Helicodiceros muscivorus, the dead horse arum lily,[2][3] is an ornamental plant native to Corsica, Sardinia and the Balearic Islands. It is the only species in the genus Helicodiceros.[1][4][5] Within the family Araceae the plant is part of the subfamily Aroideae.
The flowers of H. muscivorus smell like rotting meat, attracting carrion-seeking blow flies which act as pollinators. One of a rare group of thermogenic plants, the dead horse arum can raise its temperature by thermogenesis. This helps to lure flies into the plant to contact its pollen.[6][7] The plant still is being studied for the way it is able to produce its own heat without being necessarily dependent of ambient temperature.[8]
The inflorescence of the arum lilies is a three-part spadix which resembles the anal area of a dead mammal. In between is a hairy spathe such as a ‘tail’ running down into the chamber of the flower which bonds with the fertile male and female florets. The appendix and the male florets are thermogenic, but have different temporal patterns. The exits of the female florets are hindered by spines and filaments which serve to trap the blow flies once inside.[9] The male florets exhibit independence from the ambient temperatures as heat production depends on the time of the day rather than ambient temperatures. Also, uncoupling protein was found in both the thermionic male florets and the appendix. The protein is 1178 nucleotide in length in the dead horse arum mRNA excluding the poly-A tail and it is believed to have a protein of 304 amino acids. It also possesses three mitochondrial carrier signature domains, six membrane-spanning domains, and one nucleotide-binding domain. Potato and rice have been compared to the plant at times due to its typical features of the uncoupling protein. Uncoupling protein plays a role in the production of energy to become heat.[10]
The dead horse arum manipulates the heat to release an odor that lures the flies to the structure of the appendix of the flower to begin pollination. This odor is a strong, putrid smell, its composition has a similarity to a real carcass, which flies are not able to distinguish from a real carcass. Blow flies, such as the common green bottle fly (Lucilia sericata), find the smell and the flesh-colored hairy inflorescence of the plant irresistible, such that large numbers of flies are attracted into the plant.(This source should not be cited to describe the specific interaction between these two species)[11] The thermogeny has a direct effect on the pollinators, by altering their behavior. Although male florets of the dead horse arum exhibit some independence from ambient temperature the pattern has shown that heat production depends on time of the day. Pollination occurs in to two days.[8] The highest temperature of the plant was found to peak at noon on day 1. The appendix temperature was 12.4 °C higher than ambient temperature. During day 1, eight flowering plants received a total of 881 fly visits.[9] Thermogeny has been linked to be produced by the uncoupling protein; it does not complete the process to ATP synthesis, instead it allows electrons to flow into the mitochondria without creating ATP. The result is the creation of more energy which then dissipates into heat.[10]
The dead horse arum has a two-day process for pollination. The individual flower is able to receive pollen for one day only, and usually that day its male parts are not mature. Although the male part is able to produce pollen the next day, the female part shrivels up and cannot receive it. Both these mechanisms favor pollination from another plant and discourage self-pollination.[7] When ready to pollinate, the plant produces its own heat and generates a smell like rotting flesh. This smell attracts the blow flies into the chamber of the plant for pollination. Once the flies are inside, they are trapped in the chamber by spines that block the exit path.[9] The flies, which are carrying pollen from previous visits to other flowers, cover the female floret with that pollen, as they try to find a place to lay their eggs. The flies remain trapped overnight, and the spines remain erect until the male florets at the entrance of the chamber start producing pollen, by which time the female florets are no longer receptive. At this point, the spines wilt and the flies are able to leave. Just as the flies leave, they have to pass through the male florets and are coated with pollen that they will transport to another plant.[12] Some blowflies, such as Calliphora vomitoria, are known pollinators.
Helicodiceros muscivorus in bloom
swollen base of the spathe
A look inside the immature inflorescence
Fruits developing
Helicodiceros muscivorus, the dead horse arum lily, is an ornamental plant native to Corsica, Sardinia and the Balearic Islands. It is the only species in the genus Helicodiceros. Within the family Araceae the plant is part of the subfamily Aroideae.
The flowers of H. muscivorus smell like rotting meat, attracting carrion-seeking blow flies which act as pollinators. One of a rare group of thermogenic plants, the dead horse arum can raise its temperature by thermogenesis. This helps to lure flies into the plant to contact its pollen. The plant still is being studied for the way it is able to produce its own heat without being necessarily dependent of ambient temperature.
Helicodiceros es un género monotípico de plantas con flores de la familia Araceae. Su única especie, Helicodiceros muscivorus, es originaria de las Islas Baleares, Córcega y Cerdeña.[1]
Reproduce el hedor de la carne podrida, que atrae a los moscardones que actuarán como polinizadores.
