Common Whitethroat

Die Witkeelsanger (Sylvia communis) is 'n gelokaliseerde algemene voël en Palearkties-broeiende trekvoël. Die voël kom een-een in droë boomveld, veral doringveld in dorre savanne voor. Die voël is 14 cm groot en weeg 12 - 20 gram. In Engels staan die voël bekend as die Common Whitethroat

Wyfie met kuikens.

Sien ook

• Alfabetiese lys van Suid-Afrikaanse voëls
• Lys van Suid-Afrikaanse voëls (Groepeer)
• Lys van Suider-Afrikaanse voëls volgens wetenskaplike name

Bron

• Sasol Voëls van Suider-Afrika. Struik Nature. Vierde Uitgawe 2011. ISBN 978-1-77007-926-7

Verwysings

Hierdie artikel is ’n saadjie. Voel vry om Wikipedia te help deur dit uit te brei.

Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como ^NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO.

Papuda les sebes
in Nederlandsche Vogelen (Dutch Birds),
vol. 2 (1789)

Sylvia communis ye una especie d'ave paseriforme de la familia Sylviidae.

Descripción

La papoxa presenta un llargor de 14 cm, valumbu de 22 cm, ya iris castañu de 3'5 mm Ø. El plumaxe pasa desapercibíu, el machu tien la cabeza nun tonu gris ceniza hasta debaxo del güeyu, coles partes cimeres en pardu acoloratáu, con delles plumes de les nales en color castañu, el gargüelu ye blanca, les restantes partes inferiores abuxaes y el pechu blancuciu, llixeramente irisado d'un tonu marrón clarín. Nesta especie la fema ye bien similar, namái que tien la cabeza pardusca y el pechu daqué más acoloratáu.

Hábitat

Desenvolver en terrenes abiertos con parrotales baxos, esto ye, n'espacios abiertos cubiertos de carba, yá que se mueve por carba de majuelos, sebes de carba, artos, genistas, boxes, enebros, sabines y uzes ente otros, onde puede despintase mientres sigue'l cursu de la so vida. Alcontráu en llenderos con parrotales y maleces, en campos de cultivu, praderíes y bosquetes. Evita vivir cerca d'espacios habitaos, y de normal tienen rocea de l'actividá urbana, anque n'ocasiones puede reparase nes proximidaes de pueblos.

Dieta

Son aves principalmente insectívores, basando la so dieta en pulgones, guxanos, caparines, formigues, abeyes, mosquitos y mosques, ente otros, que caza ensin fuelgu. Sicasí tamién puede inxerir, sobremanera pel branu, ceberes, les zarzamoras de los artos onde se despinten, y los frutos de, por casu, majuelos y prunos.

Distribución

• Mundial:

La papoxa tien una área de cría ampliu pos s'estiende a casi toa Europa, quitando'l norte y los montes escandinavos. Distribúyese tamién per Asia occidental hasta'l ríu Yenisei, con dellos nucleos en Berbería, Israel, montes d'Irán y Turquestán. Invernante n'África tropical, onde s'alcuentra a lo llargo del mes de setiembre y primer quincena d'ochobre.

• España:

Páxaru branizu en toa España. Nidificante presente en toles Comunidaes Autónomes peninsulares, con una mayor y más continua distribución nel terciu norte peninsular.

Referencies

Enllaces esternos

• Wikimedia Commons acueye conteníu multimedia sobre Papuda les sebes.

• Ficha de la especie (PDF), por Javier Blasco-Zumeta

An devedig-spern (pe yaouterig) a zo un evn bihan, Curruca communis pe "Sylvia communis" an anv skiantel anezhañ.

Doareoù pennañ

Boued

Annez

Bevañ a ra al labous dreist-holl en Europa^[1].

Rummatadur

Liamm diavaez

Muioc'h a restroù diwar-benn

Devedig-spern

a vo kavet e Wikimedia Commons.

• Curruca communis war al lec'hienn Avibase.

Notennoù ha daveennoù

La tallareta vulgar (Sylvia communis), anomenada també busqueret de batzer a les Balears i busquereta de casquet al País Valencià, és un passeriforme comú i estès, cria a Europa i a gran part de l'Àsia occidental temperada. És fortament migrador, i hiverna a l'Àfrica, península aràbiga i Índia.

Viu en camp obert i conreus i on hi hagi arbusts per fer els nius, pon de 3 a 7 ous. És insectívor però pot menjar fruits.

Referències

• BirdLife International (2004). Sylvia communis. Llista Vermella de la UICN, Unió Internacional per a la Conservació de la Natura, 2006. Consultat el 12 de maig del 2006 (en anglès). L'entrada de la base de dades inclou una justificació de per què aquesta espècie és de risc mínim
• Helbig, A. J. (2001): Phylogeny and biogeography of the genus Sylvia. In: Shirihai, Hadoram: Sylvia warblers: 24-25Plantilla:Verify source. Princeton University Press, Princeton, N.J.. ISBN 0-691-08833-0
• Jønsson, Knud A. & Fjeldså, Jon (2006): A phylogenetic supertree of oscine passerine birds (Aves: Passeri). Zool. Scripta 35(2): 149–186. doi::10.1111/j.1463-6409.2006.00221.x (HTML abstract)

Enllaços externs

• Ageing and sexing (PDF) by Javier Blasco-Zumeta
• Avibase

Aelod o deulu'r Sylviidae yw'r Llwydfron (Sylvia communis). Mae'n aderyn cyffredin trwy Ewrop a gorllewin Asia.

Mae'r Llwydfron yn aderyn mudol, sy'n treulio'r gaeaf yn Affrica, Arabia a Phacistan. Adeiledir y nyth mewn llwyn, ac mae'n dodwy 3-7 wy. Mae gan y ceiliog ben llwyd a gwddw gwyn amlwg, gyda brown ar yr adenydd. Nid oes gan yr iar ben llwyd, ac mae'r gwyn ar y gwddw yn llai amlwg.

Mae'r Llwydfron yn aderyn pur gyffredin yng Nghymru, fel rheol mewn tir agored gyda llwyni.

Pěnice hnědokřídlá (Sylvia communis) je malým druhem pěvce z čeledi pěnicovitých (Sylviidae).

Taxonomie

Polytypický druh se 4 subspeciemi:^[2]

• S. c. communis Latham, 1787 – hnízdí v Evropě, severním Turecku a severozápadní Africe; zimuje hlavně v západní a střední Africe.
• S. c. volgensis Domaniewski, 1915 – hnízdí v rozmezí od jihovýchodní části evropského Ruska východně po jihozápadní Sibiř a Kazachstán; zimoviště nejsou přesně známá.
• S. c. icterops Ménétries, 1832 – hnízdí v Turecku, Levantu, Kavkazu, Zakavkazí a v rozmezí od severního Íránu východně po Turkmenistán; zimuje ve východní a jižní Africe.
• S. c. rubicola Stresemann, 1928 – hnízdí v rozmezí od Altaje východně po severní Mongolsko; zimuje ve východní a jižní Africe.

Sylvia communis
in Nederlandsche Vogelen (en:Dutch Birds), Vol. 2 (1789)

Popis

Menší než vrabec. Dorůstá délky 13–15 cm a v rozpětí křídel měří 19–23 cm. Hmotnost se pak pohybuje mezi 12–17 g. Svrchní stranu těla má šedohnědou, spodinu bělavou a boky světle hnědé. Ramenní letky a velké krovky jsou rezavohnědě vroubené. Ocas má tmavý, se světlými vnějšími okraji, krk bílý a končetiny hnědé. Je pohlavně dimorfní. Samci mají šedou hlavu, široký bílý proužek kolem oka, narůžovělou hruď a okrově červené duhovky. Samice mají hlavu hnědavou, hruď světle béžovou a duhovky hnědé. Mladí ptáci se podobají samicím.

Hlas

Zpěv, kterým se samci ozývají z vyvýšených míst nebo za krátkého třepotavého letu, je rychlý, hlasitý a složený z řady žvatlavých zvuků. Vábí tlumeným „vehd–vehd“ nebo „void–void“, varuje hrubým „varr“.

Rozšíření

Hnízdí ve většině Evropy s výjimkou severní Skandinávie, v Malé, západní a střední Asii a severozápadní Africe. Ve střední Evropě se zdržuje od dubna do září. Náleží mezi druhy tažné na dlouhou vzdálenost, zimuje v subsaharské Africe, Arábii a Pákistánu.

Výskyt

K hnízdění vyhledává otevřené krajiny s porosty keřů, nejlépe trnitých, paseky, okraje lesů, remízky a parky. V České republice se vyskytuje na většině území od nížin až po 1800 m n. m.^[3]

Početnost

Na jaře 1969 byl během pozorování jarního příletu pěnic hnědokřídlých na hnízdiště zaznamenán masivní úbytek jedinců. Z průzkumu, který se snažil tento pokles vysvětlit, následně vyplynulo, že příčinou je vysušování jižního okraje Sahary, Sahelu, které přímo působí na početnost druhu. Během jediné zimy přitom zapříčinilo např. vymizení 70 % populace hnízdící ve Velké Británii.^[4] Početnost druhu se v celé Evropě dramaticky snižovala až do začátku 70. let,^[5] od roku 1980 pak u ní lze zaznamenat mírný vzestup.^[4]

Na stavech pěnice hnědokřídlé se podepisuje také mícení remízků a pásů křovin v otevřené krajině, následkem kterého přichází o svá hnízdiště. I přes všechny nepříznivé vlivy je však stále běžným druhem pěvce, jehož početnost je jen v Evropě odhadována na 7–22 milionů hnízdících párů.^[6] V České republice pak hnízdí v počtu 90–180 tisíc párů.^[3]

Potrava

Živí se hlavně hmyzem, pavouky a měkkýši, na podzim požírá také bobule.

