Carcharhinus fitzroyensis és una espècie de peix de la família dels carcarínids i de l'ordre dels carcariniformes.
Els mascles poden assolir els 135 cm de longitud total.[3][4]
Es troba al Mar d'Arafura i al nord d'Austràlia (des d'Austràlia Occidental fins a Queensland).[3]
Carcharhinus fitzroyensis és una espècie de peix de la família dels carcarínids i de l'ordre dels carcariniformes.
Der Walbuchthai (Carcharhinus fitzroyensis) ist eine Art der Gattung Carcharhinus innerhalb der Requiemhaie (Carcharhinidae). Die Art kommt in den nördlichen Küstengewässern Australiens von Queensland bis Westaustralien vor.
Der Walbuchthai ist ein mittelgroßer und kräftiger Hai mit einer Maximallänge von etwa 150 Zentimetern und einer durchschnittlichen Körperlänge zwischen 110 und 130 Zentimetern. Er hat eine bronzefarbene bis grau-braune Rückenfärbung und einen weißen Bauch und besitzt keine auffälligen Markierungen oder Zeichnungen.
Er besitzt eine Afterflosse und zwei Rückenflossen. Die erste Rückenflosse ist groß und dreieckig, sie beginnt etwas vor den freien Enden der Brustflossen. Die zweite Rückenflosse ist mit etwa 3 % der Körperlänge relativ groß und gut ausgebildet, sie beginnt etwa auf gleicher Höhe wie die Analflosse. Ein Interdorsalkamm ist nicht vorhanden. Die Brustflossen sind ebenfalls groß und dreieckig mit langgezogenen Spitzen und einer Basis, die etwa 17 bis 19 % der Gesamtlänge entspricht. Die Schnauze ist langgezogen und parabolförmig. Wie alle Arten der Gattung besitzen die Tiere fünf Kiemenspalten und haben kein Spritzloch.
Der Walbuchthai lebt sowohl in Küstennähe wie auch in küstenferneren und tieferen Gewässerregionen über dem Kontinentalsockel. Er ernährt sich räuberisch vor allem von kleinen Knochenfischen sowie seltener von Krebstieren.
Die Haie sind lebendgebärend und bilden eine Dottersack-Plazenta aus (plazental vivipar). Die Geburtslänge der Jungtiere beträgt etwa 50 cm. Die Geschlechtsreife erreichen die Junghaie bei einer Körperlänge von etwa 80 (Männchen) bzw. 90 Zentimetern (Weibchen).
Der Walbuchthai ist in den nördlichen Küstengewässern Australiens von Queensland bis Westaustralien verbreitet.
Der Walbuchthai ist für den Menschen ungefährlich. Er ist in der Roten Liste der IUCN als ungefährdet („Least Concern“) verzeichnet, da er als endemische Art nördlich von Australien über ein recht großes Verbreitungsgebiet verfügt und als vergleichsweise reproduktiv eingeschätzt wird. Der Druck durch die lokale Fischerei kann somit ausgeglichen werden.[1]
Der Walbuchthai (Carcharhinus fitzroyensis) ist eine Art der Gattung Carcharhinus innerhalb der Requiemhaie (Carcharhinidae). Die Art kommt in den nördlichen Küstengewässern Australiens von Queensland bis Westaustralien vor.
The creek whaler (Carcharhinus fitzroyensis) is a common species of requiem shark, and part of the family Carcharhinidae, endemic to northern Australia. It frequents shallow waters close to shore, including estuaries. This small, stocky shark usually grows to 1.0–1.3 m (3.3–4.3 ft) long and is brownish in color without conspicuous fin markings. It can be identified by its long snout, large, triangular pectoral fins, and large, anteriorly positioned first dorsal fin.
The diet of the creek whaler consists mainly of small teleost fishes and crustaceans. It is viviparous, with the unborn young being sustained through a placental connection. The defined mating season lasts from May to July. Females give birth to one to seven pups annually, following a gestation period of seven to 9 months. A small number of creek whalers are caught incidentally in inshore gillnets and used for food, but the effect of fishing on its population seems to be inconsequential. As a result, the IUCN has listed this species under Least Concern.
