Mountainous Southern Sinai (Location: St.Katherine), North Sinai, Isthmic Desert.
North Africa, Egypt (Sinai), East Mediterranean Region, Caucasus, Crimea, Arabia, Iran, Pakistan.
Desert Wadis.
Perennail.
Height: 3-10 m.
Kütyarpaq püstə yaxud Atlantika püstəsi - (lat. Pistacia mutica Fisch.et C.A. Mey.) — Sumaqkimilər (Anacardiaceae Lindl.) fəsiləsinə aid bitki növü.
IUCN Qırmızı Siyahısına görə növün kateqoriyası və statusu “Təhlükəli həddə yaxın olanlar”– NT. Azərbaycanın nadir növüdür.[1][2]
Rusiya, Türkiyə, İraq və Iranda təbii arealı vardır.
Abşeron, Quba, Qobustan, Göyçay, Ağdaş rayonları və Naxçıvan MR-in (Sədərək, Şərur) ərazilərində təbii halda rast gəlinir. Statusu: Azərbaycanın nadir bitkisidir. CR. B1ab(i, ii,iv). Bitdiyi yer İşıqlı quru yamaclarda yayılmışdır.
Azərbaycanda təbii ehtiyatı çox deyildir.
Kütyarpaq püstə təbiətdə 5–12 m hündürlüyü olan bir ağac növüdür. Gövdəsinin üzəri bozumtul qabıqla örtülmüşdür. Bitkinin yaşlı budaqlarının rəngi bozumtul, cavan zoğlarının rəngi isə qırmızımtıl olur. Bitkinin yarpaqcıqları yumurtaşəkilli olub, küt ucludur, bə¬zən azca sivri ucu olan yarpaqcıqlara da rast gəlmək mümkündür. Yarpaqları tək lələkvaridir. Yarpaqları 3-7 yarpaqcıqdan əmələ gəlmişdir. Yarpaqcıqları tam kənarlı, üst hissəsi tünd, alt hissəsi açıqyaşıl rəngdədir. İkievli bitkidir – erkək və dişi çiçəkləri yarpaq qoltuqlarında süpürgəşəkilli çiçək qrupunda yerləşir. Meyvəsi 4-6 sm uzunluğunda, 3-4 sm enində olur. Dəniz səviyyəsindən 700–1500 m yüksəkliklərə qədər yayıla bilir.
Təbiətdə generativ yolla çoxalır.
Başlıca olaraq insan fəaliyyətidir.
Park və bağlarda tək-tək rast gəlinir.
Azərbaycanın “Qırmızı Kitabı”na daxil edilmiş və Milli Park və Dövlət qoruqlarında qorunur.
Yeni mühafizə sahələrinin yaradılması zəruridir.
15 m-ə qədər hündürlüyündə, kürəvari çətirli ağacdır. Yarpağı mürəkkəb təklələkvari, yarpaqcıqları yumurtavari, oturaq, küt və ya ucdan azacıq sivriləşmiş, tamkənarlı, üstdən tünd-yaşıl parlaq, alt hissədən açıq rənglidir. İkievlidir, çiçəkləməsi yarpaqlamadan qabaqdır. Çiçəkləri sıx süpürəvari çiçək qrupunda yerləşir, xırda və tutqundur. Erkək çiçək qrupu daha sıx və sallaq olur. Meyvələri quru çəyirdək olub, tərs-yumurtavari formalı, yaşıldır, üstü sıx, bənövşəyi, qırmızı örtüklüdür. Meyvələri sallaq süpürgələrdə xeyli qaır.[1][2][3][4]
Aprel ayında çiçəkləyir, meyvələri avqust-sentyabr aylarında yetişir. Toxumları və kötük pöhrələri ilə artır. Quraqlığa davamlı, işıqsevən və torpağa tələbkar bitkidir. Quru dağ yamaclarının meşələşdirilməsində və düzən rayonlarında qoruyucu meşə zolaqlarının salınmasında istifadə oluna bilən bitkidir.[1][2][3][4]
Kür-Araz ovalığı və Xəzəryanı ovalıqda, Böyük Qafqazın Quba hissəsi, Kiçik Qafqazın bütün rayonları, Qobutan, Kür və Naxçıvan düzənliyi, Bozqır yaylası, Naxçıvanın dağlıq hissəsi.[1][1][2][3]
Populyasiyanın təbii bərpasının ətraf mühitin dəyişilməsindən asılılığı müşahidə olunur, azalma tendensiyasına meyillidir.[1][2]
Ağacların qırılması və mal-qara tərəfindən otarılması.[1][2]
Türyançay Dövlət Təbiət Qoruğunda mühafizə olunur. Qarabağ düzünün Sultanbud təpəsi ətrafında olan seyrək püstə meşəsinin yasaqlıq kimi mehafizəsinə ehtiyac vardır.[1][2]
Kütyarpaq püstə yaxud Atlantika püstəsi - (lat. Pistacia mutica Fisch.et C.A. Mey.) — Sumaqkimilər (Anacardiaceae Lindl.) fəsiləsinə aid bitki növü.
IUCN Qırmızı Siyahısına görə növün kateqoriyası və statusu “Təhlükəli həddə yaxın olanlar”– NT. Azərbaycanın nadir növüdür.