Hnízdění

Hnízdo pěnice hnědokřídlé s vejci

Pohlavně dospívá v prvním roce života. Ve střední Evropě hnízdí 1x až 2x ročně od května do července. Miskovité hnízdo z trávy, kořínků a chlupů staví dobře skryté v keřích nebo v jiné husté vegetaci, často v porostech kopřiv. Vždy se nachází nízko, obvykle ve výšce 20–50 cm nad zemí. V jedné snůšce je 4-5 světlých, hnědě skvrnitých, 18,4 x 14,0 mm velkých^[3] vajec, na kterých sedí po dobu 11–13 dnů střídavě oba rodiče. Mláďata pak hnízdo opouští po 10–12 dnech a ještě asi 1 týden jsou krmena mimo něj. Nejvyšší zaznamenaný věk je 7 let a 10 měsíců.^[7]

Odkazy

Reference

1. ↑ Červený seznam IUCN 2018.1. 5. července 2018. Dostupné online. [cit. 2018-08-10]
2. ↑ Greater Whitethroat (Sylvia communis) [online]. Internet Bird Collection [cit. 2011-03-12]. Dostupné online. (anglicky)
3. ↑ ^{a b c} DUNGEL, Jan; HUDEC, Karel. Atlas ptáků České a Slovenské republiky. Praha: Academia, 2001. ISBN 9788020009272. S. 194.
4. ↑ ^{a b} WHITETHROAT [online]. British Trust for Ornithology [cit. 2011-03-12]. Dostupné online. (anglicky)
5. ↑ Springwatch [online]. BBC [cit. 2011-03-12]. Dostupné online. (anglicky)
6. ↑ http://www.biologiezentrum.at/pdf_frei_remote/DENISIA_0007_0354-0355.pdf
7. ↑ European Longevity Records [online]. European Union for Bird Ringing [cit. 2011-03-12]. Dostupné online. (anglicky)

Literatura

• Svensson, L.; Grant, P. J.; Mullarney, K.; Zetterström, D.: Der neue Kosmos-Vogelführer - Alle Arten Europas, Nordafrikas und Vorderasiens. Franckh-Kosmos Verlags-GmbH & Co., Stuttgart. 1999. ISBN 3-440-07720-9 (německy)
• Berthold, Peter; Vogelzug - Eine aktuelle Gesamtübersicht. WBG, Darmstadt. 2007. ISBN 978-3-534-20267-6 (německy)
• Bezzel, Einhard: Ptáci. Rebo Productions CZ, Dobřejovice. 2003. ISBN 978-80-7234-292-1
• Dierschke, Volker: Ptáci. Euromedia Group, k. s., Praha. 2009. ISBN 978-80-242-2193-9

Externí odkazy

• Obrázky, zvuky či videa k tématu pěnice hnědokřídlá ve Wikimedia Commons
• Galerie pěnice hnědokřídlá ve Wikimedia Commons
• Taxon Sylvia communis ve Wikidruzích
• Whitethroat Sylvia communis [Latham, 1787] [online]. British Trust for Ornithology [cit. 2011-03-12]. Dostupné online. (anglicky)
• COLLIN, Didier. Fauvette grisette [online]. Oiseaux.net [cit. 2011-03-12]. Dostupné online. (francouzsky)
• Galerie hlasů pěnice hnědokřídlé na webu xeno-canto Europe

Tornsangeren (latin: Sylvia communis) er en 14 centimeter stor spurvefugl, der yngler i det meste af Europa og det vestlige Asien. Om vinteren trækker den sydpå til det tropiske Afrika, Arabien og Indien.

Ligeson andre sangere kendes tornsanger bedst på sin sang, der som regel er en kort strofe på et sekund: Vil I, vil I bare se!

Kilde/Eksterne henvisninger

• Benny Génsbøl, Nordens fugle - en felthåndbog, 1987. ISBN 87-12-01619-5.
• DOF's beskrivelse af Tornsangeren.

• Wikimedia Commons har flere filer relateret til Tornsanger

De hagekrûper (Sylvia communis) is in sjongfûgel út de famylje fan sjongers (Sylviidae) dy't rûnom yn Europa foarkomt.

De hagekrûper is 13 oant 15 sm lang en waacht 12 oant 17 gram. It fûgeltsje fret spinnen, slakjes, beien, ynsekten en larven.

Yn de maitiid rekket it mantsje tige optein, hy fljocht fan takke nei takke, mei de sturt útset en it kûfke opset.
Syn sang is ôfwikseljend mei hastich útstjitten noaten, at er triljend út in hage opfljocht en him dêr dan wer yn weromfalle lit.

It is in trekfûgel, dy't de winter yn Afrika trochbringt.

Keppelings om utens

• SoortenBank.nl beskriuwing, ôfbylden en lûd
• SOVON - Fersprieding en talsûntjouwing yn Nederlân

Tiaknang faan suurnpiipern.

A suurnpiiper (^(wi.) gräindiksmöker) (Sylvia communis) as en sjongfögel ütj at famile faan a Sylviidae.

Ferwisang efter bütjen

Wikimedia Commons hää bilen of filmer tu:

Wikispecies hää en artiikel tu:

Sylvia communis (wheybeard, beardie, bletherin Tam, kittie white-hause, muff, chirr muffit, nettle-creeper, wheet, whitin) is a common an widespread teepical warbler tha breeds ootthrou Europe an athort muckle o temperate wastren Asie.

References

Tyrniljómari (frøðiheiti - Sylvia communis)

Sí eisini

• Fuglar í Føroyum

Волосинка

Співаючій самець

Волосинка (Sylvia communis) є малым видом співака з родины Sylviidae.

Опис

Меншый як воробель. Росте до довжкы 13–15 цм a роспятя крыл мірять 19–23 цм. Вага пак колыше міджі 12–17 ґ. Верьхню часть тїла мать сивобуру, спід білавый і бокы світло буры. Раменны пірка і великы кровкы суть арджаво врубчаты. Хвіст мать тмавый, із світлишыма краями, карк білый і лабкы буры. Є поглавно діморфный.. Самцї мають сиву голову, шыроку білу смужку коло ока, ружовкасту грудь а окрово червены дуговкы ока. Саміцї мають голову бураву, грудь світло бежову і буры дуговкы. Молоды птахы іся подобають саміцям.

Спів, якым ся самцї озывають з высшых місць або за куртого трепавого лїтаня, є швыдкый, голосный і зложеный з жватлявых звуків. Вабить тлуменым „вегд-вегд“ або „воід–воід“, варує грубым „варр“.

Росшырїня

Гнїздить у векшынї Европы з вынятком северной Шкандінавії, в Малій Азії, западній і середнїй Азії і северозападнїй і северозападнїй Африцї. В середнїй Европі ся стримує од апріля до септембра. Належыть міджі стяговавы виды на довгу оддаленост, зимує в субсагарьскій Африцї, Арабії і Пакістанї.

Про гнїздїня выглядавать одкрыты країны з поростами кряків, найлїпше тернистых, краї лїсив, паркы ітд.

Страва

Жывить ся головно хробаками, павуками, слимаками, на осїнь тыж жере бобулї.

Гнїздїня

Поглавно дозрївать в першім роцї жывота. В середнїй Европі гнїздить 1x аж 2x ročně од мая до юла. Міскове гнїздо з травы, корїнків і хлупів будує добрї скрыте в крякаг або в інпій густій веґетації, часто в поростах копрівы. Все ся находить низко, звычайно у вышцї 20–50 цм над землёв. В єдній зношцї є 4-5 світлых, буро флякастых, 18,4 x 14,0 мм великых яєць, на котрых сидять по час 11-13 днїв черяво обомі родічі. Молодята пак гнїздо опущають по 10–12 днях і іщі дас 1 тыждень суть мімо нёго кормлены. Найвысшый зазначеный вік є 7 років і 10 місяцїв.

Чісленость

В ярї 1969 быв бігом позорованя ярьного прилїтаня волосинок на гнїздовиска зазначеный масівный пропад чісла екземпларів. З дослїджованя, яке пробовало тот пропад высвітлити наслїдно выплинуло, же прічінов є высушованя южного окрая Сагары, Сагелу, котре прямо пособить на чісленость виду. Бігом єдиной зимы притім запрічінило счезнутя 70 % популації гнїздячой у Великій Брітанії. Чісленость виду ся в цїлій Европі драматічно знижовала аж до початку 70. років, од roku 1980 потім у нёй годен зазначіти слабый рост.

Одказы

Референції

Література

• Svensson, L.; Grant, P. J.; Mullarney, K.; Zetterström, D.: Der neue Kosmos-Vogelführer - Alle Arten Europas, Nordafrikas und Vorderasiens. Franckh-Kosmos Verlags-GmbH & Co., Stuttgart. 1999. ISBN 3-440-07720-9 (německy)
• Berthold, Peter; Vogelzuґ - Eine aktuelle Gesamtübersicht. WBG, Darmstadt. 2007. ISBN 978-3-534-20267-6 (německy)
• Bezzel, Einhard: Ptáci. Rebo Productions CZ, Dobřejovice. 2003. ISBN 9788072342921
• Dierschke, Volker: Ptáci. Euromedia Group, k. s., Praha. 2009. ISBN 978-80-242-2193-9

Екстерны одказы

• Ґалерія голосів волосинкы на вебі xeno-canto Europe

Вэдыщхъуэ (лат-бз. Sylvia communis) — вэд лъэпкъым щыщ лӀэужьыгъуэщ.

Нэхъ цӀыкӀу щхьэкӀэ зэкӀужщ. Хъум и щхьэщыгур щхъуэ-фӀыцӀафэщ, тхыцӀэр щхъуэ-морафэщ. Анэм и щхьэщыгури тхыцӀащхьэри щхъуэ-морафэщ.

Вэдыщхъуэхэр щопсэу Еуропэм (ищхъэрэ дыдэм щымыхъукӀэ), Азиэм и щӀыпӀэ щхьэхухэм, Къаукъазым, Сыбырым, Ищхъэрэ-КъуэхьэпӀэ Африкэм. ЩӀымахуэр ирах Африкэ тропикхэм, Аравиэм, Индиэм.

Щогъуалъхьэ мэз лъапэхэм, мэз гъэуапӀэхэм, къуэхэм, хьэсэ зэпылъыпӀэхэм къыщыкӀ чыцэ гуэрэнхэм. Абгъуэр метрэ ныкъуэ нэхъ лъагэу тыриӀэткъым.

Тхылъхэр

• Адыгэхэм я къуалэбзу щӀэныгъэр. Брат Хьэсин. Черкесск. 2007 гъ.

Обичното грмушарче (науч. Sylvia communis) е вообичаена, широко распространета мала врапчевидна птица која се размножува низ Европа и умерена западна Азија. Таа е птица преселница, што зимува во тропска Африка, Арабија и Пакистан. Оваа птица гнезди во Македонија.

Опис

Обичното грмушарче е една од неколкуте Sylvia видови каде се разликуваат мажјаците од женките, со полов диморфизам. Птицата е со големина на врапче, долга 13-15 см. Кај мажјаците, главата и тилот се пепелави, а грбот и крилјата кафеави. Опашката е кафеава со бели рабови. Градите се кремаворозови, стомакот белкав, а грлото бело. Горниот дел од крилјата имаат портокаловокафеави рабови. Женката нема пепелави пердуви на главата, таа е кафеава, а долниот дел сличен, малку посветол. Грлото не е бело, туку е белкаво. Кога стоии, кај птицата е карактеристична ’рѓакафеавата боја на крилото.^[2] Очите кај мажјаците се светло портокалови, а кај женките жолтокафеави до маслинавокафеави.

Однесување

Живеалиште

Оваа птица најчесто се среќава во рамнините и предпланинските падини. Живее во отворени предели со грмушки: пасишта, ливади, периферии на шуми, овоштарници, обработливи површини и паркови во градовите. Во живеалиштето мора да има грмушки каде птиците ги прават своите гнезда. Ги избегнува иглолисните густи шуми.