The creek whaler was described by Australian ichthyologist Gilbert Percy Whitley in a 1943 volume of Proceedings of the Linnean Society of New South Wales. He assigned the new species to the subgenus Uranganops of the genus Galeolamna, and gave it the specific epithet fitzroyensis because the type specimen, a 1.2-m-long female, was collected from Connor's Creek in the Fitzroy River estuary.[3] Subsequent authors have synonymized Galeolamna with Carcharhinus.[4]
The evolutionary relationships of the creek whaler have yet to be fully resolved. In comparative morphological studies published by Jack Garrick in 1982 and Leonard Compagno in 1988, it was tentatively placed in a grouping defined by the whitecheek shark (C. dussumieri) and the blackspot shark (C. sealei).[5][6] Shane Lavery, in a 1992 study based on allozymes, reported that this species was close to the nervous shark (C. cautus) and the blacktip reef shark (C. melanopterus).[7] Ximena Vélez-Zuazoa and Ingi Agnarsson, in a 2011 study based on nuclear and mitochondrial genes, found it to be the basal member of a clade also containing the graceful shark (C. amblyrhynchoides), the blacktip shark (C. limbatus), and the Australian blacktip shark (C. tilstoni).[8]
The body of the creek whaler is spindle-shaped and rather stocky. The long snout has a narrowly parabolic shape and large nostrils preceded by small, nipple-shaped flaps of skin. The eyes are circular and of medium size, and are equipped with nictitating membranes. The arched mouth has very short furrows at the corners. There are 30 upper and 28–30 lower tooth rows. The upper teeth are long and triangular with strongly serrated edges, and become increasing angled towards the sides of the jaw. The lower teeth are slender and upright with finely serrated edges. The five pairs of gill slits are short.[2][4][9]
The pectoral fins are distinctively large and triangular, with rounded to pointed tips. The large first dorsal fin originates over the rear of the pectoral fin bases. The second dorsal fin is relatively tall and long, and originates over or slightly behind the anal fin origin. There is no ridge between the dorsal fins. The anal fin is larger than the second dorsal fin. There is a crescent-shaped notch on the caudal peduncle just before the origin of the upper caudal fin lobe. The asymmetrical caudal fin has a well-developed lower lobe and a longer upper lobe with a ventral notch near the tip. The skin is densely covered by overlapping dermal denticles, each bearing three to five horizontal ridges leading to marginal teeth. This species is bronze to brownish gray above and pale below, and lacks an obvious lighter band on the flanks. Rarely, individuals may be light bluish gray above. It may reach 1.5 m (4.9 ft) in length, though 1.0–1.3 m (3.3–4.3 ft) is typical.[2][4][9]
The range of the creek whaler is restricted to northern Australia, between Gladstone in central Queensland and Cape Cuvier in Western Australia. It is a common species that inhabits estuaries and inshore waters from the intertidal zone to a depth of at least 40 m (130 ft).[2]
The creek whaler feeds predominantly on small teleost fishes (including threadfin breams and lizardfishes) and crustaceans (including penaeid prawns and mantis shrimps); cephalopods are also infrequently consumed.[10][11] Known parasites of this species include the tapeworm Callitetrarhynchus gracilis,[12] and a nematode in the genus Pulchrascaris.[13]
Like other members of its family, the creek whaler is viviparous, with the developing embryos receiving nourishment from the mother through a placental connection formed from the depleted yolk sac. Females produce litters of one to seven young every year. Mating occurs between May and July, with the females storing the sperm until ovulation takes place between July and September. After a gestation period of seven to 9 months, birthing occurs between February and May of the following year.[11] The newborns measure 35–50 cm (14–20 in) long and spend their first few months of life in shallow, inshore nursery areas such as Cleveland Bay in north Queensland.[9][10] Males and females attain sexual maturity at lengths of around 83–88 cm (33–35 in) and 90–100 cm (35–39 in), respectively.[11]
The creek whaler is a minor bycatch of inshore gillnet fisheries operating in northern Australia; the meat is sold for human consumption. Given its relatively high reproductive rate, its population appears capable of withstanding present levels of fishing. Therefore, the IUCN has listed this species under Least Concern.[1]
The creek whaler (Carcharhinus fitzroyensis) is a common species of requiem shark, and part of the family Carcharhinidae, endemic to northern Australia. It frequents shallow waters close to shore, including estuaries. This small, stocky shark usually grows to 1.0–1.3 m (3.3–4.3 ft) long and is brownish in color without conspicuous fin markings. It can be identified by its long snout, large, triangular pectoral fins, and large, anteriorly positioned first dorsal fin.
The diet of the creek whaler consists mainly of small teleost fishes and crustaceans. It is viviparous, with the unborn young being sustained through a placental connection. The defined mating season lasts from May to July. Females give birth to one to seven pups annually, following a gestation period of seven to 9 months. A small number of creek whalers are caught incidentally in inshore gillnets and used for food, but the effect of fishing on its population seems to be inconsequential. As a result, the IUCN has listed this species under Least Concern.
El tiburón ballenero (Carcharhinus fitzroyensis) es una especie de elasmobranquio carcarriniforme de la familia Carcharhinidae .
Los machos pueden alcanzar los 135 cm de longitud total.[2][3]
Se encuentra en Mar de Arafura y al norte de Australia (desde Australia Occidental hasta Queensland).[2]
El tiburón ballenero (Carcharhinus fitzroyensis) es una especie de elasmobranquio carcarriniforme de la familia Carcharhinidae .
Carcharhinus fitzroyensis Carcharhinus generoko animalia da. Arrainen barruko Carcharhinidae familian sailkatzen da.
Carcharhinus fitzroyensis Carcharhinus generoko animalia da. Arrainen barruko Carcharhinidae familian sailkatzen da.
Requin baleinier
Le Requin baleinier (Carcharhinus fitzroyensis) est une espèce commune de requin de la famille des Carcharhinidae, endémique du nord de l'Australie. Il fréquente les eaux peu profondes à proximité du rivage, y compris les estuaires. Ce petit requin trapu peut généralement atteindre une taille de 1 à 1,3 m de long et est de couleur brunâtre sans marques visibles sur les ailerons. Il peut être identifié par son long museau, ses grandes nageoires pectorales triangulaires, et sa grande première nageoire dorsale positionnée bien en avant du corps.