Pistacia atlantica és una espècie de pistatxer.[1] A l'Iran se'n diu baneh.[2]
És nadiu de l'altiplà i boscos muntanyosos de l'Iran, al nord d'Àfrica, on abans era molt comú,[3] però es va fer rar en sobrexplotar-ne la fusta. És característic d'Algèria fora de la zona desèrtica sahariana.[4]
Pistacia atlantica és un arbre caducifoli de fins a 7 m d'alt amb la capçada densa. Li cal 200 anys per fer una amplada d'un metre. Les fulles són pinnades cadascuna amb 7 a 9 folíols lanceolats. Les fulles i branques sovint porten galles fetes per àfids.[5]
És dioic però alguns pocs exemplars són monoics.[6] El fruit, de 6 a 8 mm de diàmetre, és de color blau quan és madur.
És un arbre forestal valuós, tradicionalment se n'ha usat la resina com a medicinal. Els tanins de les galles serveixen de tint. Els fruits són comestibles, però no tan apreciats com els de Pistacia vera. També és una planta ornamental en jardins.[7] A Califòrnia es fa servir com a portaempelt del pistatxer Pistacia vera.[8]
Pistacia atlantica és una espècie de pistatxer. A l'Iran se'n diu baneh.
Die Atlantische Pistazie (Pistacia atlantica) ist eine Pflanzenart aus der Familie der Sumachgewächse (Anacardiaceae).
Die Atlantische Pistazie ist ein sommergrüner, 4 bis 7 (selten bis über 15) Meter hoher Strauch oder Baum. Der Stammdurchmesser erreicht über 1 Meter. Die Borke ist im Alter rissig bis schuppig.[1]
Die gestielten Laubblätter sind unpaarig gefiedert mit bis zu 11 Blättchen. Die bis zu 7 Zentimeter langen, schwach behaarten, stumpfen bis rundspitzigen oder seltener spitzen, sitzenden Blättchen sind eiförmig bis -lanzettlich und haben keine aufgesetzte Spitze. Die Spindel ist schmal geflügelt. Der Stiel ist behaart.
Pistacia atlantica ist zweihäusig diözisch. Es werden Rispen gebildet. Die meist fünfzähligen und eingeschlechtlichen Blüten mit einfacher Blütenhülle sind rosa bis rötlich, die Kronblätter fehlen. Es ist ein Diskus vorhanden. Die Blütezeit reicht von März bis April. Es werden bis etwa 6–8 Millimeter große, rote später bläuliche und rundliche, einsamige Steinfrüchte gebildet.[1]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 30.[2]
Die Atlantische Pistazie kommt in Nordafrika, im östlichen Mittelmeerraum und auf den Kanarischen Inseln auf trockenen Hängen vor.
Das Harz der Pistazie kann als Lack oder Klebstoff verwendet werden, hat aber heute keine kommerzielle Bedeutung mehr.[3]
Das Holz ist recht hart.
Die Atlantische Pistazie (Pistacia atlantica) ist eine Pflanzenart aus der Familie der Sumachgewächse (Anacardiaceae).
Ig (Isem usnan: Pistacia atlantica) d talmest n yemɣi seg twacult n wanacardiaceae 
. René Desfontaines d amdan amezwaru i yuran fell-as. Tamlest-a teḥseb-itt IUCN am d talmest tudes ar umihi.
Ig (Isem usnan: Pistacia atlantica) d talmest n yemɣi seg twacult n wanacardiaceae . René Desfontaines d amdan amezwaru i yuran fell-as. Tamlest-a teḥseb-itt IUCN am d talmest tudes ar umihi.
Pistacia atlantica is a species of pistachio tree known by the English common name Mt. Atlas mastic tree,[3] Atlas pistachio,[4] Atlantic pistacio, Atlantic terebinth,[5] Cyprus turpentine tree,[6] and Persian turpentine tree.[7]
P. atlantica has three subspecies or varieties which have been described as atlantica, cabulica, and mutica. According to molecular phylogenetic studies, P. atlantica subsp. kurdica is actually a separate species, Pistacia eurycarpa.[8][9]
In Iran it is called baneh or wild pistachio tree.[10] In Tamazight, it is known as Tijjeɣt. In the Canary Islands it is known as Almacigo, and in Arabic it is called بطم (buṭm or buṭum). In southern Iran, in Bandar-Abbas in Hormozgān Province, it is called kasoudang and in Bushehr it is called kolkhong. In Turkey it is commonly known as melengiç. In Kurdish the tree is called darwan or daraban, and the seed is called qezwan (قەزوان). In Pashto it is called Shanna. And in Balochi it is called Gowan.
Pistacia atlantica is a deciduous tree growing up to 7 m (23 ft) tall with branches spreading and growing erect to form a dense crown. The trunk is stout and covered in fissured bark. Old trees may have trunks measuring 2 m (6 ft 7 in) in diameter; it may take 200 years for a tree to reach 1 m (3 ft 3 in) wide.[10] The leaves are pinnate, each with seven to 9 lance-shaped leaflets.
The leaves and branches often have galls when the tree is infested with gall-producing species of aphids, including Pemphigus utricularis,[11] Slavum wertheimae, and Forda riccobonii.[12]
The tree is dioecious with male and female trees producing different types of flowers. Both types are small and greenish and fall away quickly. Monoecious and hermaphrodite trees have been seen, but are unusual.[13] The oblong, fleshy, oily fruit borne by the female tree is 6 to 8 mm (0.24 to 0.31 in) long and pink in color, ripening to blue. It grows slowly, and can reach 1000 years old. It has broken bark with ashen gray color. Older branches have the same design, fractured and ash color, which gives the tree a grizzled look. The leaves are oval, almost sessile, shining above, and dark green, with seven to 9 leaflets, imparipinnate with petioles a little winged, flowers in racemes lax, the male and female on different trees.