Исхрана

Слично на повеќето грмушарчиња и овој вид, исто така, се храни со инсекти, кои ги собираат по гранките на дрвјата и грмушките и ретко на земја. Јаде бубачки, мали мушички, комарци, пајаци, ларви, мекотели, скакулци, пеперуги и нивните гасеници. Малите се хранат исклучиво со многу мека и нежна храна - гасеници на пеперуги и пајаци. Наесен конзумираат и ситни меки плодови и семиња. Јадат капини, малини, глог и друго. По напуштањето на гнездото на младите и од второто легло, возрасните и младите почнуваат активно да се хранат, за да акумулираат масти, кои им се потребни за долгата миграција. Овие птици се многу корисни како прочистувачи на лисјата и плодовите од штетните инсекти.

Огласување

Пеењето на обичното грмушарче е брзо со стругави звуци со три надолни тонови. Звуците кои ги создава може да се опишат како тир-ли-ви-тир-ли-чет-чит-читирли, а кога е вознемирено испушта кратко, јасно и силно чек. Почетокот на пеењето е тивко, а крајот - силен и остар. Како и повеќето грмушарчиња брзо го прифаќа пеењето на другите видови и со задоволство го имитира. За разлика од другите грмушарчиња, обичното пее и за време на летањето.

Размножување

Женка со пилиња

Парењето започнува веднаш по пристигнувањето од преселбата, а обично порано пристигаат мажјаците. Тие пеат, качени на високите гранки на дрвјата и грмушките, за да ги привлечат женките. Тие пеат летнувајќи нагоре и директно спушатајќи се надолу, засолнувајќи се во грмушките. Додека се во воздух два-трипати ја повторуваат песната.

Гнездото го прават директно на земјата, во пониските делови на сувите грмушки или во густите високи треви, коприви, плевел и др., не повисоко од 25 см од земја. Изградбата ја започнува кога вегетацијата бувнува, за да го скрие гнездото. Ова обично се случува не порано од почетокот на јуни. Го гради од трева и корења, а внатре го постила со мов, коса и сл. Несе од 4 до 6 јајца, светло жолти, зеленкави или кафеавкави, испрскани со маслинавокафеави или виолетовосиви дамки. Понекогаш дамките се толку многу, што целосно ја покриваат позадината. Големината им е 17-20 мм во должина и 13-14 мм во ширина. Само женката ги инкубира јајцата во тек на 11-12 дена. Младенчињата остануваат кај родителите околу 10-12 дена, по што го напуштаат гнездото. Во Јужна Европа често одгледуваат и второ легло.

Статус

Популацијата на видот во Европа се проценува на 14-25 милиони парови кои формираат 50 до 74% од целата светска популација. Таа е нерамномерно распределена и на површина од 1 км² може да има до десетина пара. Според првичните податоци од мониторингот на обичните видови птици, овој вид е со силно растечки тренд во Европа. Проценката на глобалната големина на популацијата во 2001 година е меѓу 57 и 150 милиони птици. Спред Црвената листа, оваа птица е во категоријата на вид со најмала загриженост^[3].

Наводи

• Helbig, A. J. (2001): Phylogeny and biogeography of the genus Sylvia. In: Shirihai, Hadoram: Sylvia warblers: 24-25. Princeton University Press, Princeton, N.J. ISBN 0-691-08833-0
• Jønsson, Knud A. & Fjeldså, Jon (2006): A phylogenetic supertree of oscine passerine birds (Aves: Passeri). Zool. Scripta 35(2): 149–186. doi:10.1111/j.1463-6409.2006.00221.x (HTML abstract)

Сăрă чечен кайăк

Сăрă чечен кайăк - çерçирен пĕчĕкрех кайăк. Çăмартисем (4-6) шурă е симĕсрех тĕслĕ, хăмăр пăнчăсемлĕ. Йăвисене çӳллех мар çăра тĕмсем е çӳллĕ ӳснĕ курăк хушшинче тăваççĕ. Çĕр çинчен 20-30 см. çӳллĕшĕнче яваççĕ тарăн чашăк йышлĕ йăвине. Çу каçа икĕ пуслăх çитĕнтереççĕ. Апатне тĕм тураттисем, курăк тунисем тăрăх сиксе çӳресе пуçтараççĕ: пĕчĕк нăрăсем, лĕпĕшсемпе вĕсен хурчĕсем, шăнасем, шăрчăксем, хăнкăласем. Кĕркунне енне çырласем те çиет. Чăваш енне çу уйăхĕнче çитеççĕ. Авăн уйăхĕнче вĕçсе каяççĕ. Пирĕн тăрăхра тĕрлĕ чечен кайăксен йышĕ пысăк.

Литература

• Жизнь животных: В 6 т. Т. 5: Птицы/под ред. Гладкова Н. А., Михеева А. В. — М.: Просвещение, 1970. — 675 с.
• Энциклопедия декоративных и экзотических птиц/ Авт-сост. А. П. Умельцев. — М.: Локид-Пресс, 2002. — 368 с ISBN 5-320-00436-2

Асăрхавсем

Каçăсем

• Позвоночные животные России: Серая славка

һоро килейек, шәгүрәкәй (лат. Серая славка, лат. Sylvia communis— турғай һымактар отрядендәге ҡошсоҡ.

Ҡылыҡһырлама

Турғайҙан бер аҙ бәләкәйерәк. Ҡыуаҡтарҙа һикергеләп йөрөүсе теремек ҡош. Кәүҙәһенең һырт яғы һорғолт көрән, түбәһе һоро. Яурындарында ерән ҡауырһындар бар. Кәүҙәһенең аҫ яғы алһыу аҡ. Башҡа киле-йектәрҙән яурындарындағы ерән ҡауырһындары менән айырыла.

Тауышы

Тауышы киҫкен генә: «тек-тек». Сырҡылдап һайрауын яҡынса: «Шәгүрәкәй, килеп кит, килеп кит»,— тигәнгә оҡшаталар.

Йәшәү рәүеше

Асыҡ ерҙәге ҡыуаҡлыҡтарҙа йәшәй. Төрлө бөжәктәр, көҙгөһөн еләк менән туҡлана. Күсмә ҡош. Киң генә таралған. Ҡыуаҡта оялай. Ҡара-көрән таплы аҡ йәки йәшкелт йомортҡалары, ғәҙәттә, 5 бөртөк була.

Әҙәбиәт

• Э.Ф. Ишбирҙин. Башҡортостан ҡоштары китабы. Өфө,1986 йыл. ИБ №3478 28.693.35 И 90
• Остапенко В. А. Птицы в вашем доме: Справочное пособие. — М.: Арнадия, 1996. - ISBN 5-88666-011-9

Иҫкәрмәләр

The common whitethroat or greater whitethroat (Curruca communis) is a common and widespread typical warbler which breeds throughout Europe and across much of temperate western Asia. This small passerine bird is strongly migratory, and winters in tropical Africa, Arabia, and Pakistan.

Taxonomy

The English ornithologist John Latham described the common whitethroat in 1783 in his A General Synopsis of Birds but introduced the binomial name Sylvia communis in the supplement to this work which was published in 1787.^[3][4] The specific communis is Latin for "common".^[5] The common whitethroat is now placed in the genus Curruca that was introduced by the German naturalist Johann Matthäus Bechstein in 1802.^[6][7]

This species may appear to be closely related to the lesser whitethroat, the species having evolved only during the end of the last ice age similar to the willow warbler and chiffchaffs. However, researchers found the presence of a white throat is an unreliable morphological marker for relationships in Curruca, and the greater and lesser whitethroats are not closely related.^[8][9] A molecular phylogenetic study of the Sylviidae published in 2011 found that within the genus Curruca the common whitethroat and the lesser whitethroat are members of different clades and are thus not sister species.^[10]

Four subspecies are recognised:^[7]

• C. c. communis (Latham, 1787) – breeds in Europe to north Turkey and north Africa; winters in west and central Africa
• C. c. volgensis (Domaniewski, 1915) – breeds in southeast European Russia, west Siberia and north Kazakhstan; winters in east and south Africa
• C. c. icterops (Ménétries, 1832) – breeds in central Turkey to Turkmenistan and Iran; winters in east and south Africa
• C. c. rubicola (Stresemann, 1928) – breeds in mountains of central Asia; winters in east and south Africa

Description

This is one of several Curruca species that has distinct male and female plumages. Both sexes are mainly brown above and buff below, with chestnut fringes to the secondary remiges. The adult male has a grey head and a white throat. The female lacks the grey head, and the throat is duller.

The whitethroat's song is fast and scratchy, with a scolding tone. The hoarse, slightly nasal, call sounds like wed-wed or woid-woid. The warning cry is long-pulled, rough tschehr which resembles that of the Dartford warbler.

Eggs, Collection Museum Wiesbaden, Germany

Female with chicks

Cuculus canorus canorus in a clutch of Sylvia communis - MHNT

Distribution and habitat

This is a bird of open country and cultivation, with bushes for nesting. The nest is built in low shrub or brambles, and 3–7 eggs are laid. Like most warblers, it is insectivorous, but will also eat berries and other soft fruit.

In Europe, western and eastern populations of common whitethroats have contrasting moulting and pre-migratory fueling strategies to capitalise on food supplies before departing their breeding and non-breeding grounds.^[11]

References

Wikimedia Commons has media related to Sylvia communis.

La Blankgorĝa silvio aŭ Blankagorĝa silvio, Sylvia communis, estas komuna kaj disvastigata specio de birdo de la familio de Silviedoj kaj de ties plej tipa genro nome Sylvia aŭ silvioj, kiuj estas grizecaj aŭ grizecbrunaj insektovoruloj. Ĝi reproduktiĝas tra Eŭropo kaj tra multe de moderklimata okcidenta Azio. Tiu malgranda paserina birdo estas tre migranta kaj vintrumas en tropikaj Afriko, Arabio kaj Barato.

Tiu estas unue el kelkaj specioj de Sylvia kiuj havas distingajn masklajn kaj inajn plumarojn, temas pri seksa duformismo. Ambaŭ seksoj estas ĉefe brunaj supre kaj helsabolokoloraj sube, kun helbruna nuanco en brusto kaj flankoj kaj brunaj areoj en la duarangaj flugilplumoj. Masklaj plenkreskuloj havas grizan kapon kaj blankan gorĝon, tio lasta nomigas la specion. La ino havas brunan kapon anstataŭ grizan, kaj ŝia gorĝo estas pli senkolora. La flankaj bordoj de la vosto estas blankaj.

La kanto de la Blankgorĝa silvio estas rapida kaj raspa, kun plendema tono.