Le régime du Requin baleinier se compose principalement de petits poissons téléostéens et de crustacés. Il est vivipare, l'embryon étant nourri via une connexion au placenta. Il y a une saison d'accouplement définie qui dure de mai à juillet. Les femelles donnent naissance à entre un et sept petits par an, après une période de gestation de sept à neuf mois. Un petit nombre de Requins baleiniers sont capturés accidentellement dans les filets maillants côtiers et utilisés pour l'alimentation humaine, mais l'effet de la pêche sur la population semble être peu conséquent. C'est pourquoi l'Union internationale pour la conservation de la nature (UICN) a classé cette espèce comme étant de préoccupation mineure.
Le Requin baleinier a un corps fuselé et plutôt trapu. Son long museau a une forme étroitement parabolique et de grandes narines précédées par de petits volets de peau en forme de tétons. Les yeux sont circulaires et de taille moyenne, et sont équipés de membranes nictitantes. La gueule arquée a des sillons très courts au niveau de ses extrémités. Il y a 30 rangées de dents sur la mâchoire supérieure et 28 à 30 rangées de dents sur la mâchoire inférieure. Les dents de la mâchoire supérieure sont longues et triangulaires avec des bords fortement dentelés, et deviennent de plus en plus inclinées vers les côtés de la mâchoire. Les dents de la mâchoire inférieure sont minces et verticales avec des bords plus finement dentelés. Les cinq paires de fentes branchiales sont courtes[1],[2],[3].
Les nageoires pectorales sont grandes et triangulaires, avec des extrémités plus ou moins arrondies. La première nageoire dorsale est de grande taille, et est implantée au-dessus de l'arrière de la base des nageoires pectorales. La deuxième nageoire dorsale est relativement longue, et prend naissance au-dessus ou légèrement derrière l'origine de la nageoire anale. Il n'y a pas de crête entre les nageoires dorsales. La nageoire anale est plus grande que la deuxième nageoire dorsale. Il y a une encoche en forme de croissant sur la queue, juste avant l'origine du lobe supérieure de la nageoire caudale. Cette dernière est asymétrique et a un lobe inférieur bien développé et un lobe supérieur plus grand et présentant une encoche près de son extrémité. La peau est densément couverte par des denticules cutanées qui se chevauchent, et présentant chacune trois à cinq arêtes horizontales se terminant par des dents marginales. Cette espèce est de couleur bronze à brun gris dessus et pâle dessous, avec une bande plus claire sur les flancs. Dans quelques rares cas, les individus peuvent être gris bleuâtre clair sur le dessus. Ce requin peut atteindre 1,5 m de long, la plupart des animaux mesurant entre 1,0 et 1,3 m[1],[2],[3].
Le Requin baleinier se nourrit principalement de petits poissons téléostéens (comme les Nemipteridae et les poissons-lézards) et les crustacés (comme les Penaeidae et les squilles). Des céphalopodes sont aussi quelquefois consommés[4],[5]. Parmi les parasites connus de cette espèce on peut citer le cestode Callitetrarhynchus gracilis[6] et les nématodes du genre Pulchrascaris[7].
Comme les autres requins de la famille des Carcharhinidae, le Requin gris de récif est vivipare ; après que les embryons en développement aient épuisés leur réserve en vitellus, le sac vitellin vide se développe en une connexion avec le placenta qui permet à l'embryon d'être nourri par sa mère. Les femelles produisent des portées d'un à sept jeunes chaque année. L'accouplement a lieu entre mai et juillet, et les femelles peuvent stocker le sperme jusqu'au moment de l'ovulation qui a lieu entre juillet et septembre. Après une période de gestation de sept à neuf mois, la mise bas a lieu entre février et mai de l'année suivante[5]. Les nouveau-nés mesurent de 35 à 50 cm de long et passent les premiers mois de leur vie dans des zones de nurserie en eaux peu profondes[8], dans les eaux côtières des zones de reproduction comme la baie de Cleveland au nord du Queensland[3],[4]. Les mâles et les femelles parviennent à la maturité sexuelle lorsque leur taille atteint une longueur de l'ordre de respectivement 83 à 88 cm et 90 à 100 cm[5].
L'aire de répartition du Requin baleinier se limite au nord de l'Australie, entre Gladstone dans le centre du Queensland et Cape Cuvier en Australie-Occidentale. C'est une espèce commune qui vit dans les estuaires et les eaux côtières, de la zone intertidale à une profondeur de 40 m[1].
Le Requin baleinier a été décrit par l'ichtyologiste australien Gilbert Percy Whitley dans un volume datant de 1943 des Proceedings of the Linnean Society of New South Wales. Whitley a alors placé cette nouvelle espèce parmi les Uranganops, sous-genre du genre Galeolamna, et il lui a donné l'épithète spécifique fitzroyensis en référence à la rivière Fitzroy, car le spécimen type, une femelle de 1,2 m de long, a été recueillie dans l'estuaire de cette rivière[9]. Des auteurs ultérieurs ont classé Galeolamna comme un synonyme de Carcharhinus[2].