The flowers are unisexual, small, discreet green, thick as pea fruit, then changing to reddish blue.[14] In colder areas the leaves in May check and fall in November. Though dioecious, in some communities males dominate the female specimens in number. It grows in oak woodlands and oak sclerophyllus. The fruits ripen from July to October, starting to bear fruit at the age of eight to 10 years, with abundant fruit after two to three years.
It is native to a section of Eurasia from North Africa to the Iranian Plateau, where it was once common.[11] Because other trees were rare, it was the only good source of wood and was overharvested, reducing its current distribution.[11] It is a common tree in mountain forests in Iran,[11] and it is "characteristic" of the landscape in parts of Algeria outside the Sahara.[15]
The almacigo is a tree that extends from the North Africa and found in thermophilous forests, up to 600 m altitude. It is one of the few deciduous species native to the Canary archipelago. It is native of Eurasia, the Iranian Plateau, to northern Africa.[11] Azerbaijan (Soltanbud forest)
There are many uses for this plant. This wild pistachio is the most economically important tree in many parts of Iran, including the Zagros Mountains, where it is managed as a valuable forest tree.[10] The resin and fruit oil were historically used for a variety of medicinal purposes.[11] The resin, known in Iran as saqez, is still an important commodity.[10]
Another important use is to combat soil erosion. It strengthens the soil, and is used for reforestation of arid and steep slopes and against landslides. It is stronger than Pistacia terebinthus, where it is used as rootstock in Ukraine and the United States for growing Pistacia vera, but resists frost better than P. terebinthus.
The resin is used to manufacture alcohol and lacquer. Its essential oils are used in perfume industry. The leaves are rich in tannins, up to 20% in the galls caused by an aphid parasite, used as the raw material for tanning in the leather industry. The sap is dried and used as incense, and its smoke releases a pleasant smell to the local environment for celebrations and religious ceremonies, as "incense". The tannins from the galls were used for tanning.[11]
The pistachio fruits are a food source in the area, but the more commonly cultivated pistachio tree P. vera is more valuable for food production.[10] The seeds, like pistachio, are edible oil seeds, like nuts, and contain up to 60% fat. Candy made with P. atlantica in Turkish are called tsukpi pistachio. Sometimes, the immature fruit is harvested and eaten with sour milk. The plant contains a resin, used as chewing gum in Kevan, Turkey, where it is called kevove rubber tree.
The resin of the tree is called Cyprus turpentine or Cyprus balsam and used to make chewing gum in Cyprus.[6] It has been reported to have significant antimicrobial and antifungal activity. Twenty-six compounds in hexane extract were identified. The major compounds were α-pinene 57.06%, β-pinene 9.83%, trans-pinocarveol 2.95%, trans-Verbenol 3.97%, α-Phellandren-8-ol 3.81%.[16]
It is used in a food in Fars province in Iran, named "OuBanneh" (اوبنه).
The raw fruits of the wild pistachio are not favored as food and are said to taste like turpentine.[17] They are about 45% oil.[15]
Pistacia atlantica is planted as an ornamental shadebearing and drought-tolerant landscape tree in gardens and parks.[18] In California it is imported to use as rootstock for cultivated pistachio trees (Pistacia vera).[19] Both introductions have led to its escape and current status as an occasional invasive species in California.[20]
Pistacia atlantica is a species of pistachio tree known by the English common name Mt. Atlas mastic tree, Atlas pistachio, Atlantic pistacio, Atlantic terebinth, Cyprus turpentine tree, and Persian turpentine tree.
P. atlantica has three subspecies or varieties which have been described as atlantica, cabulica, and mutica. According to molecular phylogenetic studies, P. atlantica subsp. kurdica is actually a separate species, Pistacia eurycarpa.
El almácigo de Canarias[1] o lengua de oveja[1] (Pistacia atlantica) es un árbol del género pistacia, de la familia de las anacardiáceas.
Árbol que puede llegar a alcanzar de 8 a 12 m de altura, parecido al fresno o el algarrobo; el diámetro del tronco llega a alcanzar 1 m a los doscientos años. Es un árbol de crecimiento lento que llega a superar los 1000 años de edad. Su copa es espesa y enmarañada y la corteza fracturada y de un color gris ceniciento. Las ramas más viejas presentan el mismo diseño, fracturado y ceniciento, lo que le da al árbol aspecto de ser muy viejo. Hojas ovales, casi sésiles, brillantes por arriba, de color verde oscuro, de 7-9 folíolos, imparipinnados con pecíolos un poco alados; flores en racimos laxos, las masculinas y las femeninas sobre árboles diferentes. Las flores son unisexuales, pequeñas, de un verde discreto; fruto grueso como un guisante, rojizo luego cambiando a azul.[2] En las zonas más frías echa las hojas en mayo y caen en noviembre. Plantas dioicas, en algunas comunidades dominan los ejemplares hembra. Crece en encinares y robledales esclerofilos. Los frutos maduran de julio a octubre, comenzando a dar frutos a la edad de 8 a 10 años, abundantes frutos en 2-3 años.
Es un árbol del género pistacia que está representado por especies tan conocidas como el pistacho, el lentisco o la cornicabra que abarca desde especies arbustivas hasta árboles adaptados a la sequía y el clima mediterráneo. LLamado en árabe betoum. En Irán se llama baneh.[3] En Canarias se lo conoce como almácigo.
Es más vigoroso que Pistacia terebinthus por lo cual se emplea como portainjerto en Ucrania y Estados Unidos para el cultivo de Pistacia vera, aunque resiste peor las heladas que la cornicabra.