Es un representante de un raro grupo de plantas termogénicas, es decir, que pueden elevar su temperatura en la termogénesis. Esto ayuda a atraer a las moscas a la planta para que se pongan en contacto con el polen.[2]
Helicodiceros muscivorus produce una inflorescencia protoginosa que se asemeja al área anal de un mamífero muerto y produce un olor fétido durante las pocas horas después de la salida del sol. Las moscas se introducen en el compartimiento floral, polinizan los floretes femeninos y se atrapan hasta la mañana siguiente, cuando el polen de los floretes masculinos madura. El apéndice expuesto exhibe un fuerte episodio unimodal de termogénesis asociado a la producción del olor, alcanzando un máximo de 30 ° C en los 15 ° C de temperatura ambiente. Los floretes masculinos en el compartimiento floral son altamente termogénicos a través de la segunda noche y mantienen generalmente temperaturas estables de cerca de 24 ° C en temperaturas ambiente abajo a 13 ° C. 3. Índices de respiración máximos del apéndice (0•45 μ mol de CO 2 s − 1 g − 1) y los floretes masculinos (0•82 μ mol de s − 1 g − 1) puede ser lo más arriba posible registrado para el tejido vegetal. La termogénesis del apéndice no depende de temperatura ambiente, sino de los floretes masculinos que aumentan la temperatura con la disminución de temperatura ambiente en la mayoría de los casos. Sin embargo, el patrón de la producción de calor de los varones aparece relacionado más con el tiempo que con la temperatura ambiente, por eso la «pseudotermorregulación». El comportamiento y las temperaturas torácicas de las moscas que emergen de cautiverio sugieren que el calentamiento floral masculino no realza su actividad. La regulación de temperatura parece estar asociada sobre todo a la polinización por los escarabajos que pueden beneficiarse del ambiente caliente en el compartimiento floral durante su encarcelamiento durante la noche. En el caso de Dracunculus vulgaris, es trifásico, con una sola termogénesis intensa en el apéndice durante el día, que tiene lugar entre dos episodios de calentamiento de los floretes masculinos en el compartimiento floral en la noche. La termogénesis del apéndice de D. vulgaris es una explosión no regulada asociado a la producción del olor, pero a los floretes masculinos regulan su temperatura en la segunda noche cambiando la respiración inversamente con los cambios de temperatura ambiente. Así la inflorescencia de D. vulgaris regula temperatura floral de forma fisiológica, al igual que otros lirios de la familia Araceae como el Philodendron Selloum. Se sabe como estas plantas regulan física y fisiológicamente el fenómeno de la termogénesis, pero no como funciona la base molecular para el control de la temperatura.
Esta es una de las especies vegetales más espectaculares de nuestra flora por la forma de su inflorescencia. Las flores son auténticas trampas para cazar (pero no matar) moscas, porque le sirven como polinizadores; por el mismo motivo su olor es maloliente: recuerda a la carne en descomposición. Cuando está en flor es inconfundible, porque las otras especies tienen la inflorescencia erecta y sin pelos, mientras que ésta la tiene tumbada, rojiza y cubierta de pelos negros y rígidos.[3]
Helicodiceros muscivorus fue descrito por (L.f.) Engl. in A.L.P.de Candolle & A.C.P.de Candolle y publicado en Monographiae Phanerogamarum 2: 605. 1879.[4]
Helicodiceros es un género monotípico de plantas con flores de la familia Araceae. Su única especie, Helicodiceros muscivorus, es originaria de las Islas Baleares, Córcega y Cerdeña.
В англійській мові має назву «лілія мертва коняка» (англ. dead horse arum lily).
Квітки Helicodiceros muscivorus зібрані в циліндричні колоски, пахнуть та виглядають як гниле м'ясо. Це притягує мух (каліфориди), що запилюють рослину. Жіночі та чоловічі квіти розміщуються на різних рівнях колоска та розділені шипоподібними утвореннями, що слугують як пастка для мух. Квітка запилюється у два етапи - в перший день фертильними є жіночі квітки, тобто рослина може лише приймати пилок, тоді як у другий день жіночі квіти висихають, а чоловічі стають фертильними. Шипоподібні утворення заважають мухам вибратися з квітки і вони лишаються там на всю ніч. Вранці вихід відкривається і мухи вилазячи назовні потрапляють на чоловічі квіти та уносять з собою пилок. Такий механізм потрібний щоб запобігти самозапиленню.