Les relations évolutives du Requin baleinier n'ont pas encore été entièrement élucidées. Dans les études morphologiques comparatives publiées par Jack Garrick en 1982 et Leonard Compagno en 1988, il a été provisoirement placé dans un groupe comprenant le Requin à joues blanches (C. dussumieri) et le Requin à taches noires (C. sealei)[10],[11]. Shane Lavery, dans une étude phylogénétique réalisée en 1992 sur la base des allozymes, a indiqué que cette espèce était proche du Requin nerveux (C. cautus) et du Requin à pointes noires (C. melanopterus)[12]. Ximena Vélez-Zuazoa et Ingi Agnarsson, dans une étude de 2011 basée sur des gènes des ADN nucléaires et mitochondriaux, ont montré qu'il s'agissait de l'élément de base d'un clade comprenant également le Requin gracile (C. amblyrhynchoides), le Requin bordé (C. limbatus) et Carcharhinus tilstoni[13].
Le Requin baleinier est une prise accessoire mineure de la pêche au filet maillant le long des côtes du nord de l'Australie. Sa viande est vendue pour la consommation humaine. Compte tenu de son taux de reproduction relativement élevé, sa population semble capable de supporter les niveaux actuels de pêche. Par conséquent, l'Union internationale pour la conservation de la nature (UICN) a classé cette espèce comme étant de préoccupation mineure[14].
Requin baleinier
Le Requin baleinier (Carcharhinus fitzroyensis) est une espèce commune de requin de la famille des Carcharhinidae, endémique du nord de l'Australie. Il fréquente les eaux peu profondes à proximité du rivage, y compris les estuaires. Ce petit requin trapu peut généralement atteindre une taille de 1 à 1,3 m de long et est de couleur brunâtre sans marques visibles sur les ailerons. Il peut être identifié par son long museau, ses grandes nageoires pectorales triangulaires, et sa grande première nageoire dorsale positionnée bien en avant du corps.
Le régime du Requin baleinier se compose principalement de petits poissons téléostéens et de crustacés. Il est vivipare, l'embryon étant nourri via une connexion au placenta. Il y a une saison d'accouplement définie qui dure de mai à juillet. Les femelles donnent naissance à entre un et sept petits par an, après une période de gestation de sept à neuf mois. Un petit nombre de Requins baleiniers sont capturés accidentellement dans les filets maillants côtiers et utilisés pour l'alimentation humaine, mais l'effet de la pêche sur la population semble être peu conséquent. C'est pourquoi l'Union internationale pour la conservation de la nature (UICN) a classé cette espèce comme étant de préoccupation mineure.
Carcharhinus fitzroyensis (Whitley, 1943) è una specie di squalo del genere Carcharhinus e della famiglia Carcharhinidae, conosciuto con il nome di squalo baleniera
Abitano il Pacifico occidentale, in particolare il nord dell'Australia, dalla parte occidentale al Queensland. Sono stati segnalati nel Mare degli Arafura[1].
Questa specie poco nota abita sia le zone sotto costa che quelle al largo delle piattaforme continentali, sino a profondità di circa 40 metri[2][3].
La lunghezza massima mai registrata è di 135 cm[2]. Il dorso è bronzeo, ma può divenire grigio bruno dopo la morte. Il ventre è più chiaro, e non vi sono particolari marchi sulle pinne, né striature chiare sui fianchi, come invece avviene per la maggior parte dei Carcharhinus[3].
Si nutrono soprattutto di pesci ossei, ma anche di crostacei[2].
La carne viene utilizzata per il consumo umano[3][5], e la specie è coinvolta nel commercio di pinne per la preparazione della zuppa di pinne di squalo[5].
Carcharhinus fitzroyensis (Whitley, 1943) è una specie di squalo del genere Carcharhinus e della famiglia Carcharhinidae, conosciuto con il nome di squalo baleniera
De kreekhaai[3] (Carcharhinus fitzroyensis) is een haai uit de familie van de requiemhaaien.[4][5]
De kreekhaai komt voor in het westen van de Grote Oceaan van West-Australië tot Queensland (Australië).[6]
De kreekhaai (Carcharhinus fitzroyensis) is een haai uit de familie van de requiemhaaien.
Multimedia w Wikimedia Commons Carcharhinus fitzroyensis – gatunek dużej drapieżnej ryby chrzęstoszkieletowej z rodziny żarłaczowatych (Carcharhinidae).
Rekin ten został po raz pierwszy opisany przez australijskiego ichtiologa Gilberta Percy'ego Whitley'a w 1943 roku na łamach 68 wydania periodyku Proceedings of the Linnean Society of New South Wales. Whitley umieścił go w podrodzaju Uranganops i rodzaju Galeolamna oraz nadał mu epitet gatunkowy fitzroyensis, który pochodzi od miejsca pochodzenia osobnika typowego, czyli zatoki Connora w ujściu australijskiej rzeki Fitzroy. Holotypem została samica o długości 1,2 m, oznaczona numerem katalogowym AMS IB.1229. W pracy wymieniony został również paratyp AMS I.14569 (mniejsza samica mierząca 74 cm, pochodząca z wód rafy Św. Kryspina w pobliżu Port Douglas w Queensland)[3]. Późniejsi autorzy zsynonimizowali Galeolamna z rodzajem Carcharhinus[4].