Es importante su valor contra la erosión del suelo. Fortalece el suelo, se emplea para la forestación de las tierras áridas y laderas empinadas y contra los deslizamientos de tierras. Es una planta ornamental típica del arbolado urbano de las calles en las ciudades del Mar Negro. Además, las comunidades de pistacia atlántica son un gran refugio de especies raras incluyendo endémicas y del Mediterráneo, muchas escasas.
Las semillas, como en el pistacho, son comestibles crudos, como frutos secos, y contienen hasta un 60% de grasa. En Turquía se hacen dulces con el denominado pistacho de tsukpi. A veces, el fruto inmaduro se recoge y se come con leche agria. La planta contiene una goma, utilizada como goma de mascar en Kevan, Turquía, donde se la denomina goma del árbol kevove.
La resina se emplea para la fabricación de alcohol y el lacado. Contiene aceites esenciales se utilizados en la industria de la perfumería. Las hojas son ricas en taninos, hasta un 20% en las agallas causadas por un pulgón parásito. Son la materia prima para el curtido en la industria del cuero. La savia se seca y se emplea como incienso, ya que su combustión da un olor agradable, Se utiliza para dar ambiente a los locales, las celebraciones y en las ceremonias religiosas que se conoce como "incienso". La resina, mezclada con mantequilla, se utiliza externamente para tratar las heridas.
El almácigo es un árbol que se extiende por parte del norte de África y que se encuentra en los bosques termófilos, hasta 600 m de altitud. Es una de las pocas especies de hoja caduca autóctonas del archipiélago de Canarias. Es nativo de parte de Eurasia, de la Meseta Iraní, hasta el norte de África.[4] Es un árbol común en los bosque de las montañas de Irán.[4] También en el Sahara septentrional, en la región de las dayas al pie del Atlas sahariano marroquí y argelino; Es raro en el macizo de Hoggar. Noroeste de Marruecos y Canarias, donde está protegida por el "Anexo II de la Orden de Flora de la legislación autonómica de las Islas Canarias". Se encuentra en todas las islas Canarias menos en El Hierro. En Gran Canaria forma bosquetes monoespecíficos en varios barrancos del oeste de la isla, donde tiende a ocupar los fondos y las zonas más húmedas, entre Agaete y La Aldea de San Nicolás.
Pistacia atlantica fue descrita por René Louiche Desfontaines y publicado en Flora Atlantica 2(9): 364–365. 1799.[5]
Pistacia: nombre genérico que según Umberto Quattrocchi dice que deriva del nombre latíno pistacia para un árbol de pistacho y del griego pistake para la núcula del pistacho. Ambas palabras aparentemente derivan a su vez de un nombre persa o árabe antiguo.[6]
atlantica: epíteto geográfico que alude a su localización en la orilla del Océano Atlántico.
El almácigo de Canarias o lengua de oveja (Pistacia atlantica) es un árbol del género pistacia, de la familia de las anacardiáceas.
Pistacia atlantica, également connu sous le nom de Pistachier atlantique[2] ou Pistachier de l'Atlas[3], est un arbre à feuillage caduc de la famille des Anacardiacées.
Il existe trois sous-variétés de Pistacia Atlantica: cabulica, kurdica, mutica
Pistacia atlantica est présent de l'Afrique du Nord jusqu'au plateau iranien, où il est l'une des essences caractéristique de la steppe boisée des monts Zagros[4].
Pistacia atlantica est un arbre à feuilles caduques pouvant atteindre 7 m de hauteur. C'est un arbre dioïque avec certains pieds ne portant que des fleurs femelles et d'autres ne portant que des fleurs mâles. Ses feuilles caduques sont vertes au printemps, jaunes ou rouge flamboyant à l'automne. Elles sont imparipennées composées de 7 à 9 folioles coriaces, entières, grandes, ovales oblongues ou elliptiques lancéolées. Les fleurs unisexuées sont petites de la taille de pois, apétales et réunies en panicules. Les fruits sont vert clair et virent au rougeâtre à l'automne.
Pistacia atlantica, également connu sous le nom de Pistachier atlantique ou Pistachier de l'Atlas, est un arbre à feuillage caduc de la famille des Anacardiacées.
Il existe trois sous-variétés de Pistacia Atlantica: cabulica, kurdica, mutica
Pistacia atlantica, do 20 metara[1] visoko drvo iz roda pistacija. Rašireno je od Iranskog platoa do sjeverne Afrike i Kanarskih otoka. Često je po suhim obroncima brda
Introducirano je u američke države Utah i Kalifornija.[2]
Pistacia atlantica è una specie di pistacchio conosciuta con il nome comune di albero di trementina di Cipro[1][2] o albero di trementina persiana.[3] La pianta può variare da arbusto ad albero adattato alla siccità e al clima mediterraneo. P. atlantica ha tre sottospecie o varietà che sono state descritte come cabulica, kurdica e mutica.
In Iran è chiamato baneh o albero di pistacchio selvatico.[4] In Tamazight, è conosciuto come Tijjeɣt. Nelle Isole Canarie è conosciuto come Almacigo, e in arabo è chiamato بطم (buṭm o buṭum). Nell'Iran meridionale, a Bandar-Abbas nella provincia di Hormozgān è chiamato kasoudang ea Bushehr è chiamato kolkhong. In Turchia è comunemente noto come melengiç. In curdo l'albero è chiamato darwan o daraban e il seme è chiamato qezwan (قەزوان). In pashtu si chiama Shanna.