Tiu specio komune estis konsiderata tre rilata al la Babilema silvio, kiu estas tre simila. Oni sugestis, ke ambaŭ specioj separiĝis en la lasta glaciepoko simile al la disigo inter la Ĉifĉafo kaj la Fitiso, kun ties prauloj limigitaj en du enklavoj, unu sudoriente kaj alia sudokcidente de Eŭropo. Kiam la glacio retiriĝis, la du formoj supozeble ne plu rekonis unu la alian kiel la sama specio. Tamen, sciencistoj pristudis tiun aferon kaj konstatis, ke fakte tiuj du taksonoj ne estas tre proksime parencoj kaj ke la blankaj gorĝoj estas nefideblaj morfologiaj markoj de la rilatoj en Sylvia. Brunaj flugilmakuloj, kiel blankaj gorĝoj, ŝajne estas pleziomorfaj, kaj indikas filogenikon. Krom la fakto ke la Blankgorĝa silvio ne estas proksime rilata al la grupo de la Babilema silvio, malmulte povas esti solvata ĉar ŝajne temas pri apenaŭ bazaj taksonoj.(Helbig 2001, Jønsson & Fjeldså 2006)

Tiu estas birdo de malferma kamparo kaj kultivejoj, kun arbustoj por nestumado. La nesto estas konstruita en malalta arbusto aŭ rubuso, la ino demetas 3-7 ovojn. Kiel plej parto de silvioj, ankaŭ tiu ĉi estas insektovora, sed povas manĝi ankaŭ berojn kaj aliajn mildajn fruktojn.

Referencoj

Pruunselg-põõsalind (Sylvia communis) on tavaline ja laialt levinud linnuliik põõsalindlaste sugukonnast põõsalinnu perekonnast.

Levila

Pruunselg-põõsalind elutseb Euroopas, Kaukaasias ning Lääne-Aasias. Ta talvitub troopilises Aafrikas, Araabia poolsaarel ja Pakistanis. Eestis on pruunselg-põõsalind üldlevinud rohkearvuline haudelind^[2], tema arvukust hinnatakse 0,6–1,0 miljonile pesitsevale paarile ^[3].

Välimus

Pruunselg-põõsalind meenutab väliselt samasse perekonda kuuluivat väike-põõsalindu, kuid on pikema sabaga, heledama vikerkesta, heledamate jalgade ja ruskete ääristega küünra-hoosulgedega. Keha pikkus on kuni 15 cm, tiiva pikkus 7,1...7,6 cm.

Elupaik

Pruunselg-põõsalind elutseb kultuurmaastikel, metsaservades, põlluäärtes ja põõsastikes.

Pesitsemine

Pruunselg-põõsalind saabub Eestisse mais ja lahkub septembris. Pesa ehitab maapinnale rohttaimestiku varju. Kurnas on 3–7 muna. Hauvad mõlemad vanalinnud, haudumine kestab 11–13 päeva. Pojad väljuvad pesast umbes kahe nädala vanuselt.

Toitumine

Pruunselg-põõsalind toitub putukatest nagu teisedki põõsalinnud. Sööb ka meelsasti mitmesuguseid marju ja pehmeid puuvilju.

Viited

Välislingid

• Pruunselg-põõsalind andmebaasis eElurikkus

• Sissekanne võrgukohal Eesti selgroogsed

Sasi-txinboa edo intsusa-txori arrunta (Sylvia communis) sylviidae familiako hegazti paseriformea da, hego-mendebaldeko Europa eta mendebaldeko Asiako eskualde epeletan bizi dena^[1].

Ezaugarriak

15 cm inguru luze da. Bizkarraldea arre gorrixka eta sabelaldea zuri gorrixka ditu. Oso iparraldeko lurraldeetan izan ezik, Europan eta Asian bizi da, eta Afrikan ematen du negualdia. Batez ere intsektuak jaten ditu.

Erreferentziak

Pensaskerttu (Curruca communis) on kerttuihin kuuluva, pirteästi laulava pusikoiden lintu.

Koko ja ulkonäkö

Pituus 13–15 cm, paino 14–16 g.

Pensaskertun vilahtaessa pensaikossa huomaa ensimmäiseksi ruosteenruskeat siiven yläpeitinhöyhenet, valkoisen kurkun ja pitkähkön pyrstön, joka usein on terhakasti pystyssä. Pensaskerttu on utelias ja melko peloton. Vanha koiras on keväällä kirkkaampi väreiltään, pää on harmaa ja kurkku laajalti puhtaanvalkoinen. Heinä–elokuisen sulkasadon jälkeen kaikki pensaskertut ovat hyvin samannäköisiä.

Ääniä on useita. Tyypillinen on ”väd-väd-väd…”, pitkinä sarjoina. Varoittaa pesällä käheästi surahtaen ja maiskuttavalla ”tsäk tsäk” äänellä. Laulu on hyvin reipas ja kiihkeä, lyhyt säe, jota voisi kuvailla vaikka näin: ”trii-tryy-tri-tryy-ti-ry”. Jotkut koiraat myös lavertelevat lehtokertun tapaan ja lisäävät säkeisiin matkintoja, jolloin laulu voi erehdyttävästi kuulostaa huonolta luhtakerttuselta. Kannattaa etsiä laulaja näkyviin.

Vanhin suomalainen rengastettu pensaskerttu on ollut 5 vuotta 10 kuukautta 17 päivää vanha. Euroopan vanhin on ollut brittiläinen, vähintään 6 vuotta 1 kuukautta vanha yksilö.

Levinneisyys

Eurooppa pohjoisimpia osia lukuun ottamatta ja tundran eteläpuolinen Aasia aina Mongoliaan saakka. Maailman populaation koko on noin 10 miljoonaa yksilöä.² Suomessa pesii 250 000–400 000 paria Lapin rajoille asti, pohjoisosissa laji on harvalukuinen. Pensaskerttu on muuttolintu, joka talvehtii Saharan eteläpuolisessa Afrikassa. Keväällä ensimmäiset palaavat vappuna ja pääosa toukokuun puolivälin jälkeen. Syysmuutto on elo–syyskuussa.

Elinympäristö

Pensaskerttu syömässä hyönteistä

Kaikenlaiset pensaikot ja korkeavartisia ruohoja kasvavat avomaat, kuten niityt, kedot, laitumet, täytemaa-alueet, pihat ja puutarhat sekä pelto-ojien, teiden ja junaratojen varret. Metsän sisällä pensaskerttua ei tapaa.

Lisääntyminen

Heinänkorsista rakennettu huteran näköinen pesä on matalalla pensaassa, risukasassa, vatukossa, nokkospuskassa tms. ruohokasvien varassa. Munintakausi alkaa toukokuun loppupuolella. Naaras munii tavallisesti 5 vaaleahkoa, pienipilkkuista munaa. Molemmat emot hautovat 11–12 vrk. Poikaset lähtevät pesästä jo ennen kuin osaavat kunnolla lentää, vajaan 2 viikon ikäisinä. Mahdollisesti jotkut parit pesivät kahdesti kesässä. Koiraalla voi olla 2 naarasta.

Ravinto

Hyönteissyöjä, joka syö myös muita selkärangattomia. Loppukesällä syö marjoja.

Lähteet

Aiheesta muualla

• Pensaskerttu Lintukuva.fi-verkkopalvelussa
• LuontoPortti: Pensaskerttu (Sylvia communis)
• ITIS: Sylvia communis (englanniksi)

Is éan í an gilphíb Is baill d'fhine na Sylviidae iad.

A papuxa común (Sylvia communis) é unha especie de ave paseriforme do xénero sylvia dentro da familia Sylviidae.

Descrición

A papuxa común presenta unha lonxitude de 14 cm, envergadura de 22 cm, e iris marrón claro de 3'5 mm Ø. A plumaxe pasa desapercibida, o macho posúe a cabeza nun ton gris cincento até debaixo do ollo, coas partes superiores en pardo avermellado, con algunhas plumas das ás en cor marrón claro, a gorxa é branca, as restantes partes inferiores agrisadas e o peito esbrancuxado, lixeiramente irisado dun ton marrón claro. Nesta especie a femia é moi semellante, só que ten a cabeza pardusca e o peito algo máis avermellado.

Hábitat

Desenvólvese en terreos abertos con matos baixos, é dicir, en espazos abertos cubertos de matogueira, xa que se move polas vides, sebes de matogueira, silveiras, buxos, enebros, sabinas e queirugas entre outros, onde pode agocharse mentres segue o curso da súa vida. Localizado en lindeiros con matogueiras, en campos de cultivo, pradarías e bosquetes. Evita vivir preto de espazos habitados, e normalmente recean da actividade urbana, aínda que en ocasións pode observarse nas proximidades de pobos.

Dieta

Son aves principalmente insectívoras, baseando a súa dieta en chinches, eirugas, bolboretas, formigas, abellas, mosquitos e moscas, entre outros, que caza sen descanso. Porén tamén pode inxerir, sobre todo no verán, cereais, e os froitos das matogueiras onde se agochan.

Distribución

• Mundial:

A papuxa común posúe unha área de cría ampla pois atopándose en case toda Europa, agás o norte e as montañas escandinavas. Distribúese tamén por Asia occidental até o río Enisei, con algúns núcleos en Berbería, Israel, montañas de Irán e Turquestán. Invernante en África tropical, onde se localiza ao longo do mes de setembro e primeira quincena de outubro.

• España:

Paxaro estival en toda España. Nidificante presente en todas as Comunidades Autónomas peninsulares, cunha maior e máis continua distribución no terzo norte peninsular.

Notas

Véxase tamén

Rudoji devynbalsė (lot. Sylvia communis, angl. Common Whitethroat, vok. Dorngrasmücke) – devynbalsinių (Sylviidae) šeimos paukštis, priklausantis devynbalsių genčiai. Paplitusi visoje Europoje ir Vakarų Azijoje. Migruojantis paukštis. Žiemoja tropikinėje Afrikoje, Arabijos pusiasalyje ir Indijoje.

Gyvena atvirose vietose. Lizdą krauna ant krūmų šakų. Deda 3-7 kiaušinius. Minta vabzdžiais, taip pat lesa uogas ir kitus vaisius.

