correre veloce, ma gli garantiscono una salda presa e di sollevare un peso pari a 850 volte il proprio (nel caso dell'Oryctes nasicornis)[1]. I maschi presentano un vistoso corno cefalico che utilizzano durante le battaglie con gli altri maschi per l'accoppiamento.
Le larve sono della classica forma a "C" e le dimensioni variano a seconda della specie. La testa e le zampe sono sclerificate, per consentire all'insetto di muoversi più agevolmente nel terreno in cui vive. Si nutrono della materia organica in decomposizione, in particolare di legno di alberi come la quercia o il faggio che frantumano grazie alle poderose mandibole.
Lo stadio larvale dura circa 3 anni e durante questo periodo esse compiono due mute fondamentali che suddividono i tre stadi larvali principali: L1, L2 e L3. Fino alla trasformazione in pupa la larva si nutre di legno morto, rimanendo riparata sotto i ceppi e i tronchi morti durante l'inverno.
L'accoppiamento avviene a livello del terreno o, a volte addirittura al di sotto di esso ed è spesso preceduto da combattimenti tra maschi. Gli adulti di questi scarabei sfarfallano in estate e sono attivi durante le ore notturne.
Il genere comprende le seguenti specie:
Oryctes Illiger, 1798 è un genere di coleotteri scarabeidi, appartenente alla tribù degli Oryctini, nella sottofamiglia dei Dynastinae.
Degunradžvaboles (latīņu: Oryctes) ir skarabeju dzimtas vaboļu ģints. Pie šīs vaboļu dzimtas pieder arī mēslvaboles un maijvaboles.
Degunradžvaboles dzīvo trūdvielām bagātās vietās: lapkoku mežos, komposta kaudzēs, zāģu skaidās. Pieaugušas degunradžvaboles neēd - visai dzīvei nepieciešamās barības vielas tā uzkrāj kāpura stadijas laikā.
Degunradža ragam līdzīgais rags virs mutes ir tikai vaboļu tēviņiem, mātītēm šajā vietā ir tikai neliels paugurs.
Pasaulē apmēram 40 sugas. Latvijā viena - komposta degunradžvabole (Oryctes nasicornis).
Salīdzinājumā ar saviem izmēriem degunradžvabole, iespējams, ir pasaules spēcīgākais radījums. Tā uz muguras spēj nest svaru, kas pārsniedz pašas svaru 850 reizes.[1]
Degunradžvaboles (latīņu: Oryctes) ir skarabeju dzimtas vaboļu ģints. Pie šīs vaboļu dzimtas pieder arī mēslvaboles un maijvaboles.
Degunradžvaboles dzīvo trūdvielām bagātās vietās: lapkoku mežos, komposta kaudzēs, zāģu skaidās. Pieaugušas degunradžvaboles neēd - visai dzīvei nepieciešamās barības vielas tā uzkrāj kāpura stadijas laikā.
Degunradža ragam līdzīgais rags virs mutes ir tikai vaboļu tēviņiem, mātītēm šajā vietā ir tikai neliels paugurs.
Pasaulē apmēram 40 sugas. Latvijā viena - komposta degunradžvabole (Oryctes nasicornis).
Salīdzinājumā ar saviem izmēriem degunradžvabole, iespējams, ir pasaules spēcīgākais radījums. Tā uz muguras spēj nest svaru, kas pārsniedz pašas svaru 850 reizes.
Oryctes er en slekt av biller som hører til gruppen hornbiller i familien skarabider (Scarabaeidae). I Norge forekommer det én art i denne slekten, neshornbillen (Oryctes nasicornis).
Store (opptil 80 millimeter) biller, kroppen mer eller mindre sylindrisk. Det er stor forskjell på kjønnene. Hannen er vanligvis markert større enn hunnen, og har et langt horn på hodet, ofte også ett til tre fremoverrettede horn på pronotum. Antennene er korte og vifteformede. Beina er temmelig lange, særlig forbeina kan være forlenget.
De fleste har larver som lever i ved eller muld, og utviklingen tar gjerne flere år. Tross sine tunge kropper flyr disse billene godt. De eter gjerne råtnende frukt. Hannene bruker hornene sine til å sloss om hunnene, en hann prøver gjerne å få hornet under motstanderen og vippe ham over på ryggen.
Flere arter i denne slekten er alvorlige skadedyr på palmer i varme områder, slik som Oryctes monoceros og O. rhinoceros på kokospalmer i Afrika, og O. agamemnon og O. elegans på daddelpalmer i Midtøsten. Disse billene borer inne i skuddene og svekker eller ødelegger dem.
Oryctes er en slekt av biller som hører til gruppen hornbiller i familien skarabider (Scarabaeidae). I Norge forekommer det én art i denne slekten, neshornbillen (Oryctes nasicornis).
Рід Oryctes належить до триби Oryctini, види якої відрізняються від близької триби Pentodonini [1] зубчастою або лопатеподібною верхівкою задньої гомілки.