La pistacia atlantica è un albero a foglie caduche che cresce fino a 7 m di altezza con rami che si espandono e crescono eretti per formare una fitta corona. Il tronco è robusto e ricoperto di corteccia fessurata. I vecchi alberi possono avere tronchi di 2 m di diametro; potrebbero volerci 200 anni prima che un albero raggiunga 1 m di larghezza. Le foglie sono pennate, ciascuna con da sette a 9 foglioline lanceolate.
Le foglie e i rami hanno spesso galle quando l'albero è infestato da specie di afidi che le producono, tra cui Pemphigus utricularis, Slavum wertheimae e Forda riccobonii.
L'albero è dioico con alberi maschili e femminili che producono diversi tipi di fiori. Entrambi i tipi sono piccoli e verdastri e cadono rapidamente. Sono stati visti alberi monoici ed ermafroditi, ma sono insoliti.[5] Il frutto oblungo, carnoso e oleoso portato dall'albero femmina è lungo da 6 a 8 mm e di colore rosa, che matura al blu. Cresce lentamente e può raggiungere i 1000 anni. Ha corteccia spezzata di colore grigio cenere. I rami più vecchi hanno lo stesso disegno, fratturato e color cenere, che conferisce all'albero un aspetto brizzolato. Le foglie sono ovali, quasi sessili, lucenti superiormente, e verde scuro, con sette a 9 foglioline, imparipennate con piccioli un po' alati, fiori in racemi lassi, il maschio e la femmina su alberi diversi.
I fiori sono unisessuali, piccoli, di un verde discreto, spessi come frutti di pisello, poi virano al blu rossastro. Nelle zone più fredde le foglie a maggio spuntano e cadono a novembre. Sebbene dioico, in alcune comunità i maschi dominano in numero gli esemplari femminili. Cresce nei boschi di querce e querce sclerofille. I frutti maturano da luglio a ottobre, iniziando a dare frutti all'età di 8-10 anni, con frutti abbondanti dopo 2-3 anni.
È originario di una sezione dell'Eurasia dal Nord Africa all'altopiano iraniano, dove un tempo era comune. Poiché altri alberi erano rari, era l'unica buona fonte di legno ed è stato sovrasfruttato, riducendo la sua attuale distribuzione. È un albero comune nelle foreste di montagna in Iran, ed è "caratteristico" del paesaggio in alcune parti dell'Algeria al di fuori del Sahara.
L'almacigo è un albero che si estende dal Nord Africa e si trova nelle foreste termofile, fino a 600 m di altitudine. È una delle poche specie decidue originarie dell'arcipelago delle Canarie. È originario dell'Eurasia, l'altopiano iraniano, nell'Africa settentrionale. Azerbaigian (foresta di Soltanbud).
Ci sono molti usi per questa pianta. Questo pistacchio selvatico è l'albero economicamente più importante in molte parti dell'Iran, compresi i monti Zagros, dove viene gestito come un prezioso albero forestale. La resina e l'olio di frutta sono stati storicamente utilizzati per una varietà di scopi medicinali. La resina, conosciuta in Iran come saqez, è ancora un bene importante.
Un uso importante è quello di combattere l'erosione del suolo. Rinforza il suolo, e viene utilizzato per il rimboschimento di pendii aridi e ripidi e contro gli smottamenti. È più forte della Pistacia terebinthus, dove viene utilizzata come portainnesto in Ucraina e negli Stati Uniti per la coltivazione della Pistacia vera, ma resiste al gelo meglio di P. Terebinthus.
La resina viene utilizzata per produrre alcol e lacca. I suoi oli essenziali sono utilizzati nell'industria dei profumi. Le foglie sono ricche di tannini, fino al 20% nelle galle causate da un parassita afide, utilizzato come materia prima per la concia nell'industria della pelle. La linfa viene essiccata e utilizzata come incenso, e il suo fumo sprigiona un gradevole odore nell'ambiente locale per celebrazioni e cerimonie religiose, come "incenso". I tannini delle galle venivano usati per l'abbronzatura.
I frutti di pistacchio sono una fonte di cibo nella zona, ma il pistacchio più comunemente coltivato P. vera è più prezioso per la produzione alimentare. I semi, come il pistacchio, sono semi oleosi commestibili, come le noci, e contengono fino al 60% di grassi. Le caramelle fatte con P. atlantica in turco si chiamano tsukpi pistacchio. A volte, il frutto immaturo viene raccolto e mangiato con latte acido. La pianta contiene una resina, usata come gomma da masticare a Kevan, in Turchia, dove viene chiamata albero della gomma di kevove.
È stato segnalato che la gomma di mastice dell'albero ha una significativa attività antimicrobica e antimicotica. Sono stati identificati ventisei composti nell'estratto di esano. I composti principali erano α-pinene 57,06%, β-pinene 9,83%, trans-pinocarveolo 2,95%, trans-verbenolo 3,97%, α-Phellandren-8-olo 3,81%. Inoltre, P. atlantica var. kurdica conteneva diversi composti chimici che sono stati segnalati come benefici per la salute. Dal sapore acquoso, la resina della cultivar P. atlantica kurdica (che si trova in Kurdistan) viene utilizzata come gomma da masticare per alleviare il disagio addominale superiore, i dolori di stomaco, la dispepsia e l'ulcera peptica.
È usato in un alimento nella provincia di Fars in Iran, chiamato "OuBanneh" (اوبنه).
I frutti crudi del pistacchio selvatico non sono graditi come cibo e si dice che sappiano di trementina. Sono circa il 45% di olio.