W pracy dotyczącej badań filogenetycznych żarłaczowatych na podstawie cech morfologicznych, opublikowanej w 1982 roku, Jack Garrick uznał C. fitroyensis i C. porosus za taksony siostrzane dla kladu tworzonego przez C. sealei, C. acronotus i C. dussumeri[5]. W 1988 roku Leonard Compagno, opierając się na fenetycznych badaniach, umieścił gatunek ten w grupie wraz z C. sorrah, C. sealei, C. borneensis, C. porosus, C. dussumeri, C. macloti i C. hemiodon[6]. Analiza filogenetyczna na podstawie danych allozymowych, opublikowanych przez Shane Lavery w 1992 roku, wskazuje, że gatunek ten najbliżej spokrewniony jest z C. cautus i C. melanopterus[7].
Z badań molekularnych czterech loci mitochondrialnych (COI, NADH-2, CytB, 16S RNA) oraz jednego locus jądrowego (Rag-1), opublikowanych przez Ximenę Vélez-Zuazoa and Ingi Agnarsson w 2011 wynika, że C. fitzroyensis jest taksonem siostrzanym dla kladu, w skład którego wchodzi C. tilstoni, C. amblyrhynchoides i żarłacz czarnopłetwy (C. limbatus)[8]. Założenie to potwierdził w 2012 roku Gavin Naylor z współpracownikami, dodając do tego kladu również C. leiodon i wskazując, że C. fitzroyensis jest najbardziej bazalnym spośród tych pięciu gatunków[9] i oddzielił się od pozostałych 25-23 miliony lat temu[10].
Zakres występowania C. fitzroyensis ograniczony jest do wybrzeży północnej Australii, od Gladstone w centralnym Queensland po przylądek Cuviera w Australii Zachodniej[11]. Ahmad i Lim podają dla tego gatunku również Indonezję[12]. Zamieszkuje płytkie wody przybrzeżne w pobliżu zatok i ujść rzek o głębokości nie przekraczającej 40 m[11]. Preferuje głównie siedliska pokryte trawą morską (głównie Cymodocea serrulata, Halophila spp., Halodule uninervis). Rzadziej występuje na obszarach o piaskowym dnie, w okolicy raf, lasów namorzynowych czy w mętnych płytkich wodach o mulistym dnie. Nie występuje segregacja ze względu na płeć czy wielkość, zarówno samce i samice, jak i młode oraz dorosłe osobniki mogą przebywać na tych samych obszarach. Naukowcy oznakowali i śledzili 10 osobników przez 18 miesięcy w wodach zatoki Cleveland. Otrzymane dane wskazują, że pojedyncze okazy przebywały w ciągu roku na stałym obszarze wielkości około 225 kilometrów kwadratowych, nie zapuszczając się dalej niż 27 km od brzegu. Wody na tych terenach mają głębokość mniejszą niż 10 metrów, przy pływach o wysokości 4,2 m. Nie odnotowano sezonowych migracji tego gatunku[13].
Głównym składnikiem diety C. fitzroyensis są małe ryby kostnoszkieletowe (nitecznikowate i jaszczurnikowate), w mniejszym stopniu skorupiaki (dziesięcionogi z rodziny Penaeidae oraz ustonogi) oraz głowonogi[14][15]. Ryby stanowią od 80 do 84% diety[15]. Rekin ten poluje w pobliżu dna, przeczesując muliste dno lub obszary porośnięte podwodną roślinnością[13].
Wśród pasożytów wewnętrznych tego gatunku wyróżnia się tasiemce z rzędu Trypanorhyncha (Callitetrarhynchus gracilis[16], Pristiorhynchus palmi i Proemotobothrium southwelli[17]) oraz nicienie z rodzaju Pulchrascaris[18]. Larwy tasiemców bytują się w skorupiakach i rybach. Po zjedzeniu ich przez rekina tasiemiec rozwija się w formę dorosłą. Trypanorhyncha bytują w górnych fragmentach jelita[16]. Na skórze, w okolicy skrzeli oraz w jamie ustnej rekina zagnieżdżają się widłonogi z gatunku Perissopus dentatus[19].
Podobnie jak inne żarłaczowate jest żyworodny[4]. Okres godowy trwa od lipca do września[15]. Zapłodnienie odbywa się za pomocą pterygopodium, narządu wykształconego z dystalnych fragmentów płetw brzusznych samców. Samice posiadają jeden funkcjonalny jajnik oraz dwie macice. Każda macica podzielona jest na odizolowane segmenty, osobne dla każdego z zarodków. Embriony w ciele matki zużywają zapasy żółtka z pęcherzyka żółtkowego, który później łączy się ze ścianą macicy, tworząc tzw. łożysko żółtkowe, dzięki któremu dostarczane jest pożywienie z organizmu matki[20].