Розміри жуків від середнього до великого. Тіло досить опукле, забарвлення від каштаново-брунатного до майже чорного. На лобі в самця розташований різного розміру ріг, у самиць натомість є невеликий горбок, у деяких видів - невеликий ріжок. Мандибули без зазубрин. Антени 10-членикові, 3 останні утворюють невелику булаву.[2]
На передньоспинці самця знаходяться горби чи вирости, під якими є вгин або ямка. У самиці повторюється подібна будова, але більш тонко, менш виразно. Надкрила гладенькі. Передні гомілки з трьома, рідше чотирма зубцями на зовнішньому краю. Задні гомілки з двома або трьома зубцями, іноді з лопатями. Кігтики прості та симетричні. Пропігідій зі стридуляційними борозенками.[2]
Рід вперше запропоновано німецьким ентомологом Йоганном Іллігером у його праці «Довідник жуків Пруссії» (нім. Verzeichniß der Käfer Preußens), яку було надруковано 1798 року. Цей рід було створено для європейського жука-носорога, якому Карл Лінней дав назву Scarabaeus nasicornis. Назву роду Іллігер запозичив з дав.-гр. όρύχτης, що значить «той, що копає».[1]
Типовим видом, таким чином є Oryctes nasicornis.[2]
Перші відомі зображення жука роду Oryctes — це 10-сантиметрові теракотові фігурки з Криту часів мінойської культури. Деталі фігурок вказують на те, що митець добре відрізняв жуків цього роду від інших однорогих жуків (наприклад від копрів).[3] Жука-носорога зобразив на одній зі своїй гравюр 1590 року фламандський живописець Йоріс Хуфнагель[en].[4]
Декілька видів є шкідниками сільського господарства. Найбільш небезпечним для культурних пальмових дерев у Південній Азії є Oryctes rhinoceros, а у Північній Африці та на Близькому Сході фінікові пальми пошкоджує Oryctes agamemnon.
Род включает в себя более 40 видов, широко распространённых в восточном полушарии. В Палеарктике обитает 7 видов, из которых 5 видов для неё эндемичны. Наибольшее количество видов — 34, встречается в Эфиопской области, из них более 12 видов распространено на Мадагаскаре, причём 11 видов для него эндемичны. В Индо-Малайской области встречается 4 вида. В Австралийской области известен 1 вид — Oryctes rhinoceros, завезённый на многие острова Тихого океана.
Род включает в себя более 40 видов, широко распространённых в восточном полушарии. В Палеарктике обитает 7 видов, из которых 5 видов для неё эндемичны. Наибольшее количество видов — 34, встречается в Эфиопской области, из них более 12 видов распространено на Мадагаскаре, причём 11 видов для него эндемичны. В Индо-Малайской области встречается 4 вида. В Австралийской области известен 1 вид — Oryctes rhinoceros, завезённый на многие острова Тихого океана.
Oryctes agamemnon (Burmeister, 1847) Oryctes amberiensis (Sternberg, 1910) Oryctes anguliceps (Fairmaire, 1901) Oryctes ata (Semenov & Medvedev, 1932) Oryctes augias (Olivier, 1789) Oryctes boas (Fabricius, 1775) Oryctes borbonicus (Dechambre, 1984) Oryctes capucinus (Arrow, 1937) Oryctes centaurus (Sternberg, 1910) Oryctes cherlonneixi (Dechambre, 1996) Oryctes chevrolati (Guérin-Méneville, 1844) Oryctes clypealis (Fairmaire, 1897) Oryctes colonicus (Coquerel, 1852) Oryctes comoriensis (Fairmaire, 1893) Oryctes congonis (Endrödi, 1969) Oryctes curvicornis (Sternberg, 1910) Oryctes dollei (Fairmaire, 1897) Oryctes elegans (Prell, 1914) Oryctes erebus (Burmeister, 1847) Oryctes forceps (Dechambre, 1980) Oryctes gigas (Castelnau, 1840) Oryctes gnu (Mohnike, 1874) Oryctes gracilis (PRELL, 1934) Oryctes heros (Endrödi, 1973) Oryctes hisamatsui (Nagai, 2002) Oryctes latecavatus (Fairmaire, 1891) Oryctes mayottensis (Dechambre, 1984) Oryctes minor (Waterhouse, 1876) Oryctes monardi (Beck, 1942) Oryctes monoceros (Olivier, 1789) Жук-носорог обыкновенный (Linnaeus, 1746) Oryctes nudicauda (Arrow, 1910) Oryctes ohausi (Minck 1913) Oryctes owariensis (Palisot de Beauvois, 1807) Oryctes politus (Fairmaire, 1901) Oryctes prolixus (Wollaston, 1864) Oryctes pyrrhus (Burmeister, 1847) Oryctes ranavalo (Coquerel, 1852) Oryctes rhinoceros (Linnaeus, 1758) Oryctes richteri (Petrovitz, 1958) Oryctes sahariensis (De Mire, 1960) Oryctes sinaicus ?? — статус вида оспаривается Oryctes simiar (Coquerel, 1852) Oryctes sjoestedti (Kolbe, 1905) Oryctes tarandus (Olivier, 1789) Oryctes vicinus (Gahan, 1900)