La pistacia atlantica è piantata come albero ornamentale che porta ombra e tollera la siccità in giardini e parchi. In California è importato per essere utilizzato come portainnesto per alberi di pistacchio coltivati (Pistacia vera). Entrambe le introduzioni hanno portato alla sua fuga e allo stato attuale di specie invasiva occasionale in California.
Pistacia atlantica è una specie di pistacchio conosciuta con il nome comune di albero di trementina di Cipro o albero di trementina persiana. La pianta può variare da arbusto ad albero adattato alla siccità e al clima mediterraneo. P. atlantica ha tre sottospecie o varietà che sono state descritte come cabulica, kurdica e mutica.
Pistacia atlantica (binomen a Renato Louiche Desfontaines anno 1799 statutum) est species plantarum florentium generis Pistaciae et familiae Anacardiacearum prope litora maris Mediterranei sponte virens, cuius fructus oleiferi edulesque sunt. E ligno resina terebinthina provenit. Surcula speciei cognatae P. verae Asiae mediae nativae, cuius fructus venundatur, per terras Europae meridianae Africaeque borealis ad colendum in ramos P. atlanticae inseri solent.
Situs scientifici: Tropicos • GRIN • ITIS • Plant List • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • Plant Name Index • IUCN Red List • Plantes d'Afrique • USDA Plants Database 
Vide "Pistacia atlantica" apud Vicispecies. Pistacia atlantica (binomen a Renato Louiche Desfontaines anno 1799 statutum) est species plantarum florentium generis Pistaciae et familiae Anacardiacearum prope litora maris Mediterranei sponte virens, cuius fructus oleiferi edulesque sunt. E ligno resina terebinthina provenit. Surcula speciei cognatae P. verae Asiae mediae nativae, cuius fructus venundatur, per terras Europae meridianae Africaeque borealis ad colendum in ramos P. atlanticae inseri solent.
Pistacia atlantica is een soort uit het geslacht Pistacia, behorend tot de pruikenboomfamilie (Anacardiaceae). De soorten komen voor in Zuid-Europa, Noord-Afrika en West-Azië.
Pistacia atlantica is een soort uit het geslacht Pistacia, behorend tot de pruikenboomfamilie (Anacardiaceae). De soorten komen voor in Zuid-Europa, Noord-Afrika en West-Azië.
Pistacia atlantica er et løvfellende tre.
Det ligner på terpentintre, men er høyere, opptil 10 meter, og av og til enda høyere. Hovedbladstilken har smale vinger. Typiske voksesteder er steinete steder, åpen skog og maquis. I Levanten vokser den blant annet i parkaktig vegetasjon sammen med løvfellende eikearter, styrakstre og judastre i overgangen mellom middelhavsvegetasjon og den irano-turanske vegetasjonsregionen. I Nord-Afrika og Midtøsten er det vanlig i halvørken.
Treet er utbredt over et stort område fra Kanariøyene og Marokko i vest til Kaukasus i nord og Afghanistan og Pakistan i øst. I Europa finnes arten i nordøstre Hellas, den europeiske delen av Tyrkia og Krim.
Frukten brukes til å produsere olje for husholdningsbruk, medisin og belysning. Av harpiksen lages det terpentin. Treet brukes som podestamme for pistasj. Gallelus lager store galler som brukes til å fremstille garvestoffer.
Pistacia atlantica er et løvfellende tre.
Det ligner på terpentintre, men er høyere, opptil 10 meter, og av og til enda høyere. Hovedbladstilken har smale vinger. Typiske voksesteder er steinete steder, åpen skog og maquis. I Levanten vokser den blant annet i parkaktig vegetasjon sammen med løvfellende eikearter, styrakstre og judastre i overgangen mellom middelhavsvegetasjon og den irano-turanske vegetasjonsregionen. I Nord-Afrika og Midtøsten er det vanlig i halvørken.
Treet er utbredt over et stort område fra Kanariøyene og Marokko i vest til Kaukasus i nord og Afghanistan og Pakistan i øst. I Europa finnes arten i nordøstre Hellas, den europeiske delen av Tyrkia og Krim.
Frukten brukes til å produsere olje for husholdningsbruk, medisin og belysning. Av harpiksen lages det terpentin. Treet brukes som podestamme for pistasj. Gallelus lager store galler som brukes til å fremstille garvestoffer.
Pistacja atlantycka (Pistacia atlantica Desf.) − gatunek drzewa z rodziny nanerczowatych (Anacardiaceae). Występuje w Afryce Północnej (Wyspy Kanaryjskie, Maroko, Algieria, Libia, Tunezja), w Europie (Grecja, Krym) oraz niektórych regionach Azji (Arabia Saudyjska, Afganistan, Cypr, półwysep Synaj; Iran, Irak, Izrael; Jordania, Liban, Syria, Turcja)[3]
Drzewo o wysokości do 7 m, gęstej koronie i popękanej korze. Stare drzewa mogą mieć pień o średnicy do 2 m, ale trzeba około 200 lat, by osiągnął średnicę 1 m. Liście pierzaste, złożone z 7-9 listków. Jesienią przebarwiają się na czerwono i żółto. Gałęzie i listki często pokryte są galasami[4].
Roślina dwupienna, czasami tylko spotykano kwiaty obupłciowe[5]. Zakwitają przed rozwojem liści. Kwiaty zielonkawe, drobne. Kwiaty męskie dojrzewają zazwyczaj wcześniej, niż kwiaty żeńskie. Owocem jest podłużny mięsisty pestkowiec o długości 6-8 mm, w stanie dojrzałym różowy[6]
Rośnie w lasach, zaroślach, na stepach, półpustyniach, pustyniach, na terenach skalistych, często w warunkach ekstremalnych. Występuje w zbiorowiskach roślinnych typu makia. Drzewo długowieczne, może żyć nawet tysiąc lat[6].