Z początku tempo rozwoju embrionów jest szybkie, już po dwóch miesiącach osiągają 15–18 cm, a w czwartym miesiącu mierzą już około 30 cm. Z każdym kolejnym miesiącem zwiększają rozmiary o 4–5 cm. Poród następuje od końca lutego do początku maja (najczęściej w okolicy kwietnia)[15] w płytkich przybrzeżnych wodach, które obfitują w pokarm i zapewniają większe bezpieczeństwo samicom i młodym[13]. Samice rodzą od 1 do 7 młodych (zwykle 3-7) co rok lub dwa lata. Nowo narodzone młode mierzą 45–55 cm[15][21]. Samice osiągają dojrzałość płciową po około 4 latach przy długości 90–100 cm, a samce po 2-3 latach po osiągnięciu 83–88 cm. Samice dożywają do nawet 14 lat[21].
Z uwagi na rozmiary nie stanowi zagrożenia dla ludzi[11]. Poławiany jest za pomocą sieci skrzelowych oraz takli w celach przemysłowych i konsumpcyjnych[2]. Znajdowany niekiedy jako przyłów. Mięso spożywane jest przez ludzi, a płetwy służą do produkcji zupy z płetwy rekina[22]. Z uwagi na niewielkie rozmiary nie ma większego znaczenia ekonomicznego[23]. Rekin ten w latach 1997-1999 stanowił 0,2% przyłowów w połowach przy użyciu włoków przydennych przez trawlery krewetkowe u wybrzeży północnej Australii[24]. Na obszarze morskiego parku Wielkiej Rafy Koralowej (ang. Great Barrier Reef Marine Park) stanowi 0,8% połowów rekinów[23][25]. C. fitzroyensis preferuje wyspecjalizowane siedliska, jak choćby obszary pokryte trawą morską, przez co jego populacja może być zagrożona z uwagi na degradację ekosystemów. Główną ich przyczyną jest zanieczyszczenie wód oraz intensywny rozwój przemysłu na wybrzeżach zachodniego Queensland. W zatoce Cleverland, połacia traw morskich zmniejszyły swoją powierzchnie o 25% w przeciągu 20 lat[13]. Międzynarodowa Unia Ochrony Przyrody ocenia, że stan populacji C. fitzroyensis jest stabilny, z uwagi na szybki stopień reprodukcji[2]. Jednakże z uwagi na zanikanie naturalnych siedlisk oraz możliwość przełowienia, Gribble i inni w 2005 roku uznali takson ten za gatunek podwyższonego ryzyka[26]. W Czerwonej księdze gatunków zagrożonych rekin ten wymieniony został jako gatunek najmniejszej troski[2].
Carcharhinus fitzroyensis – gatunek dużej drapieżnej ryby chrzęstoszkieletowej z rodziny żarłaczowatych (Carcharhinidae).
O tubarão-baleeiro-de-riacho é uma espécie de tubarão do gênero Carcharhinus da família Carcharhinidae. É um tubarão bem pequeno, normalmente atingindo 90-100 cm, chegando no máximo 135 cm. É encontrado em águas costeiras de riachos do norte da Austrália de profundidades de 0-40 metros.[1]
O tubarão-baleeiro-de-riacho foi descrito originalmente pelo ictiólogo britânico (naturalizado australiano) Gilbert Percy Whitley no volume de 1943 de "Proceedings of the Linnean Society of New South Wales" (Procedimentos da Sociedade Linneana do Nova Gales do Sul). Whitley baseou a sua descrição em uma espécime fêmea adulta de 120 cm que foi coletada no Riacho de Connor, no estuário do Rio Fitzroy. Ele atribuiu a nova espécie ao subgênero Urangonops, do gênero leolamna. Mais tarde, autores fizeram sinônimo Galeolamna com Carcharhinus.
O nome do gênero "Carcharhinus" vem do grego, carcha vem do antigo grego karcharos (καρχαρος) que significa afiado ou fino e rhinus de rhynchos (ρύγχος) que significa focinho. E como Whitley baseou-se em um espécime coletado em no Rio Fitzroy, logo aplicou o nome "Fitzroyensis".
O tubarão-baleeiro-de-riacho tem uma coloração bronzeada em sua área dorsal, e após sua morte permanece com uma coloração cinza com um tom amarronzado (também em espécimes preservadas), e sua barriga é branca. É um tubarão de dimensões pequenas, atingindo em média de 89 cm para 100 cm de comprimento.
O tubarão-baleeiro-de-riacho vive em águas marinhas em costas de climas subtropicais no norte, ocidente e oriente da Austrália, no Oceano Pacífico ocidental, de profundidades de 0 até 40 metros.
O tubarão-baleeiro-de-riacho é víviparo, as fêmeas dão a luz todos os anos para 1 a 7 filhotes entre fevereiro e maio. Os filhotes nascem com um comprimento de cerca de 40 cm.
Devido a sua rápida reprodução todos os anos, o tubarão-baleeiro-de-riacho não sofre nenhum risco de extinção e foi considerado como espécie pouco preocupante pela União Internacional para a Conservação da Natureza (IUCN) desde 2003.
O tubarão-baleeiro-de-riacho é uma espécie de tubarão do gênero Carcharhinus da família Carcharhinidae. É um tubarão bem pequeno, normalmente atingindo 90-100 cm, chegando no máximo 135 cm. É encontrado em águas costeiras de riachos do norte da Austrália de profundidades de 0-40 metros.