Vikiteka

Brūnspārnu ķauķis (Sylvia communis) ir maza auguma ķauķu dzimtas (Sylviidae) dziedātājputns, kas ligzdo Eiropā, Āzijā un Ziemeļāfrikā, ziemo Āfrikā uz dienvidiem aiz Sahāras.^[1][2] Tam ir 4 pasugas.^[3]

Izplatība

Brūnspārnu ķauķis ir tipiska Latvijas lauku ainavas suga

Brūnspārnu ķauķis izplatīts visā Eiropā, izņemot tās tālākos ziemeļus un Islandi. Ārpus Eiropas tas ligzdo arī Ziemeļāfrikas rietumos, Turcijā, Aizkaukāzā, nelielā teritorijā Vidējos Austrumos un Āzijā līdz Baikālam, Altajam un Tjanšanam (joslā starp taigas zonas dienvidmalu un stepes zonas ziemeļmalu). Ziemo Āfrikā aiz Sahāras.^[2]

Latvijā

Latvijā brūnspārnu ķauķis ir parasts un izplatīts ligzdotājs. Tā ir tipiska Latvijas lauku ainavas suga, kas iekļauta Eiropas lauku putnu indeksā Latvijai.^[2][4] Sastopama nominālpasuga Sylvia communis communis.^[2] Pēdējā desmitgadē brūnspārna ķauķa populācija Latvijā pieaugusi par apmēram 30%, kas tiek vērtēts kā mērens pieaugums.^[4][5]

Izskats

Ziemas periodā brūnspārnu ķauķis paliek tumši brūns

Brūnspārnu ķauķis ir maza auguma, slaids dziedātājputns ar salīdzinoši lielu galvu un garu asti.^[6] Salīdzinot ar zvirbuli, brūnspārnu ķauķis ir mazāks par to.^[7] Toties salīdzinot ar ļoti līdzīgo gaišo ķauķi, tas ir nedaudz lielāks un ar garāku asti.^[8] Ķermeņa garums 13—15 cm, spārnu plētums 18—23 cm, svars 12—21 g.^[6][7][8]

Tēviņa mugurpuse pelēkbrūna, vasaras sezonā galva un virsaste pelēkas, spārni rūsganbrūni ar platu, rudu malu, rīkle balta, vēderpuse bāla. Ap aci balts gredzens. Spārnu apakšas pelēkas. Riesta laikā uz krūtīm un sāniem var būt rozīgi brūns tonējums (tāds nekad nav mātītei). Astes malējās spalvas baltas. Acis gaiši brūnas.^[7][8]

Mātīte kopumā ir līdzīga tēviņam, tikai tās galva vasaras sezonā ir brūngana. Astes malējās spalvas – gaiši brūnas, acis tumši brūnas. Ziemas sezonā abi dzimumi kļūst tumši brūni, vēders dzeltenbrūns. Abiem dzimumiem kājas gaiši brūnas, knābis pelēkbrūns ar zilganrozīgu knābja pamatni. Jauno putnu apspalvojums mugurpusē rūsganbrūns, vēderpusē – pelēkbalts.^[7][8]

Uzvedība

Brūnspārnu ķauķis ir gājputns. Uzturas galvenokārt atklātā ainavā – krūmainās pļavās ar garu zāli, apdzīvotās vietās, dārzos, jauktu koku un lapu koku mežmalās. Sastopams gan jūras līmenī, gan kalnos līdz 3200 m virs jūras līmeņa.^[1][7][9] Pavasarī ligzdošanas areālā ierodas pa vienam vai pa pāriem, arī nelielās grupās. Atkarībā no izplatības areāla sezona sākas dažādos mēnešos. Jo putni ligzdo tālāk uz ziemeļiem, jo ligzdošana sākas vēlāk (kopumā tas var būt no aprīļa beigām līdz maija beigām). Rudens migrācija sākas augustā vai septembra sākumā.^[7][9]

Barība

Brūnspārnu ķauķa mātīte pie ligzdas

Brūnspārnu ķauķa ligza

Lizgdošanas laikā barojas galvenokārt ar kukaiņiem, īpaši daudz ar vabolēm, to kāpuriem un blaktīm. Vasras otrā pusē sāk baroties arī ar augļiem un ogām. Ziemas periodā gandrīz tikai ar augļiem un ogām.^[9] Barību meklē krūmos, dažreiz koku lapotnē, kur kukaiņus uzknābā no zariem un lapām, diezgan bieži barojas arī atklātās vietās uz zemes.^[9]

Ligzdošana

Brūnspārnu ķauķi veido monogāmus pārus, kas izveidojas ligzdošanas vietās. Tēviņi galvenokārt atgriežas iepriekšējā gada ligzdošanas teritorijā, tomēr ne visi tēviņi. Mātītes vēl retāk atgriežas iepriekšējā gada teritorijās. Toties jaunie putni nekad neatgriežas savā dzimtajā vietā.^[7]

Pāri ligzdo atstatus viens no otra, vismaz 50 m attālumā. Kausveida ligzda tiek būvēta biezā krūmā vai garā zālē, var atrasties air uz zemes zem kupliem zāles ceriem. Tā tiek vīta no sausas zāles un no iekšpuses izklāta ar ļoti smalkiem zāles stiebriņiem, saknītēm un matiem. Ļoti bieži tēviņi ligzdošanas vietā ierodas pirms mātītes, pat divas nedēļas agrāk. Šajā laikā tēviņš savā teritorijā viens pats iesāk būvēt divas vai vairākas ligzdas, kas, mātītei ierodoties, joprojām nav pabeigtas. Mātīte pabeidz kādu no iesāktajām ligzdām vai arī pāris sāk būvēt jaunu ligzdu.^[7]

Dējumā ir 3—7 olas. Inkubācijas periods ilgst 11—13 dienas, perē abi vecāki (bet nakts laikā tikai mātīte). Par mazuļiem rūpējas abi vecāki. Jaunie putni izlido 9—14 dienu vecumā.^[7][8][9]

Sistemātika

Brūnspārnu ķauķim ir 4 pasugas:^[3]

• Sylvia communis communis — nominālpasuga, sastopama Eiropā līdz Turcijai, arī Ziemeļāfrikā;
• Sylvia communis icterops — sastopama no Turcijas centrālās daļas līdz Turkmenistānai un Irānai;
• Sylvia communis rubicola — sastopama Āzijas areāla kalnos;
• Sylvia communis volgensis — sastopama Krievijas Eiropas daļas dienvidaustrumos, Sibīrijas rietumos un Kazahstānā.

Atsauces

De grasmus (Sylvia communis) is een zangvogel uit de familie van zangers (Sylviidae).

Kenmerken

De lichaamslengte bedraagt 14 cm. Beide partners zijn vaak zeer verschillend.

Leefwijze

In de lente toont het mannetje zich erg opgewonden, terwijl hij van tak tot tak vliegt, zijn staart uitspreidt en de kuif opricht. Zijn zang is afwisselend met noten die de vogel haastig uitstoot, wanneer hij trillend uit een heg opvliegt en er zich dan terug in laat vallen.

Deze vogels nestelen in struikgewas en heggen, vaak aan de rand van akkers of weiden, maar ook in tamelijk hoog onkruid en in braamstruiken langs sloten, wegen en spoordijken is de vogel te vinden. Het voedsel bestaat uit insecten, bessen en vruchten.

Voortplanting

Het legsel bestaat uit 4 tot 5 licht geelbruine eieren met donkere vlekken. Het mannetje bouwt meerdere nesten, waaruit er een wordt gekozen door het vrouwtje, dat ze dan gezamenlijk afbouwen.

Verspreiding

Het is een zomergast in Europa en West-Azië, die de winter in Afrika, bezuiden van de Sahara, doorbrengt.

De soort telt 4 ondersoorten:

• S. c. communis: van Europa tot noordelijk Turkije en noordelijk Afrika.
• S. c. volgensis: zuidoostelijk Europees Rusland, westelijk Siberië en noordelijk Kazachstan.
• S. c. icterops: van centraal Turkije tot Turkmenistan en Iran.
• S. c. rubicola: de bergen van centraal Azië.

Voetnoten

Literatuur

• De grote dierenencyclopedie, (1993) Zuidnederlandse Uitgeverij N.V., Aartselaar, België. ISBN 90-243-5204-5.

Externe links

• SoortenBank.nl beschrijving, afbeeldingen en geluid
• SOVON - Verspreiding en aantalsontwikkeling van de Grasmus in Nederland
• Kaarten met waarnemingen op waarneming.nl:

• België
• Nederland
• wereldwijd

• Grasmus Sylvia communis in Onze vogels in huis en tuin (deel 1) van J.G. Keulemans (1869) op de Nederlandstalige Wikisource (bij Keulemans heet de soort Sylvia cinerea).

Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Grasmus Sylvia communis op Wikimedia Commons.

Tornsongaren (Sylvia communis) er ein fugleart i songarfamilien.

Utsjånad og lyd

Fuglen er 13-15 cm lang og veg 12-17 gram. Oversida er gråbrun, vengane raudbrune og undersida er lyst beige. Den livlege fuglen har tynn kvit augering, relativt lang stjert og beige bein. Hannen har grått hovud og kvit strupe. Hoa har mindre utprega fargar rundt hovudet, meir som resten av kroppen.

Songen er ein serie knirkande lydar. Liknar litt på buskskvetten sin song, ein art med eit liknande val av habitat. Elles kan ein stundom høyre ein kort snerrande lyd.

Utbreiing

Fuglen er vanleg i det meste av Europa, unnateke Nord-Skandinavia. Utbreiinga strekker seg frå dei britiske øyane i vest til Tian Shan i Kina i aust, og frå Marokko i sør til polarsirkelen i nord. Fire underartar er skildra innanfor dette området. I Vest-Europa er det nominatunderarten communis som hekkar. I Europa reknar ein med 14-25 millionar hekkande par. Turke i Sahel-området på 1960-talet gjorde at bestanden i Europa gjekk dramatisk attende, og botnen vart nådd i 1973-1974. Sidan har talet på fuglar auka.

Biotop og utbreiing i Noreg

Tornsongaren lever i opne område med busker og kratt med frodig undervegetasjon. Han føretrekk kulturlandskap. I Noreg er han vanleg i låglandet i Sør-Noreg til og med Trøndelag, med hovudutbreiinga langs kysten. Han finst spreitt i Nordland til polarsirkelen. 50-300 tusen par hekkar i landet.

Føde

Tornsongarar et insekt og insektlarver, edderkoppar og bær.

Hekking

Reiret, som vert bygd av gras, røter, hår og strå, er skålforma og vert plassert nær marka i tette vekstar. Hoa legg 4 til 5 egg. Gauken legg i blant egg i tornsongarreiret.

Trekkvanar

Dei første fuglane flyg sørover allereie i slutten av juli, og hausttrekket kulminerer i slutten av august. Nominatunderarten overvintrar i Vest-Afrika mot aust til Sudan, Kongo, Uganda og sørover til Botswana. Det ser ut til at dei fleste tornsongarane har ei sørleg og sørvestleg trekkretning når dei flyg frå Noreg om hausten. Vårtrekket frå Afrika byrjar io mars, og dei første fuglane kjem til hekkeplassane i Noreg i slutten av april. Dei fleste kjem utover i mai.

Kjelder

• Norsk fugleatlas, Norsk Ornitologisk Forening, 1994.

Tornsanger (Sylvia communis) er en fugl i sangerfamilien.

Tornsangeren blir omkring 13 til 15 cm lang og veier 12 til 17 gram. Oversiden er gråbrun, vingene rødbrune og undersiden er beigehvit. Den livlige fuglen har hvitaktig strupe, tynn hvit øyering, relativt lang stjert og beige bein. Hannen har grå og hunnen en brun isse.

Tornsangeren er en vanlig fugleart i Europa, bortsett fra nordligere deler av Norden. I Norge forekommer den ved kysten nord til Bodø. Den er en trekkfugl og overvintrer i tropiske strøk i Afrika.

Tornsangeren er insektetende, men spiser også bær.

Tornsangeren lever i åpne landskap med tornebusker og busker. Den bygger et skålformet reir av gress, røtter, hår og strå nær bakken i tette vekster. Hunnen legger 4 til 5 egg. Det er ganske vanlig at gjøken legger egg i tornsangerens.