Pistacja atlantycka (Pistacia atlantica Desf.) − gatunek drzewa z rodziny nanerczowatych (Anacardiaceae). Występuje w Afryce Północnej (Wyspy Kanaryjskie, Maroko, Algieria, Libia, Tunezja), w Europie (Grecja, Krym) oraz niektórych regionach Azji (Arabia Saudyjska, Afganistan, Cypr, półwysep Synaj; Iran, Irak, Izrael; Jordania, Liban, Syria, Turcja)
Область розповсюдження в Криму лежить від Севастополя до Коктебеля, також в районі Бахчисарая, на чорноморському узбережжі Кавказу — від Сукко до хутора Бетта, що знаходиться на південь від Геленджика. Рослина поширена в Східному і Південному Закавказзі, в Туреччині, на заході Ірану, на грецьких островах Хіос і Родос.
Охороняється у Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику, «Мис Мартьян», Карадазькому природному заповіднику, заказниках загальнодержавного значення «Мис Айя», «Байдарський», «Новий Світ», «Канака», «Аю-Даг», «Мис Фіолент», пам'ятки природи «Гора Кішка» та в ряді заповідних об'єктів місцевого значення.
Утворює паркові ліси — рідколісся, утворює ряд угруповань з ялівцем високим, дубом пухнастим, рідко — чисті угруповання. Насіння в значній мірі поїдаються шкідниками.
Дерево заввишки 8—12 м, стовбур іноді досягає 1 м у діаметрі; росте повільно — у віці 20 років досягає висоти 1 м, доживає до 1000 років; крона дуже густа, нізка; кора попелясто-сіра, тріщинуватості на старих гілках.
Листя складні, непарноперисті, складаються з 5—7 листочків, черешок у верхній частині крилатий; листочки яйцевидні, майже сидячі, зверху блискучі, темно-зелені; краю пластинок короткоопушенние, довжина листочків 4-5 см, а ширина — до 3 см; листя розгортаються на початку травня, опадають в листопаді.
Рослини дводомні, квіти одностатеві, дрібні, непоказні, зеленуваті; в лісостанах переважають жіночі особини; тичинкові квітки зібрані в широкі волоті, маточкові — в рідкісніші волоті. у чоловічих квіток чашка маленька, пятіраздельная, тичинок 5; у жіночих квіток чашка трьох-четирехроздільна; зав'язь сидяча з коротким стовпчиків.
Плід: односім'янні сухі кістки, червоніючі при дозріванні; плодоносить з липня по жовтень, починає плодоносити у віці 8—10 років; рясно плодоносить через 2—3 роки.
Укріплює ґрунт, придатна для залісення сухих крутих схилів, зсувів. Рослина містить камедь, що вживається як жуйка — кеван (звідки і одна з назв — кевове дерево). Підсушена живиця при спалюванні видає приємний запах, нею користуються при ароматизації приміщень. У релігійних обрядах вона відома під назвою «ладан» (крім використовуваного також ладанного дерева). Смолу в суміші із вершковим маслом, воском у вигляді пластиру застосовують зовнішньо для лікування ран.
Декоративна рослина — може застосовуватися для озеленення чорноморських міст. Насіння їстівне в сирому і сушеному вигляді, містить до 60 % жирів. У Туреччині виготовляють солодощі — фісташки в цукрі. Іноді плоди збирають у незрілому вигляді і їдять їх ядра з кислим молоком.
З плодів вичавлюють олію, що використовується для горіння і миловаріння. Смола придатна для виготовлення спиртових та художніх лаків. Ефірні олії, смоли знаходять застосування в парфумерній промисловості. Листя багате дубильними речовинами (до 20 % танидів). Гали, що розвиваються на листях, містять підвищений відсоток танидів. Вони служать сировиною для отримання дубильних екстрактів в шкіряній промисловості.
Має важливе ґрунтозахисне та протиерозійне значення. Крім того, зарості фісташки туполистої дають притулок величезній кількості середземноморських рідкісних видів, серед яких чимало рідкісних ендемів.
Червона книга України
Pistacia atlantica là một loài thực vật có hoa trong họ Đào lộn hột. Loài này được Desf. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1799.[1]
.JPG)
Pistacia atlantica là một loài thực vật có hoa trong họ Đào lộn hột. Loài này được Desf. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1799.
Pistacia atlantica subsp. mutica (Fisch. & C.A.Mey.) Rech.f.
Синонимы
Фиста́шка туполистная, или Дикая фисташка, или Кевовое дерево, или Скипидарное дерево, или Ложный бакаут (лат. Pistacia atlantica subsp. mutica) — растение семейства Сумаховые (Anacardiaceae), подвид вида Фисташка атлантическая из рода Фисташка.
Область распространения в Крыму лежит от Севастополя до Коктебеля, и в районе Бахчисарая, на черноморском побережье Кавказа — от Сукко до хутора Бетта, находящегося южнее Геленджика. Растение распространено в Восточном и Южном Закавказье, в Турции, на западе Ирана, на греческих островах Хиос и Родос.
Фисташка туполистная — восточносредиземноморско-переднеазиатский элемент, по А. А. Гроссгейму — восточносредиземноморско-иранский. Засухоустойчив, теплолюбив, очень светолюбив. Выдерживает засоление почвы, кальцефит.