Bukthaj (Carcharhinus fitzroyensis) är en art i familjen gråhajar (Carcharhinidae).
Den förekommer i sydvästra Stilla havet från 10° till 26° sydlig bredd i närheten av vattenytan och ner till 40 meters djup. Längden går upp till ungefär 1,35 meter.
Hajens föda består huvudsakligen av benfiskar men även av kräftdjur.
Wikimedia Commons har media som rör Bukthaj.
Wikispecies har information om Carcharhinus fitzroyensis.
Denna hajrelaterade artikel saknar väsentlig information. Du kan hjälpa till genom att tillföra sådan.
Bukthaj (Carcharhinus fitzroyensis) är en art i familjen gråhajar (Carcharhinidae).
Den förekommer i sydvästra Stilla havet från 10° till 26° sydlig bredd i närheten av vattenytan och ner till 40 meters djup. Längden går upp till ungefär 1,35 meter.
Hajens föda består huvudsakligen av benfiskar men även av kräftdjur.
Загальна довжина досягає 1,5 м, звичайна — 1-1,3 м. Зовнішністю нагадує білощоку сіру акулу. Голова невелика. Морда довга, вузька, має параболічну форму. Очі середнього розміру, круглі, з мигательною перетинкою. Ніздрі великі, з шкіряними носовими складками, утворюючи на кінчику характерний сосок. Борозни на верхній губі невеликі, слабко виражені. Рот серпоподібний. На верхній щелепі зуби довгі, трикутної форми із сильно зазубреними крайками, ближче до кутів рота має виражений нахил до країв щелепи. На нижній щелепи тонкі, вертикальні, з дрібними зазубреними. на кожній щелепі по 30 робочих зубів. У неї 5 пар коротких зябрових щілин. Тулуб веретеноподібний, доволі щільний. Грудні плавці великі, трикутні форми. Передній спинний плавець розташовано позаду грудних плавців. Він набагато перевершує задній плавець. Задній спинний плавець розташовано позаду або навпроти анального плавця. Анальний плавець трохи більше за задній плавець. Хвостовий плавець гетероцеркальний, верхня лопать довше за нижню. На верхній лопаті присутня виїмка-«вимпел».
Забарвлення спини коливається від бронзового до бурувато-сірого, інколи з блакитно-сірим відливом. Черево має білий колір. Особливістю цієї акули є наявність темний кінчик заднього спинного плавця.
Тримається на глибині до 40-45 м. Часто зустрічається у гирлах річок та струмків. Живиться дрібними костистими рибами, креветками, крабами, лангустами, кальмарами, дрібними восьминогами, морськими черв'ями, морськими зміями, падлом. Характерною особливістю є присутність акули під час вилову китобійними суднами китів або інших великих акул. Ця акула нападає та шматує впійманих риб або тварин.
Статева зрілість у самців настає при розмірах 83-88 см, у самиць — 90-100 см. Це живородна акула. Парування відбувається щорічно. Вагітність триває 7-9 місяців. Самиця з лютого до травня народжує 1-7 акуленят завдовжки від 35 до 50 см.
Природними ворогами є великі види рифових, сірих та тигрових акул, а також паразити — солітери та нематоди.
М'ясо цієї акули їстівне та смачне. Для людини не становить небезпеки.
Є ендеміком акваторії Австралії. Мешкає уздовж північного узбережжя цього континенту (від містечка Гладстон до мису Кюв'є).
Carcharhinus fitzroyensis là một loài cá mập trong chi Carcharhinus. Loài này đặc hữu vùng biển biển miền bắc Úc.
Carcharhinus fitzroyensis là một loài cá mập trong chi Carcharhinus. Loài này đặc hữu vùng biển biển miền bắc Úc.
Carcharhinus fitzroyensis ([Whytley], 1943)
Синонимы
Carcharhinus fitzroyensis (лат.) — один из видов рода серых акул семейства Carcharhinidae. Это маленькая плотная акула, размером 1—1,3 м, коричневого цвета, без окантовки на плавниках. Этот вид можно определить по длинному носу, крупным, треугольным грудным плавникам, и большому, сдвинутом вперед первому спинному плавнику.
Рацион Carcharhinus fitzroyensis в основном состоит из мелких костистых рыб и ракообразных. Это живородящий вид акул. Эмбрион питается в утробе за счет плацентарной связи с матерью. Брачный сезон длится с мая по июль. В помете от 1 до 7 акулят, самки приносят потомство ежегодно, беременность длится от семи до девяти месяцев. Небольшое количество Carcharhinus fitzroyensis случайно попадается в прибрежных жаберные сети, мясо используют в пищу, однако рыбалка не оказывает существенного влияния на численность популяции. Международный союз охраны природы (МСОП) присвоил этому виду статус сохранности «Вызывающий наименьшие опасения» (LC).
Carcharhinus fitzroyensis был описан австралийским ихтиологом Гилбертом Перси Уитли в 1943 году в «Proceedings of the Linnean Society of New South Wales». Он отнес новый вид к подроду Uranganops рода Galeolamna, и дал ему название fitzroyensis на основании того, что описываемым образцом была самка длиной 1,2 м, пойманная в бухте Коннора, расположенной в устье реки Фицрой[1]. Последующие авторы признали Galeolamna и Carcharhinus синонимами[2].