Eksterne lenker

• (sv) tornsanger hos Dyntaxa
• (en) tornsanger – oversikt og omtale av artene i WORMS-databasen
• (en) tornsanger i Encyclopedia of Life
• (en) tornsanger i Global Biodiversity Information Facility
• (en) tornsanger hos Fauna Europaea
• (en) tornsanger hos NCBI
• (en) tornsanger hos ITIS
• (en) Kategori:Sylvia communis – bilder, video eller lyd på Wikimedia Commons
• (en) Sylvia communis – galleri av bilder, video eller lyd på Wikimedia Commons
• Sylvia communis – detaljert informasjon på Wikispecies

Cierniówka^[4], pokrzewka cierniówka (Curruca communis) – gatunek małego ptaka wędrownego z rodziny pokrzewek (Sylviidae).

Systematyka

Wyróżniono kilka podgatunków S. communis^[5][2]:

• Curruca communis communis – Europa do północnej Turcji i północna Afryka.
• Curruca communis volgensis – południowo-wschodnia część europejskiej części Rosji, zachodnia Syberia i północny Kazachstan.
• Curruca communis icterops – środkowa Turcja do Turkmenistanu i Iran.
• Curruca communis rubicola – góry środkowej Azji.

Występowanie

Zamieszkuje niemal całą Europę poza północną częścią Półwyspu Skandynawskiego, północne wybrzeże Afryki, Azję Mniejszą i środkową Azję. Przeloty w kwietniu - maju i sierpniu - wrześniu. Zimuje w środkowej Afryce, na Półwyspie Arabskim i na subkontynencie indyjskim, zatem pokonuje duże odległości, by tam dotrzeć. Wyróżnia się 3 podgatunki.

W Polsce liczny ptak lęgowy^[6]. Spotykany na całym Niżu Polskim, zwłaszcza wschodnią część, a w górach do 1400 m n.p.m. Liczne populacje notuje się na przedmieściach miast, np. w Warszawie oszacowano 2000 par lęgowych, a w Gliwicach ponad 400 (2010)^[7]. Zwłaszcza w czasie przelotów można być zaobserwowana w każdym miejscu kraju. Ostatnie osobniki widziano na przełomie września i października, jednak nie wykazano prób zimowania cierniówki w Polsce.

Charakterystyka

Cechy gatunku

Głowa cierniówki potrąconej przez samochód

Mały ptak o wysmukłej sylwetce. Ubarwienie dość jasne - u obu płci wierzch ciała rudoszary, skrzydła wyraźnie rdzawe na obrzeżeniach (na lotkach drugorzędowych i pokrywach skrzydłowych). Ogon ciemnobrązowy, długi z białymi brzegami. Spód ciała białawy z szarym lub różowym nalotem na piersi. U samca głowa i kark wyraźnie szare, a podgardle czysto białe, szarobrązowy grzbiet; u samicy głowa brązowawa, a podgardle nie tak jasne jak u samca. Nogi mogą mieć barwę od żółtawego do brązowego. Samica i samiec są tej samej wielkości. Lot nie jest charakterystyczny.

Cierniówkę od podobnej piegży można odróżnić po rdzawym odcieniu skrzydeł i jasnych, płowożółtych nogach, a nie ciemnych, jak u piegży^[8].

Śpiew

Śpiew jest ważny w rozpoznawaniu tego gatunku

Łatwo rozróżnia się piegżę i cierniówkę na podstawie śpiewu. Na melodię składa się szereg krótkich, szybko powtarzanych fraz, a finał wieńczy głośniejszy, wyższy ton. Samiec wykonuje ją z różnych miejsc, które są dogodne do obserwacji otoczenia. W czasie śpiewania może na chwilę wznosić się w powietrze z drzewa, po czym opadać z powrotem w zarośla.

Wymiary średnie

Jest mniejsza i delikatniejsza od wróbla.

długość ciała

ok. 13-15 cm^[8]

masa ciała

ok. 14–17 g^[2]

rozpiętość skrzydeł

ok. 23 cm

Długość czaszki, w tym dzioba: 28–31 mm, długość dzioba: 12–14 mm^[9].

Biotop

Cierniówki nie są tak wymagające w kwestii siedliska, jak inne pokrzewki

Wśród pokrzewek wykazuje najmniejsze wymagania co do siedlisk. Zamieszkuje śródpolne zarośla, nawet bardzo niskie gęste kępy krzewów lub bylin na nasłonecznionych stanowiskach. Sprawia to, że trudno zobaczyć tego ptaka. Jako jedyna z pokrzewek zasiedla tereny bezdrzewne w krajobrazie rolniczym i łąkowym. Częsta pojawia się na obrzeżach miast i terenach ruderalnych, skrajach lasów, zrębach, ogrodach, wrzosowiskach, sadach, parkach, kępach krzewów przy drogach i nad strumieniami, łąkach, miedzach, rowach i polach. Nie zamieszkuje zwartych zarośli i lasów. Może pojawiać się na terenach ruderalnych z wyższą roślinnością, w tym ludzkich przedmieściach. Widuje się ją też w piętrze kosodrzewiny.

Okres lęgowy

Samiec wykonuje charakterystyczne loty godowe

Toki

Gatunek monogamiczny. Z zimowisk wraca w kwietniu i maju. Lęgi przypadają zatem na okres od maja do lipca. Cierniówki wyprowadzają je dwa razy w ciągu roku - pierwszy przeważnie w maju i czerwcu, a drugi od czerwca do lipca. Samce wykonują krótkie loty tokowe, podobnie nieco do wykonania świergotków. Śpiewając, wznosi się z wierzchołku krzaku. Leci po skosie ku górze, po czym pod podobnym kątem powoli zlatuje wolno w dół. Ląduje na eksponowanych wierzchołkach roślin.

Gniazdo

Luźna konstrukcja z suchych źdźbeł trawy i liści, tuż nad ziemią, w środku gęstego krzewu. Często przerasta je roślinność zielna. Poza tym pokryte bywa kokonami owadów. Budują je oboje rodzice.

Jaja

W ciągu roku wyprowadza jeden lub dwa lęgi, składając w maju lub czerwcu od 4 do 6 zielonkawych jaj z gęstym brązowym lub szarym nakrapianiem na skorupce.

Curruca communis w Nederlandsche Vogelen (1789)

Wysiadywanie

Jaja wysiadywane są od zniesienia pierwszego jaja przez okres około 12-13 dni przez obydwoje rodziców. Często zdarza się im wysiadywać pisklę kukułki. Pisklęta, gniazdowniki, opuszczają gniazdo po około 14 dniach. Karmione są przez matkę i ojca. Wnętrza ich paszcz są brudnoczerwone z żółtymi brzegami. Na języku widać dwie owalne, ciemnoszare plamy o niewyraźnych granicach.

Na zimowiska odlatują we wrześniu (niektóre nawet w sierpniu), kiedy to kierują się do okołorównikowych obszarów Afryki. Inaczej jest jednak z populacjami azjatyckimi, które na zimę wędrują do Indii i na Półwysep Arabski.

Pożywienie

Owady i inne bezkręgowce, a późnym latem i jesienią w trakcie migracji również i owoce.

Ochrona

Na terenie Polski gatunek ten jest objęty ścisłą ochroną gatunkową^[10].

Przypisy

Bibliografia

• Karel Štastný: Ptaki śpiewające. Warszawa: Polska Oficyna Wydawnicza „BGW”, 1993. ISBN 83-70663-80-X.
• Klaus Richarz: Ptaki - Przewodnik. Warszawa: MUZA, 2009. ISBN 978-83-7495-018-3.

Silvia de câmp

Silvia de câmp (Sylvia communis), numită și silvie de câmpie, silvie cenușie, silvie cu cap sur, priveghetoare cenușie, este o pasăre migratoare din familia silviidelor, ordinul paseriformelor, răspândită în Europa, centrul și vestul Asiei, precum și în nordul Africii, din Maroc până în Tunisia. Este o specie migratoare, care iernează în Africa, la sud de Sahara în savanele tropicale și în estul Africii, până în sudul continentului african. Sunt descrise 4 subspecii: Sylvia communis communis, Sylvia communis volgensis, Sylvia communis icterops și Sylvia communis rubicola. În România și Republica Moldova cuibărește subspecia Sylvia communis communis, care este un oaspete de vară. În România este destul de frecventă, întâlnindu-se în toată țară, în Carpați până la 1300 m. Populația cuibăritoare din România este cuprinsă între 1.000.000 și 3.000.000 de perechi. În Republica Moldova cuibărește în zonele silvice, de câmpie și în cele din lunca Nistrului și Prutului. Este o specie comună în mărăcinișuri și tufișuri din zone deschise, inclusiv terenuri cultivate. Preferă terenuri mai deschise decât silvia mică. Se întâlnește adesea în pâlcurile de arbori și arbuști din terenurile agricole, în tufișurile arboricole de-a lungul drumurilor, în parcurile și livezile cu vegetație abundentă, în margini și poieni ale pădurilor de foioase (rar și de conifere) și câteodată în zona tufărișurilor subalpine și pe lângă ape în zone mlăștinoase. Este o pasăre mică, având o lungime de 14 cm, cât vrabia, și o greutate de 13-15 grame. Longevitatea maximă înregistrată în natură este de 8 ani și 9 luni. Partea superioară este brun-cenușie, iar partea inferioară gălbui-roșcat-albicioasă, gâtul și gușa de un alb imaculat, pe flancuri nuanțat cu roz. Pe deasupra ochilor se află o sprânceană albicioasă puțin reliefată. Remigele cu dungi late de culoare ruginiu deschisă; rectricea extremă de culoare alb-brunatică, cu steagul extern alb; cea următoare cu vârful alb abia pronunțat, iar a treia doar o urmă din această culoare. La femelă steagul extern al rectricelor externe este alb-cenușiu, iar steagul intern este mai închis la culoare și mai brun decât la masculi. Masculul are capul cenușiu în primăvară sau cenușiu mărginit de brun în penajul de toamnă, iar femela are capul brun. Picioarele sunt brune-deschis, iar irisul brun-gălbui până la brun-caramel. Este o specie omnivoră, dar se hrănește preponderent cu insecte, în special afide, omizi, fluturi, furnici, albine, țânțari, muște, gândaci și coleoptere mici. Insectele sunt vânate prin tufișuri și în stratul ierbos. Din hrana sa vegetală fac parte și semințele de cereale, precum și fructele de mur, păducel și porumbar, acestea fiind consumate în special spre sfârșitul verii și în timpul migrațiilor de toamnă. Sosește din cartierele de iernat în prima decadă a lunii aprilie. Deoarece masculii sosesc primii, ei încep a construi 2-3 cuiburi din iarbă, frunze și rămurele, din care femela va alege unul pe care îl va căptuși pe dinăuntru cu puful inflorescențelor unor plante, păr și lână. Cuibul este construit într-un loc foarte ascuns în tufari și vegetația ierboasă deasă din liziere și este situat în aproprierea pământului. Cuibul este adesea parazitat de către cuc (Cuculus canorus). Ponta este depusă prin aprilie-iulie și constă din 4-5 ouă gri-verzui sau maroniu-deschis cu pete închise la culoare, având dimensiunea de 18×14 mm. Clocesc ambii părinți, în decurs de 11-15 zile. Pot depune a doua pontă prin iunie. Puii eclozați sunt nidicoli, golași și sunt îngrijiți circa 12 zile de la eclozare, ei devin zburători după 9-13 zile, dar adesea părăsesc cuibul mai repede, rămânând în aproprierea acestuia și solicitând hrană de la ambii părinți. Este o pasăre foarte activă, mișcându-se încontinuu prin tufișuri. Strigătul de contact este aspru, nazal, "uet, uet, uet", iar cel de alarmă aspru, prelung, "tceerrr". Masculii cântă din vârful unui tufiș sau când stau pe o cracă sau pe un fir de electricitate; cântecul lor este rapid și destul de scurt, cu fraze sacadate, destul de aspru, "ciac-a-ro-ce, ciac-a-ro". Este o pasăre folositoare, hrănindu-se cu vătămătorii periculoși ai pădurilor și terenurilor agricole.^{[2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13]}

Note

Legături externe

Wikimedia Commons conține materiale multimedia legate de Silvie de câmp

• Silvie de câmp Sylvia communis. SOR
• Whitethroat (Sylvia communis). Arkive. Video
• Common Whitethroat (Sylvia communis). Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions, Barcelona.
• Fauvette grisette Sylvia communis - Common Whitethroat. Oiseaux.net
• Серая славка Sylvia communis (Latham, 1787). Birds of Kazakhstan
• Sylvia communis Latham, 1787 - Серая славка. Позвоночные животные России.