Helicodiceros muscivorus належить до рідкісної групи рослин термогенних рослин, що можуть підвищувати температуру, імітуючи падло. У перший день цвітіння квітка піднімає температуру на 12.4 °C.[1] Виробництво теплової енергії в клітинах термогенних квітів відбувається завдяки швидкому диханню. У клітинах Helicodiceros muscivorus Engl. швидкість дихання є найвищою серед рослин і перевищує навіть дихальну активність теплокровних тварин. Рослина виробляє до 400 міліват на грам (мВт/г), тоді як літаючі колібрі – 240 мВт/г.[2]
Зростає на островах Корсика, Сардинія та Балеарські острови.
Квітка
Квітка
Helicodiceros muscivorus là một loài thực vật có hoa trong họ Ráy (Araceae). Loài này được (L.f.) Engl. mô tả khoa học đầu tiên năm 1879.[2]
Bài viết liên quan đến phân họ Ráy này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Helicodiceros muscivorus là một loài thực vật có hoa trong họ Ráy (Araceae). Loài này được (L.f.) Engl. mô tả khoa học đầu tiên năm 1879.
Helicodiceros Schott, 1853
Единственный вид
Helicodiceros — монотипный род семейства Ароидные (Araceae), включающий единственный вид многолетних травянистых растений Нelicodiceros muscivorus.
Клубневое травянистое растение до 75 см высотой, формирующее подушки.
Клубень 5—14 см длиной, 2,5—6,5 см шириной, в незрелом виде одиночный.
Ложный стебель 25—50 см высотой, 2—4,5 см толщиной, неясный, являющийся частью цветоножки, от бледно- до сизовато-зелёного, с большими от фиолетово-коричневых до зеленовато-коричневых зубчатыми пятнами, особенно на влагалищах листьев.
Листья 10—35 см длиной, 6—20 см шириной, от бледно- до сизовато-зелёных.
Соцветие 15—45 см длиной, с отчётливым запахом гниющей рыбы, экскриментов или падали в момент открытия, частично закрытое ложным стеблем, видимая часть 2—15 см длиной, 1—2 см толщиной, от бледно- до сизовато-зелёного.
Трубка покрывала 5—11 см длиной, 3—6 см шириной, продоговатая, крепко свёрнутая, снаружи бледно-зелёная, с зубчатыми от коричнево-зелёных до зеленовато-фиолетовых заплатками, внутри бледно-зелёная с фиолетовым оттенком, с ярко-фиолетовыми продольными гребнями и очень плотными, щетинкоподобными, согнутыми, ярко-фиолетовыми волосками у входа. Свободная часть покрывала 10—40 см длиной, 8—34 см шириной, продолговато-овальная, от острой до заострённой, внутри бледно-зелёного цвета, с плотным тёмно-розовыми оттенком и пятнами, с опушением от густого до редкого, волоски ярко-фиолетовые, согнутые, значительно плотнее у основания и около входа в трубку.
Початок 13—43 см длиной; придаток початка 10—38 см длиной, 1,5—2,5 см толщиной, на ножке, от тонкого до несколько массивного, цилиндрически-веретенообразный, бледно-кремовый, с ярко-фиолетовыми пятнами.
Пестичные цветки расположены в продолговатой зоне 1,5—3 см длиной, 5—15 мм шириной; завязь продолговатая, 2—3,3 мм длиной, 1,5—2 мм шириной, от бледно-кремовой до очень бледно-зелёной; область столбика бледно-фиолетовая; рыльце 0,5—0,75 мм длиной, около 0,3 мм шириной, кремовое. Тычиночные цветки располагаются в более-менее продолговатой зоне 1,5—2,5 см длиной, 1,5—2 см шириной; пыльники 1,5—2,5 мм длиной, 0,75—1,5 мм шириной, ярко-фиолетовые.
Соплодия 5—12 см длиной, 2,5—7 см шириной, состоящее из примерно 60 ягод. Ягоды от обратнояйцевидных до шаровидно-эллипсоидных, 3,5—7 мм длиной, 3—5 мм шириной, в зрелом виде оранжево-красные. Семена широко-яйцевидные, 4 мм в диаметре, коричневого цвета.
Число хромосом 2n=56.
Встречается на островах Средиземного моря (Балеарские, Корсика и Сардиния)[3].
Растёт на скалистых склонах, утёсах вблизи моря, на высоте от 25 до 250 м над уровнем моря. Растение прорастает в трещинах среди скал из клубней, находящихся ниже валунов. Часто соседствует с колониями чаек и с сопровождающими их мухами и жуками, являющимися главными опылителями этого растения.
Helicodiceros — монотипный род семейства Ароидные (Araceae), включающий единственный вид многолетних травянистых растений Нelicodiceros muscivorus.