Эволюционные отношения Carcharhinus fitzroyensis до сих пор не выяснены полностью. В сравнительно-морфологическим исследовании, опубликованном Джеком Гарриком в 1982 году и Леонардом Компаньо в 1988 году, он был предварительно помещен в группу, определяемую коромандельской (Carcharhinus dussumieri) и серой акулой Сейла (Carcharhinus sealei)[3][4]. Шейн Лавери в 1992 году провел исследование, основанное на аллозимном анализе. Было установлено, что этот вид близок к Carcharhinus cautus и мальгашской ночной акуле (Carcharhinus melanopterus)[5]. Проведенный в 2011 анализ ядерных и митохондриальных генов, показал, что Carcharhinus fitzroyensis является базальным членом клады, в которую также входят Carcharhinus amblyrhynchoides, чернопёрая акула (Carcharhinus limbatus) и австралийская акула Carcharhinus tilstoni[6].
Тело Carcharhinus fitzroyensis имеет веретенообразную форму, довольно плотное. Длинное вытянутое рыло параболической формы, перед крупными ноздрями имеются выступающие кожные бороздки. Круглые глаза среднего размера оснащены мигательной мембраной. По углам рта расположены короткие борозды. 30 верхних и 28-30 нижних зубных рядов. Верхние зубы длинные и треугольной формы, с сильно зазубренными краями, к краям челюстей имеют все больший наклон. Нижние зубы тонкие, с мелко зазубренными краями, стоят вертикально. У Carcharhinus fitzroyensis пять пар коротких жаберных щелей[2][7][8].
Грудные плавники крупные, широкие, треугольной формы, с острыми концами. Большой первый спинной плавник берет своё основание позади свободных коротких концов грудных плавников. Второй спинной плавник относительно высокий и длинный, расположен позади основания анального плавника. Гребень между спинными плавниками отсутствует. Анальный плавник по размеру больше второго спинного плавника. На хвостовом стебле перед основанием верхней хвостовой лопасти имеется выемка в форме полумесяца. Асимметричный хвостовой плавник имеет хорошо развитую нижнюю лопасть и большую верхнюю лопасть с вентральной выемкой у кончика. Кожа густо перекрывающимися плакоидными чешуйками, каждая чешуйка несет от 3 до 5 гребней, заканчивающихся остриями. Окраска сверху от бронзовой до буровато-серой, брюхо бледное, по бокам проходят слабые полосы. В редких случаях верх отливает голубовато-серым цветом. Carcharhinus fitzroyensis может достигать 1,5 м в длину, хотя типичным является размер 1,0—1,3 м[2][7][8] .
Carcharhinus fitzroyensis обитает у северных берегов Австралии, между Гладстоном в центральном Квинсленде и Кейп Кювье в Западной Австралии. Этот вид населяет эстуарии рек и прибрежные воды от приливной зоны до глубины 40 м[7].
Carcharhinus fitzroyensis питается преимущественно мелкими костистыми рыбами и ракообразными, головоногие также часто входят в её рацион[9][10].
Подобно другим членам рода серых акул является живородящей, развивающиеся эмбрионы получают питание от матери через плацентарное соединение, образованное опустевшим желточным мешком. В помете от 1 до 7 акулят, самки приносят потомство ежегодно. Спаривание происходит в период с мая по июль, самки сохраняют сперму до овуляции, которая происходит между июлем и сентябрем. Беременность длится семи до девяти месяцев, роды происходят с февраля по май следующего года[10]. Новорожденные имеют в длину 35-50 см, первые несколько месяцев жизни они проводят в мелких, прибрежных водах, например, в заливе Кливленд в северной части Квинсленда. Самцы и самки достигают половой зрелости при длине около 83-88 см и 90-100 см, соответственно[10].
Неполовозрелые особи случайно попадают в жаберные сети, расставленные в северной Австралии, мясо продается для употребления в пищу. Учитывая относительно высокий репродуктивный уровень, популяция способна выдерживать текущий уровень добычи. Международный союз охраны природы (МСОП) присвоил этому виду статус «Вызывающий наименьшие опасения» (LC)[11].
Carcharhinus fitzroyensis (лат.) — один из видов рода серых акул семейства Carcharhinidae. Это маленькая плотная акула, размером 1—1,3 м, коричневого цвета, без окантовки на плавниках. Этот вид можно определить по длинному носу, крупным, треугольным грудным плавникам, и большому, сдвинутом вперед первому спинному плавнику.
Рацион Carcharhinus fitzroyensis в основном состоит из мелких костистых рыб и ракообразных. Это живородящий вид акул. Эмбрион питается в утробе за счет плацентарной связи с матерью. Брачный сезон длится с мая по июль. В помете от 1 до 7 акулят, самки приносят потомство ежегодно, беременность длится от семи до девяти месяцев. Небольшое количество Carcharhinus fitzroyensis случайно попадается в прибрежных жаберные сети, мясо используют в пищу, однако рыбалка не оказывает существенного влияния на численность популяции. Международный союз охраны природы (МСОП) присвоил этому виду статус сохранности «Вызывающий наименьшие опасения» (LC).