Penica obyčajná alebo penica hnedokrídla^[3] (lat. Sylvia communis) je druh vtáka z čeľade penicovité (Sylviidae). Hniezdi v západnej Palearktíde. Zimuje v Afrike, južne od Sahary.^[4] Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov penica obyčajná patrí medzi najmenej ohrozené druhy, trend celkovej populácie je stúpajúci, stavy v Európe v rokoch 1980 – 2013 mierne stúpali.^[1]

Opis

Penica obyčajná meria 14 cm^[5][6] a váži 13 – 15 g.^[7] Samec i samička majú hrdzavohnedé krovky na krídlach, dlhý chvost s bielymi krajnými chvostovými letkami^[6], majú svetlé dúhovky a biely krúžok okolo očí.^[5] Svetlé majú aj nohy. Samec má na jar zreteľne viditeľný rozdiel medzi bielym hrvoľom a hruďou s ružovým nádychom.^[5]

Výskyt a stav na Slovensku

Na Slovensku bolo hniezdenie dokázané alebo pravdepodobné na 97 % mapovacích kvadrátov od nížiny do 1 880 m n. m. Zo zimovísk prilieta uprostred apríla, odlieta na začiatku septembra.^[4]

Odhadovaný počet hniezdiacich párov je 60 000 - 120 000. Veľkosť populácie i územie na ktorom sa vyskytuje sú stabilné, maximálna zmena do 20%. Ekosozologický status v rokoch 1995, 1998^[4] a 2001^[8] žiadny. V roku 2014 LC - menej dotknutý.^[2][9][10] Európsky ochranársky status SPEC4 - druhy, ktorých globálne populácie sú koncentrované v Európe a majú tam vhodný ochranársky status. Stupeň ohrozenia S - vyhovujúci ochranársky status.^[4]

Ochrana

Je zákonom chránená, spoločenská hodnota je 230 € (Vyhláška MŽP č. 24/2003 Z.z. v znení č. 492/2006 Z. z., 638/2007 Z. z., 579/2008 Z. z., 173/2011 Z. z., 158/2014 Z. z., účinnosť od 01.01.2015).^[11] Druh je zaradený do Bonnského dohovoru (Príloha II) a Bernského dohovoru (Príloha II).^[12]

Galéria

• Pri speve

• Hniezdo s mláďatami

• Dospelý pri hniezde s mláďatami

• Mláďatá v hniezde

• Mládý vták po opustení hniezda

• Kompozitná fotografia – pomôcka na ľahšie spoznanie druhu

Referencie

1. ↑ ^{a b} IUCN Red list 2019.3. Prístup 14. februára 2020.
2. ↑ ^{a b} Demko M., Krištín A. & Pačenovský S. 2014: Červený zoznam vtákov Slovenska. SOS/BirdLife Slovensko, 52 pp. [online]. vtaky.sk, 2014, [cit. 2018-03-03]. Dostupné online.
3. ↑ KOVALIK, Peter, et al. Slovenské mená vtákov sveta [online]. Bratislava : SOS/BirdLife Slovensko, 2010 (2018), rev. 2018-01-27, [cit. 2018-02-24]. Dostupné online.
4. ↑ ^{a b c d} DANKO, Štefan; DAROLOVÁ, Alžbeta; KRIŠTÍN, Anton, et al. Rozšírenie vtákov na Slovensku. Bratislava : Veda, 2002. Autor druhu Rudolf Kropil. ISBN 80-224-0714-3. Kapitola Penica obyčajná / Penica hnedokrídla, s. 511 – 512.
5. ↑ ^{a b c} JONSSON, Lars. Die Vögel Europas und des Mittelmeerraumes. Stuttgart : Franckh-Kosmos, 1992. ISBN 3-440-06357-7. (po nemecky)
6. ↑ ^{a b} PETERSON, R. T.; MOUNTFORT, G.; HOLLOM, P. A. D.. Európa madarai. Budapest : Gondolat, 1986. ISBN 978-80-7234-292-1. (preklad do maďarčiny)
7. ↑ FERIANC, Oskár. Vtáky Slovenska 2. Bratislava : Veda, 1979.
8. ↑ BALÁŽ, Daniel; MARHOLD, Karol; URBAN, Peter. Červený zoznam rastlín a živočíchov Slovenska. 1. vyd. Banská Bystrica : Štátna ochrana prírody Slovenskej republiky, 2001. 160 s. Dostupné online. ISBN 80-89035-05-1. Kapitola Červený (ekosozologický) zoznam vtákov (Aves) Slovenska: Anton Krištín, Ľudovít Kocian, Peter Rác (en: Red (Ecosozological) List of Birds (Aves) of Slovakia), s. 150 - 153.
9. ↑ DEMKO, Miroslav; KRIŠTÍN, Anton; PUCHALA, Peter. Červený zoznam vtákov Slovenska. Tichodroma, roč. 25, čís. 2013, s. 69 - 78. Dostupné online [cit. 2018-03-03].
10. ↑ JEDLIČKA, Ladislav; KOCIAN, Ľudovít; KADLEČÍK, Ján; FERÁKOVÁ, Viera. Hodnotenie stavu ohrozenia taxónov fauny a flóry [online]. Bratislava : Štátna ochrana prírody SR, Banská Bystrica, Univerzita Komenského v Bratislave, vydavateľstvo Faunima, online in vtaky.sk, 2007, [cit. 2018-03-04]. Dostupné online.
11. ↑ Vyhláška Ministerstva životného prostredia Slovenskej republiky č. 24/2003 Z. z., ktorou sa vykonáva zákon č. 543/2002 Z. z. o ochrane prírody a krajiny v znení neskorších predpisov (č. 492/2006 Z. z., 638/2007 Z. z., 579/2008 Z. z., 173/2011 Z. z., 158/2014 Z. z.) s účinnosťou od 01.01.2015 [online]. epi.sk, [cit. 2020-02-16]. Dostupné online.
12. ↑ BirdLife International (2020) Species factsheet: Sylvia communis [online]. datazone.birdlife.org, [cit. 2020-02-14]. Dostupné online. (En)

Iné projekty

• Commons ponúka multimediálne súbory na tému Penica obyčajná
• Wikidruhy ponúkajú informácie na tému Penica obyčajná

Törnsångare in Nederlandsche Vogelen (en: Dutch Birds), Vol. 2 (1789)

Törnsångare (Sylvia communis) är en fågel som tillhör familjen sylvior. Det latinska namnet betyder "allmän i skogen".

Utseende och läte

Törnsångaren blir omkring 13 till 15 cm lång och väger 12 till 17 gram. Ovansidan är gråbrun, vingarna är rödbruna och undersidan är beigevit. Den har vitaktig strupe, tunn vit ögonring, relativt lång stjärt och beige ben.

Hanen har grå och honan brun hjässa. En törnsångare kan bli upp till åtta år gammal. Lätet låter som "fed fed" eller "void void". Sången är karaktäristisk, en kort rask strof med rivig, sträv och grov röst, framförd med en ivrig och knackig rytm, som kan liknas vid Tycker du det, tycker du? I sångflykt hörs en liknande strof, men längre och mer pladdrig än rytmisk.

Utbredning

Törnsångaren är en flyttfågel som häckar allmänt i nästan hela Europa, förutom i Alperna, Pyrenéerna, södra Portugals och Spaniens inland och i norra Skandinavien. Den häckar även i allra nordligaste Afrika i Algeriet och Marocko, och den övervintrar i tropiska Afrika.

Förekomst i Sverige

I Sverige förekommer törnsångaren allmänt i de södra och mellersta delarna av landet och utmed Norrlandskusten. Törnsångaren anländer till Sverige i mitten av maj.

Ekologi

Häckning och biotop

Törnsångaren förekommer i öppna landskap med törniga buskar och snår, och är mycket trogna sin hemort. Den huvudsakliga häckningstiden infaller i maj-juli. Hanarna anländer först till häckningsområdena och börjar att etablera revir. Han börjar sedan att bygga en eller flera ”lekbon”. Dessa liknar det ordinarie boet men är inte lika fint fodrade på insidan. I detta avseende skiljer den sig från trädgårdssångaren som bygger ytterst slarviga lekbon. Honan väljer sedan ut ett av hanens lekbon och med hans hjälp slutförs byggandet.

Den bygger ett skålformat bo av gräs, rötter, hår och strån som den gömmer nära marken i tät växtlighet. Honan lägger 4 till 6 ägg vilka ruvas omväxlande av båda föräldrarna i 11 till 13 dagar. Ungarna stannar i boet i 10 till 12 dagar. Arten utsätts ganska ofta för häckningsparasitism av gök som lägger sitt ägg i törnsångarens bo.

Föda

Törnsångaren lever av insekter och deras larver, spindlar och bär.