Образует парковые леса — редколесья, образует ряд сообществ с можжевельником высоким, дубом пушистым, редко — чистые сообщества. Семена в значительной мере поедаются вредителями.
Род Pistacia очень древен, его происхождение восходит к меловому периоду. Ю. Д. Клеопов (1941) предполагает, что сообщества из фисташки туполистной — это крайний предел ксерофитизации мезофильных третичных лесов Средиземноморья. Фисташники — это полузасушливый вариант типичной средиземноморской растительности.
Дерево высотой 8—12 м, ствол иногда достигает 1 м в диаметре; растёт медленно — в возрасте 20 лет достигает высоты 1 м, доживает до 1000 лет; крона очень густая, низкосидящая; кора пепельно-серая, трещиноватая на старых ветвях; почки с черепитчато-налегающими чешуями, сидячие, опушённые.
Листья сложные, непарноперистые, состоят из пяти—семи листочков, черешок в верхней части крылатый; листочки яйцевидные, почти сидячие, сверху блестящие, тёмно-зелёные; края пластинок короткоопушённые, длина листочков 4—5 см, а ширина — до 3 см; листья развёртываются в начале мая, опадают в ноябре.
Растения двудомные, цветки однополые, мелкие, невзрачные, зеленоватые; в древостоях преобладают женские особи; тычиночные цветки собраны в широкие метёлки, пестичные — в более редкие метёлки у мужских цветков чашечка маленькая, пятираздельная, тычинок пять; у женских цветков чашечка трёх- четырёхраздельная; завязь сидячая с коротким столбиком.
Плоды — односемянные сухие костянки, краснеющие при созревании; плодоносит с июля по октябрь, начинает плодоносить в возрасте 8—10 лет; обильно плодоносит через 2—3 года.
Почвоукрепитель, пригоден для облесения сухих крутых склонов, оползней. Растение содержит камедистую смолу, употребляемую как благовонная жвачка — кева (откуда и одно из названий — кевовое дерево). Подсушенная живица при сжигании издаёт приятный запах, ею пользуются при ароматизации помещений. В религиозных обрядах она известна под названием «ладан» (помимо используемого также ладанного дерева). Смолу в смеси со сливочным маслом, воском в виде пластыря применяют наружно для лечения ран.
Декоративное растение — может применяться для озеленения черноморских городов.
Важная культура для плодоводства, так как служит подвоем для фисташки настоящей. Семена съедобны в сыром и сушёном виде, содержат до 60 % жира. В Турции изготовляют сладости — фисташки в сахаре. Иногда плоды собирают в незрелом виде и едят их ядра с кислым молоком.
Из плодов выжимают масло, используемое для горения и мыловарения. Смола пригодна для изготовления спиртовых и художественных лаков. Эфирные масла, смолы находят применение в парфюмерной промышленности. Листья богаты дубильными веществами (до 20 % таннидов). Галлы, развивающиеся на листьях, содержат повышенный процент таннидов. Они служат сырьём для получения дубильных экстрактов в кожевенной промышленности.
Вид требует сохранения и бережного отношения в естественных местонахождениях. Фисташники имеют важное почвозащитное и противоэрозионное значение. Кроме того, сообщества фисташки туполистной дают приют огромному количеству средиземноморских редких видов, среди которых немало редких эндемов.
Свиньи любят пастись в фисташниках осенью, поедая опавшие плоды[2].
Древесина очень прочна, хорошо горит, даёт первоклассный уголь[2].
Вид занесён в Красную книгу России[3]. Категория 3 г: «Редкий вид. Третичный реликт. В России проходит северная граница ареала.».
Фисташковые сообщества — чрезвычайно древние третичнореликтовые, представляющие большую научную ценность как банк уникального средиземноморского генофонда, не встречающегося нигде в России и Северном Кавказе
Места произрастания фисташки туполистной подвергаются мощному антропогенному прессингу: они вырубаются под строительство дач, туристских комплексов, ресторанов. В фисташниках нередки несанкционированные палаточные городки, кострищи, высокой степени достигает утоптанность. В травянистый ярус проникают рудеральные, сорные виды.
Уничтожение редколесий приводит к ухудшению водного режима района Новороссийска. Они выполняют противоэрозионную, средообразующую, почвозащитную функции.
Вопрос об охране фисташковых насаждений поднимался ещё В. А. Поварницыным в 1940 году. Он писал: «Имеющиеся насаждения фисташки в Анапском леспромхозе следует объявить заповедными, не подлежащими вырубке, как редкой и вымирающей породы на Черноморском побережье, остатки которой сохранились ещё в Лобановой щели».
В 1989 году М. Д. Алтухов и С. А. Литвинская писали: «Без принятия мер по действенной охране фисташников неминуема их деградация. Режим охраны должен быть заповедным с запрещением всех видов хозяйственной деятельности, кроме научно-исследовательской» (с.101).
Хозяйственное использование территорий с произрастанием фисташки может привести к утере биоразнообразия уникального флористического комплекса. Без принятия мер по действенной охране фисташников неминуема их деградация. Необходима также провести ряд мероприятий по восстановлению растительного покрова и ограничению антропогенных нагрузок. Охрана возможна только при учреждении Утришского заповедника.
Фиста́шка туполистная, или Дикая фисташка, или Кевовое дерево, или Скипидарное дерево, или Ложный бакаут (лат. Pistacia atlantica subsp. mutica) — растение семейства Сумаховые (Anacardiaceae), подвид вида Фисташка атлантическая из рода Фисташка.