Törnsångaren och människan

Status och hot

Tötrnsångaren har ett mycket stort utbredningsområde, den globala populationen är stor, över 10 miljoner individer, och utvecklingstrenden bedöms som något ökande.^[1] Utifrån dessa kriterier bedöms inte arten vara hotad och IUCN kategoriserar därför törnsångaren som livskraftig (LC).^[1]

En grov uppskattning av populationsstorleken utgår ifrån den europeiska populationen av törnsångare som utgör cirka 65% av den totala populationen.^[1] Uppskattningsvis häckade det år 2015 17 300 000–27 800 000 par i Europa vilket ger 34 600 000–55 600 000 adulta individer vilket i sin tur ger en global population på 53 200, 00–85 500 000 adulta individer.^[1]

Namn

Törnsångaren har förr även kallats "törnsmyg".^[3]

Referenser

Delar bygger på en översättning av tyskspråkiga wikipedias artikel Dorngrasmücke läst 17 augusti 2005

Noter

1. ^ [a b c d e] BirdLife International 2012 Sylvia communis Från: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.1 www.iucnredlist.org. Läst 7 januari 2014.
2. ^ Dickinson, E.C., J.V. Remsen Jr. & L. Christidis (Eds). 2013-2014. The Howard & Moore Complete Checklist of the Birds of the World. 4th. Edition, Vol. 1, 2, Aves Press, Eastbourne, U.K.
3. ^ Malm, A. W. (1877) Göteborgs och Bohusläns Fauna; Ryggradsdjuren, Göteborg, sid:172

Tryckta källor

• Roland Staav & Thord Fransson (1991) Nordens fåglar, andra upplagan, Stockholm, ISBN 91-1-913142-9
• Svensson, Lars; Peter J. Grant, Killian Mullarney, Dan Zetterström (2009). Fågelguiden: Europas och Medelhavsområdets fåglar i fält (andra upplagan). Stockholm: Bonnier Fakta. sid. 304-305. ISBN 978-91-7424-039-9

Externa länkar

• Artportalen: Dagens fynd – senaste observationerna – bilder
• Sveriges Radio: P2-fågeln - Törnsångare
• Dansk ornitologisk forening
• Wikimedia Commons har media som rör Törnsångare.
  Bilder & media

Akgerdanlı ötleğen (Sylvia communis), Avrupa'nın ve batı Asya'nın ılıman kesimlerinde bulunan ötleğengiller (Sylvidae) familyasından yaygın, tipik bir ötleğen türüdür.

Özellikleri

Dişi ve erkekler farklı tüylenmelere sahiplerdir. Her iki cinsin de alt ve üst kısımları kahvemsidir. Yetişkin erkekler, gri bir başa ve beyaz boğaza sahiplerdir. Dişilerin de başı gri, ancak boğazları daha donuk renklidir.

Akgerdanlı ötleğenlerin şakımaları hızlı, hışımlı bir tonda ve cırtlaktır. Açık alanlarda ve ekili arazilerde, büyük çalılara yuvalarını yaparlar. Yuva kısa veya dikenli bir çalıya, yapılır, 3 ila 7 yumurta bırakılır. Diğer ötleğenler gibi böcekçil beslenirler. Bununla beraber yumuşak dağ meyvelerini de yerler.

Dağılımları

Kışları tropikal Afrika'ya, Arabistan Yarımadası'na ve Hindistan'a göç eden kuşlardır.

Kaynakça

• Helbig, A. J. (2001): Phylogeny and biogeography of the genus Sylvia. In: Shirihai, Hadoram: Sylvia warblers: 24-25Şablon:Verify source. Princeton University Press, Princeton, N.J.. ISBN 0-691-08833-0
• Jønsson, Knud A. & Fjeldså, Jon (2006): A phylogenetic supertree of oscine passerine birds (Aves: Passeri). Zool. Scripta 35(2): 149–186. DOI::10.1111/j.1463-6409.2006.00221.x (HTML abstract)

Dış bağlantılar

Кропив'янка сіра в Nederlandsche Vogelen (en: Dutch Birds), Vol. 2 (1789)

Кропи́в'янка сі́ра, сла́вка сі́ра (Sylvia communis) — невеликий птах родини кропив'янкових. В Україні звичайний гніздовий, перелітний вид.

Опис

Зовнішній вигляд

Невеликий птах, розміром менший за горобця. Маса тіла 14-15 г, довжина тіла близько 14 см. У дорослого самця у шлюбному вбранні голова зверху і задня частина шиї сірі; покривні пера вух сірувато-бурі; горло біле; спина, плечі, поперек і надхвістя сірувато-бурі; темно-бурі покривні пера крил і другорядні махові пера з широкою рудою облямівкою: низ білуватий, воло, боки тулуба і груди з рожевим відтінком; махові пера бурі, зі світлою облямівкою; хвіст бурий, крайні стернові пера майже цілком білі; дзьоб бурий, біля основи світліший; ноги світло-руді; райдужна оболонка ока рудувато-бура; у позашлюбному оперенні спина з домішкою рудого кольору; рожевого відтінку на волі і грудях нема. Доросла самка подібна до позашлюбного самця. Молодий птах схожий на дорослу самку, але горло сірувато-біле; на крайніх стернових перах чисто-білий колір відсутній; ноги бурі; райдужна оболонка ока темно-коричнева^[1].

Від прудкої кропив'янки відрізняється присутністю рудого кольору в забарвленні крил і світлими ногами.

Голос

Пісня — тріскотливе щебетання, поклик — хрипке «вед — вед — вед».

Поширення

Гніздовий ареал охоплює Європу, Малу Азію, Західний Сибір, Північно-Західну Африку, а також Ізраїль.

В Україні поширена на всій території.

Перелітний птах, зимує в Африці на південь від Сахари.

Підвиди

Виділяють 4 підвиди^[2]:

• Sylvia communis communis: Західна Європа, від Скандинавії до Північної Африки; зимує в північній Африці.
• Sylvia communis volgensis: від Східної Європи до Західного Сибіру.
• Sylvia communis icterops: Західний Сибір, Іран, Мала Азія; зимують в східній Африці.
• Sylvia communis rubicola: північно-східний Китай, Монголія і Казахстан; зимують в південній Африці.

Чисельність

Досить численний вид, чисельність в Європі оцінена в 14—25 млн пар, в Україні — 1,46—1,9 млн пар. На початку ХХІ ст. спостерігалося слабке збільшення розміру популяції^[3]; проте за останніми даними чисельність скорочується.^[4]

Місця існування

У гніздовий період тримається відкритих, добре прогрітих сонцем місць, що зарослі кущами, окремими деревами. Найбільш типовими гніздовими біотопами є зарості кущів на лісових узліссях, серед луків, низинних боліт, по берегах водойм, а також серед вирубок із підростом дерев, молоді лісопосадки. Часто зустрічається поруч з людиною: у лісозахисних смугах вздовж доріг, на міських пустощах, городах, у садах і світлих парках.

Гніздування

Самка біля гнізда з пташенятами

Гніздиться окремими парами, які інколи розміщені одна від одної доволі близько, на відстані 60-80 м. Гнізда зазвичай розміщує у заростях кропиви, іван-чаю, полину та інших високостеблових трав, серед молодої деревної порослі, в низькорослих кущах. Гніздо закріплює на стеблах трав'янистих рослин, у розвилці гілок молодих дерев і кущів, зрідка — у кущах хмизу. Висота розміщення гнізда 0,1-1 м, рідко вище. Іноді воно може бути розміщене прямо на землі.

Гніздо пухке, тонкостінне, з більш глибоким, ніж у інших кропив'янок, лотком. Будівельний матеріал одноманітний: стебла і листя дикорослих злаків, рідше корінці. Ззовні і по верхньому краю у гніздо вплітаються павутиння, кокони, рослинний пух. Лоток вистилається більш тонкими травинками, нерідко волоссям. Висота гнізда становить 4,5-8,0 (в середньому 7,0), діаметр гнізда — 8,0-11,0 (10,3), діаметр лотка — 4,5-6,8 (6,0), глибина лотка 4,0-5,5 (5,1) см.

Повна кладка зазвичай складається з 4-6 яєць, у виключних випадках — з 3. Колір основного фону шкаралупи варіює від жовтувато-білого до світло-вохристого або зеленуватого. Поверхнева плямистість буває двох типів — у вигляді дрібних оливкових, оливково-бурих і темно-сірих заокруглених плям або у вигляді більш крупних бурих і сірувато-бурих розмитих плям. Глибока плямистість сірого кольору різноманітних відтінків. Середні розміри яєць 18,38×14,06 мм.

Відкладання яєць відбувається у третій декаді травня — у першій декаді червня, у окремих пар — до другої декади червня. Протягом року один виводок. Насиджують протягом 12-13 діб обидва партнери.^[5]

Живлення

Сіра кропив'янка живиться переважно комахами, яких ловить на траві, листях, гілках дерев; інколи споживає ягоди.

Охорона

Перебуває під охороною Бернської конвенції.

Посилання

Джерела

• Визначення віку і статі у кропив'янки сірої, Javier Blasco-Zumeta & Gerd-Michael Heinze (PDF; 4.0 MB) (англ.)

Sylvia communis là một loài chim trong họ Sylviidae.^[1]

Chú thích

Tham khảo

• Dữ liệu liên quan tới Sylvia communis tại Wikispecies

Bài viết Bộ Sẻ này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn.

• x
• t
• s

Се́рая сла́вка in Nederlandsche Vogelen (en: Dutch Birds), Vol. 2 (1789)

Се́рая сла́вка^[1] (лат. Sylvia communis) — птица семейства славковых (Sylviidae).

Внешний вид

Небольшая подвижная птица мельче воробья. Спинная сторона серовато-бурая с пепельно-серой окраской головы, боков шеи и надхвостья; плечи рыжие; горло белое; остальная брюшная сторона розовато-белая.

Распространение

Обитают в Европе, Малой Азии, Западной Сибири, Северо-Западной Африке, а также в Израиле.

Образ жизни

Населяют по кустарниковые заросли на опушке леса, на вырубках, в редких кустарниках по балкам и оврагам, на межах среди полей, а также в зарослях полыни.

Издаёт довольно громкие звуки «ви-чи-речи-чиру», а потом гнусавое и хриплое «вэд-вэд-вэд». Во время пения часто взлетает в воздух, песня щебечущая. Перелётная птица; отлёт на юг начинается в сентябре и продолжается до ноября. Зимует в тропической Африке, Аравии и Индии.

Размножение

Гнёзда вьёт в развилках ветвей какого-нибудь кустарника или в высокой траве (обычно в зарослях крапивы) невысоко над землёй (чаще на высоте 20—50 см); реже гнездо устраивается на кучах хвороста или же прямо на земле. От гнёзд других славок отличается тем, что чашечка гнезда делается более глубокой, а в материале гнезда бывает больше полевых злаков. В конце мая самка садится на яйца, а самец её кормит. Насиживание длится 11 дней. В кладке обычно 5 белых или зеленоватых с тёмными пятнышками яиц. Птенцов выкармливают оба родителя 11—12 дней и докармливают их после вылета в течение недели.

Содержание

В благоприятных условиях живут 5—6 лет.

Примечания

灰白喉林莺（学名：Sylvia communis）为鶲科莺属的鸟类。该物种的模式产地在英格兰。^[1]

亚种

• 灰白喉林莺新疆亚种（学名：Sylvia communis icterops）。在中国大陆，分布于新疆等地。该物种的模式产地在西伯利亚。^[2]
• 灰白喉林莺伊宁亚种（学名：Sylvia communis rubicola）。在中国大陆，分布于新疆等地。该物种的模式产地在新疆。^[3]

参考文献